Чого хочуть церкви і чого хочуть від них? Аналітика протестів релігійних організацій

Викладаня християнської етики у школах, переведення земель та будівель у приватну власність церков, підтримка релігійних свят на державному рівні, легітимація релігійними догмами нерівностей, класової, гендерної… Ні, це не Західна Європа у період Середньовіччя, це Україна сьогодні. Хоча законодавством й постулюються такі цінності, як свобода віросповідання, але на практиці відбуваєтся нав’язування однієї релігії. Чому відбувається поєднання релігійної та політичної сфери? Які наслідки це може мати?

Релігія відіграє у житті українського населення важливу роль. Про це свідчать дані 2010 року порівняльного соціологічного дослідження European Social Survey, яке що два роки проводиться у країнах Європи. У 2010 році дослідження охопило 26 країн Європи. Серед багатьох запитань респондентам було поставлене наступне: «На скільки Ви є релігійною людиною?». 34,1% оцінили свою релігійність від 0 до 4 балів за шкалою від 0 до 10. 22,5% виказали свою нейтральну позицію, а 43,3% дали оцінку від 6 до 10. Більш релігійними, ніж Україна є 9 країн Європи, серед них — Ізраїль (46,8% респондентів назвали себе більш чи менш релігійними), Нідерланди (48,8%), Словаччина (59,6%), Польша (62%)та Кіпр (76,5%). Менш релігійними за громадян України є, наприклад, громадяни Російської Федерації (37,3%) та Болгарії (30,3%).

В Україні конкуренцію церкві за рівнем довіри можуть скласти лише ЗМІ: у вересні 2012 році компанією TNS було проведено дослідження населення України віком від 16 до 75 років щодо довіри населення до різних соціальних інститутів. На основі опитування було розраховано індекс, що варіюється від -2,0, що означає 100% недовіру, до +2,0, що означає 100% довіру. Церква стала лідером, отримавши індекс +0,76. ЗМІ отримали невеликий, але також додатній індекс — +0,18. Політичні та державні інституції плетуться далеко позаду: Верховній Раді більше не довіряють, ніж довіряють, її індекс склав -0,12, гірша ситуація у міліції (-0,89) та Президента (-0,74). Бачимо, що політичні інституції є менш впливовішими за релігійні організації та ЗМІ. Тому для завоювання електорату їм необхідні авторитетні партнери, яких вони знаходять в обличчі релігійних діячів та відомих журналістів.

Здавалося б маніпуляції суспільною свідомістю обмежуються тим, що Президент нагороджує патріарха Кирила орденом Ярослава Мудрого та молиться разом із патріархом Філаретом, але це не так. Переплетення релігії та політики в українському суспільстві є набагато більш різноплановим, це, зокрема, можна побачити проаналізувавши протестну діяльність, що стосується церков, скориставшись даними моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства. Релігійні організації нерідко висувають політичні вимоги та просувають ідеологізований порядок денний, а політичні організації залучаються до релігійних конфліктів.

Графік 1

За 2012 рік сталося не менше 89 протестів, що якимось чином стосувалися релігійних організацій. Із них 61 був організований або підтриманий релігійною структурою, це становить 1,7% від загальної кількості протестів за 2012 рік. Для організацій неполітичного спрямування – це не так мало. Знаковим є те, що у порівнянні з попереднім 2011 роком (42) їх кількість збільшилась приблизно у два рази. На початку 2013 року увага до релігійних питань почала нібито спадати, з січня по травень такого типу протестів відбулося 22.

Хоча наприкінці липня протестна діяльність активізувалася навколо святкування Хрещення Русі. Відбулося як мінімум три акції. ВО «Свобода» критикувала Патріарха Кирила та Володимира Путіна із гаслом «Українське православ’я проти московського мракобісся». Автономний союз трудящих намагався провести акцію із антиклерикальними вимогами, але активістів зупинили. Хоча обидві акції формально були несанкціоновані, але на акцію ВО «Свобода» правоохоронці уваги не звернули. Крім них, обурені цензурою художники влаштували перформанс на виставці «Велике й величне».

Які саме релігійні організації проявляють активність?

За 2012 рік було зафіксовано 61 протест, який організовували або в якому брали участь релігійні організації. Найактивнішими виявилися представники Української православної церкви Московського патріархату — 8 акцій, Української православної церкви Київського патріархату — також 8, та Українська греко-католицька церква — 6 акцій протесту. Також протестували ісламські релігійні громади, зокрема мусульманські громади «Давет» та «Шарк», підтримуючи акції політичної партії «Хизб ут-тахрир», їх вимоги стосувалися міжнародних питань. Протестантські громади виступали самостійно, без політичних партій, у більшості випадків вони критикували гомосексуальність та гендерну рівність. Особливо активно проявляла себе самопроголошена Українська правовірна греко-католицька церква (УП ГКЦ), так звана секта Догнала, що пікетувала церкви, обласну раду та газету. Їх конфліктність дійшла до того, що священик-лідер цієї організації побив журналістку, що викривала його діяльність.

За перші п’ять місяців 2013 року відбулося не менш ніж 17 протестів, і знову ж таки найактивнішими релігійними організаціями у протестній діяльності стали УПЦ КП та УГКЦ; УПЦ МП не відзначилась активністю. Крім цього, гей-парад спровокував низку акцій різноманітних протестантських громад проти ЛГБТ.

Які вимоги висувають релігійні організації?

Вимоги протестів – найрізноманітніші. Нижче наведено найчастіші теми акцій, до яких були залучені релігійні організації. До переліку за 2012 рік включені теми, що піднімалися більш ніж 2 рази, а за 2013 – більш ніж 1 раз.

Графіки 2,3

Як бачимо, із консервативними вимогами, тобто проти сексуальних меншин, абортів та рівності жінок та чоловіків, релігійні організації виходять частіше, ніж із боротьбою за свої права або питаннями, що безпосередньо стосуються релігії. Протести з боку релігійних організацій проти ЛГБТ у 2012 році були у великій мірі спровоковані дискусіями навколо гей-параду, але у 2013 році вони не припинилися. Ненависть до гомосексуальності, рівності між жінками і чоловіками та абортів – це не просто ще одні із переліку християнських догм. Це підтримка проекту держави, яка утворена навколо однієї правильної нації, в якій сповідується одна правильна релігія, що й легітимує цю владу.

У захисті своїх релігійних прав церкви найчастіше оскаржували законопроекти про всезагальне введення ідентифікаційних номерів та біометричних паспортів. Що характерно, у цьому питанні їх не підтримували жодні політичні сили. Серед інших випадків відстоювання релігійних прав були конфлікти між різними конфесіями та захист «своєї» власності.

Крім цього, і мовне питання виявляється доволі актуальним для релігійних організацій. Це питання складно прив’язати до суто релігійних, воно є насамперед політичним. Молитви представників УПЦ КП та УГКЦ разом із опозиційними партіями за українську мову є не молитвами, а співпрацею між політичними партіями правого спрямування та релігійними організаціями, що буде продовжуватися у разі переходу опозиції у владу. Держава і церква продовжуватимуть зливатися, проводячи «гоніння» на всіх, хто не підпадає під їх критерії.

За що критикують релігійні організації?

Причиною близько половини акцій спрямованих проти релігійних організацій стала забудова міського простору. Практика забудови храмами та капличками зелених зон, дитячих майданчиків стає все більш поширеною. Місцевим мешканцям часто доводиться вдаватись до методів прямої діїі — ламання парканів та встановлення наметових таборів, як це відбувалося у Донецьку під час спроби побудувати у парку церкву УПЦ МП, що фінансувалася багатим бізнесменом. Якісь легальні спроби протистояти цьому часто є найчастіше недієвими. У разі прийняття Проекту Закону про внесення змін до статті 265 Податкового кодексу України (щодо об’єктів житлової нерухомості релігійних організацій) № 2895 від 19.04.2013 та Проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо створення умов для повернення культових споруд релігійним громадам) № 2993 від 14.05.2013 релігійні організації зможуть не просто мати пільги з податку на нерухоме майно, які вони мають зараз, а взагалі його не платитимуть, а також отримуватимуть у приватну власність пам’ятки мистецтва. Кращих умов для ведення бізнесу й уявити складно. На жаль, майже всі виступи проти церковних забудов критикують не організовану релігію як таку, не розширення співпраці держави та церкви, а лише конкретних її представників. Наслідком таких протестів у кращому випадку стануть вирішення окремих проблем, а не подолання обскурантизму.

Чому конфліктують між собою конфесії?

Окремої уваги потребують конфлікти між різними релігійним організаціями, бо їх кількість за останні півроку зросла. Що характерно, у більшості випадків вони відбуваються не через різні погляди на духовні практики чи священні тексти, а через власність на нерухомість. Тут першість займають ті самі УПЦ МП та УПЦ КП. Найзнаковішими за останні півтора року були наступні події:

• Протистояння між Київським та Московським патріархатом за храм у Новоархангельську, у якому УПЦ КП активно підтримували «Свобода» і «УДАР». «Бойові бригади» цих партій захопили храм та напали на священників, мотивуючи тим, що «звільняють» його.

• Молитва православних та російських націоналістів проти встановлення Менори в Одесі, за якою послідував її демонтаж. В ході акції звучали публічні образи в сторону юдеїв.

Великою мірою конфлікти у релігійному полі відборажають протистояння політичних сил. Чинна влада підтримує УПЦ МП, хоча й не конфліктує із УПЦ КП та УГКЦ. За це її критикує опозиція, яка сама не гребує допомогою релігії. Найактивніше вв’язується у релігійні протистояння ВО «Свобода», підтримуючи УПЦ КП та УГКЦ. Але й інші політичні партії, що боряться за владу, не раз у релігійних конфліктах займали саме сторону УПЦ КП та УГКЦ: зокрема, УДАР та Народний Рух України. Наявність таких двох «таборів» не віщує нічого доброго, а зміна одного на інший не припинить злиття держави із релігією, а викличе зворотню хвилю наступу на УПЦ МП та інших «неправовірних».

Чим загрожує таке положення речей?

Активність релігійних організацій зумовлюється, по-перше, їх прагненням поширювати свій вплив, а по-друге, вигідністю співпраці із політичними силами. Мобілізуючи маси, церкви намагаються бути активними у публічному просторі. Для обох провідних конфесій, УПЦ МП та УПЦ КП, це вкрай важливо, бо у країні, де більшість «просто православні» та не бачать великої різниці між цими конфесіями, залучити вірян до себе складно. Таку можливість дають ЗМІ та залучення до релігійних рухів тих об’єднань, що займаються соціальними проблемами.

Але, крім цього, вихід із релігійної сфери і перетин межі політичної відкриває нові можливості. У своїй діяльності церкви зовсім не соромляться співпраці із політичними організаціями, навіть із радикальними правими силами. Адже політики створюють усі умови для релігійного бізнесу, зокрема, передають нерухомість у власність церков. Проводячи протестну діяльність, у своїх вимогах релігійні організації виступають за повернення, а точніше поглиблення консервативних цінностей, що насправді обмежують багато з яких прав людини – наприклад, право вирішувати, що робити із своїм тілом.

З іншого боку, політичні структури, підтримуючи релігійні організації, намагаються отримати прихильність населення, так би мовити, «омити свої гріхи». І такі маніпуляції на релігійних почуттях є доволі успішними. Наразі серед представлених у парламенті партій жодна не займає активну позицію щодо розділення держави і церкви.

Изображение: president.gov.ua