Как мелким фермерам зарабатывать 2000 долларов в месяц: рецепты от народного депутата «Слуги народа»

Аграрная реформа вызвала огромный резонанс в Украине. "Слуги народа" уверяют, что запуск продажи земли пойдет на пользу Украине и ее гражданам. Более двух третей украинцев считают, что землю продавать нельзя. О проблемах сельского хозяйства Украины, перспективах его развития в беседе с народным депутатом Верховной Рады (фракция "Слуга народа") Дмитрием Соломчуком.

Друзья! Всем привет, серферы, бездельники, девианты. Продолжаем наши эфиры. Сегодня у нас в гостях народный депутат Верховной Рады фракции «Слуга народа» Дмитро Соломчук. Добрый день!

Вітання!

Вы первый раз у нас в эфире. Была пара ваших статей на «Хвиле». И мы решили, что можно выходить в эфир. Потому что статьи были неплохие. И Дмитро писал про аграрную реформу, которая стала очень актуальной темой.

Сегодня, когда мы сидели перед эфиром, может, вы расскажете эту историю, поскольку она показательная? Мол, даже в маникюрных салонах говорят по поводу земли, которую хотят скупить арабы. Расскажите эту историю, и мы дальше от нее пойдем.

Дружина вчора пішла в салон на манікюр. Заходить і дівчата манікюрниці між собою спілкується. І кажуть: «ти бачиш, скільки багато арабів поприїжджало і з сім’ями гуляють по Києву?». А та, що ще дівчинку поряд обслуговувала, каже: «це через те, що ринок землі запустили. Вони видно поїхали українську землю купувати». Дружина посміялася. Ввечері мені розповіла.

У нас велика проблема у політтехнологів, і політиків за десятиріччя, що українців навчили якісно сприймати негативну інформацію, але не сприймати позитивну. І потрібно це змінювати. І чим скоріше, тим буде краще.

Ну, смотрите, давайте, я вам задам вопросы. Потому что я изначально был сторонником того, чтобы мы запускали рынок земли и много по этому поводу спорил.

Но, мне кажется, проблема заключается в том, что то, что у нас произошло с 1 июля, это всегда делалось впопыхах. Потому что не был параллельно создан Селянский банк, или Земельный банк, который бы финансировал фермеров (мелких и средних, прежде всего). Для того, чтобы они могли покупать себе какие-то дополнительные объемы земли, сельскохозяйственную технику…

Поэтому мнение с моей стороны (человека, который много ездит по Украине, общается с аграрным бизнесом, у меня масса контактов), по сути, от этого выиграют крупные игроки.

Мы знаем, что в Украине огромные банки земли существуют у наших агрохолдингов (и транснационалы здесь работают), а мелкие фермеры будут вытесняться дальше.

У государства нет инструментов, которые позволяли б создать дополнительную занятость, как в Польше. Потому что там полтора миллиона фермеров, а в Украине 40 тысяч. Мне кажется, что это главная проблема.

А то, что люди так думают, это действительно так. Потому что у нас земля превратилась в некую сакральную ценность. Потому что, когда задаешь человеку вопрос: «что ты там, собираешься работать?».

Никто не собирается работать, не умеют. Как вы думаете по этому поводу?

Знаєте, в голові ще Комуністична партія всім навіяла, що земля колгоспна. А до Радянського Союзу, якийсь період в українців були історичні думки, що земля тільки панська. Але до цього українці завжди володіли своєю землею. І ця справедливість ви знаєте, повертається сьогодні.

Щоб дати відповіді на ці питання, потрібно історично повернутися до початку нульових, коли розпочалася приватна розбудова агробізнесу. Коли КСП вже були переформатовані в СПГ, і інші форми юридичні.

Тоді в принципі мала вступати земельна реформа. Але чому вона не вступила в дію? Чому це було не вигідно на той момент? Тому що, як пам’ятаєте між сівниками колгоспів, між соціальною сферою на селі, поділили паї. А всім жителям міст роздали ваучери на промислові об’єкти.

Зрозуміло, ваучерами українців обманули. За пляшку горілки, за якісь цукерки скупили. І так у нас з’явилися великі олігархи, які стали мегауспішними, маючи у власності величезні заводи, фабрики, які будували наші батьки, дідусі, бабусі. А деякі люди захотіли створити монополію, створити агрохолдинги.

Якби ринок землі вступив на той момент з певними обмеженнями (при тому, що вони не мали на той момент шалених коштів), вони б змогли викупити за свої кошти 2-3 тис. гектарів. А фермерських господарств було б набагато більше. Але було вигідно надрукувати один типовий договір. Я дуже добре пам’ятаю, тому що я дотичний до сільського господарська на протязі 20 років (до політичної діяльності). Надрукували типовий договір. Тоді оренда становили за гектар 5 мішків пшениці. І то, пшениці такої, знаєте, де вологість вища, щоб гірше віддати пайовикам.

Для чого це було здійснено? Як створювалися ці холдинги? Було в бізнесмена мільйон доларів. Надрукували договорів, здали людям. За цей мільйон доларів засіяли ці паї, зібрали врожай. Пайовикам віддали пшеницю. Все інше завантажили, подивилися світові ціни на біржі: які, що, по чому в доларах. Відправили. Валюту отримали. Вже є валюта, великі кошти і вони розширялися. І на цьому знищували села.

Якщо знаєте, за цих 20 років, здається 300 с чимось сіл зникли взагалі, як адміністративні можна сказати, одиниці. А багато сіл, особливо якщо це стосується Східної України, Північної, де на 100 будинків залишилось п’ять. Все інше забито, забите, все.

Это естественный, кстати, процесс. Потому что в Штатах, по-моему, 1,2% занимается фермерством. И не так много стран, где большинство населения занимается (или даже 20-30% населения) сельским хозяйством. Как раз наоборот. Те, страны, которые более развитые, у них меньшее количество людей занимается.

А Данія?

А что Дания?

Вона в сільському господарстві топ. В принципі вся країна тримається на сільському господарстві.

Нідерланди теж. На 100 млрд виробляють. Але там не так багато людей в цьому зайняті. Тому що це інший тип сільського господарства.

Польща в сільському господарстві .

Все одно менше. Относительно общей численности населения, количество тех людей оно уменьшается. В принципе это объективный тренд. Просто мы должны понимать, что в том старом виде, в котором село существовало, оно просто не сможет существовать. И поэтому ключевой вопрос, как мне кажется, в том: а в каком виде оно должно существовать?

Ми пішли на той момент методом глобалізації. Нас можна порівнювати з Польщею. Вона вирішила йти розвитком села. Вони дали можливість. Чому у всі говорять, що в Польщі так багато фермерів? Вони всім полякам, які займалися городництвом, дали можливість зареєструватися офіційно як фермери сімейного типу, отримувати державну підтримку. Те, що відбувається в принципі сьогодні. Тільки в Польщі це відбувалось 20 років тому. А у нас це відбувається тільки сьогодні.

По цьому ми відстаємо. Агрохолдингам не вигідно утримувати село. Не вигідна соціальна складова на селі взагалі. Тому що вони розглядають це як полігон. Приїхали, засіяли, пестицидами обробили, зібрали, подивилися, яка ціна там на Лондонскій, Чиказькій біржі, вивезли все.

Агрохолдингам не вигідно купувати землю взагалі. Їм краще вкласти в технології, щоб витягнути максимум з врожаю. Після децентралізації потрібно, щоб у кожному селі відновлювалось 20-30 фермерських господарств. Це залишилось би. І відбулося, якби земельна реформа була впроваджена на початку нульових.

Але на жаль, зрозуміло, що сьогодні вона буде йти важче. Тому що підписано багато договорів на 40 років, сотні тисяч заповітів написано. І вона не буде йти так, якби йшла тоді з чистого листа. Це було б простіше. Сьогодні буде складніше.

Але для чого нам фермерські господарства? І, чому ми від цього не зможемо ніяк відмовитися? Яка б не була влада, ми маємо працювати на ціль. Тому що холдинг, він завжди, по-перше, займається вирощуванням технічних культур, мінімум займається переробкою. І його не цікавить ціна, за яку може придбати товар внутрішній споживач.

Чому це збалансовано у Польщі? Для мене Польща – це показник. У них є холдинги великі, які експортно спрямовані, або великі переробники для сітки рітейлу. Є маленьких багато господарств, які працюють лише на внутрішній ринок.

Тому що ферма, коли реалізує продукцію (в Рівненській області, в Волинській, в Київській), вона реалізовує за таку ціну, за яку може придбати споживач. Він не дивиться, чи тонна 400 євро коштує, чи 500, на світовому ринку. І це як в економічній безпеці продуктів харчування, як в якості, це надважливо на сьогоднішній день. І господарства з’являються.

Але ж ми не впроваджуємо польську модель. Тому що у Польщі маленький фермер, у нього 5-15 гектарів. Там дійсно, коли їдеш, або летиш над Польщею, то бачиш, чим відрізняється наше сільське господарство від їхнього. Там маленькі наділи. Я вчора летів над Україною, і її вирізняють здоровенні такі лани.

В Україні єдина унікальна область, куди не зайшли агрохолдинги – це Волинська. Там все локальні місцеві виробники. Є більші, є менші, але не єдиного холдингу немає.

І в цьому сенсі вона схожа на Польщу (тільки хотів сказати).

Так. І частина Рівненської області.

І, я про що хотів сказати. У Польщі є просто система підтримки фермерства: є банки, які кредитують. Вони можуть купити цю всю необхідну сільськогосподарську техніку тощо.

В Україні з цим більш великі проблеми. Тому що з однієї сторони там кажуть про систему підтримки на 4,5 млрд грн, але багато фермерів просто їх не бачать. Вона не доходить, тому що ми знаємо, як це все там розподіляється.

Раніше там при Порошенко більше розподіляли під Косюка. Ми знаємо, як це все відбувалося. Зараз більш якось справедливо розподіляється. Але все одно це «капля в морі», як кажуть.

І тому мені здається, що головна проблема полягає в тому, що модель не була запропонована, оскільки зараз у парламенті якраз розглядаються ці закони…

Про гарантування платежів №3205.

Проблема пов’язана з тим, що знижується за землю.

5600? Це не буде прийнято.

Якщо це приймуть, це просто буде ж*па.

Є у нас Податковий комітет. Ми на агрокомітети (законопроект також в агрокомітет переходив) всі одноголосно сказали, що ні. Але домовилися, що ці речі, які вони вигадали, будуть усунуті,

Тому що після цього село вибухне.

В цьому контексті взагалі, в чому питання? Ми впровадили таку реєстрацію фермерських господарств сімейного типу, які можна здійснювати реєстрацію від 2 до 20 гектарів. Але сьогодні потрібно знижати цю норму до 1,05 гектарів.

Тому що, якщо взяти Західну Україну, там паї 1,4-1,7 га. І сьогодні багато хто хочете здійснити реєстрацію, а не може. І отримувати далі держпідтримку. Я думаю, що це буде виправлено.

А де 105, все врахувати і взагалі туди не лізти. Нехай люди там садять кабачки, гарбузи, картоплю, займаються і все. Тоді у нас збільшиться кількість господарств.

От мені дуже багато людей пише, що хочуть наступного року займатися садівництвом. Я думаю, у нас сотні нових садків з’являться на території України. В Польщі це відбувалося 15-20 років тому. У нас відбувається сьогодні. Така в нас історія. Добре, що взагалі відбувається.

Щодо кредитів, то сьогодні це працює достатньо добре. За рік пішло грошей на село, як ніколи (по кредитам, по нульовій ставці) під час карантину. І після нього ще буде три місяця ця ставка діяти, нульова, більше, 25 млрд. Реально господарства, які були готові підготувати документи, вони отримали ці кредити.

Також програма 5-7-9. Хтось може оформити, хтось, ні. Зрозуміло, що потрібно оформляти. Де молодь заходить на село, починає інноваційний сільськогосподарський бізнес. Вміють написати бізнес-план, або звернутись до того, хто підготує, у них виходить.

Просто фермерам потрібно розуміти, не лізти при своїх 5-10-20 гектарах в технічні культури. Це мінус. Ці культури за великими компаніями. Ви маєте порахувати кожен квадратний метр, скільки вам дасть прибутку.

Вчора у мене був виїзд на Житомирщину. Там хлопці зайнялися лохиною. Лохину збирають 7 тонн з гектара. Підійшли до цього питання, вивчили його, трубочку переклали, капає під кожен кущик, збирають. Вже договори з Великою Британією мають, з десятьма країнами Європейського Союзу, внутрішній ринок. Сім тонн при ціні середньостатистичній від 4 до 5 євро за кілограм. От у людей додана вартість з гектара, 30-35 тис. євро гектар.

Оцим має займатися мале господарство. Не має сенсу займатися пшеницею, де з гектара при самому вдалому сезоні 10 тонн зберуть. Не має прибутку. Прибуток на пшениці, технічних культурах все починається з 500 гектарів. До них це повністю мінус. Або нуль. Це кошти переливають з року в рік і толку ніякого.

Дивіться, про це повинна держава казати на всіх ефірах зранку до вечора. Тобто, розповідати людям, як потрібно більш ефективно ті ресурси, які у них є використовувати. І тоді вони почнуть це робити. Оскільки у нас народ живе по принципу: всі побігли, і я побіг. Побачили, що хтось починає лохину вирощувати, побігли теж це робити.

Першопрохідці по лохині в Україні були на Волині.

На півночі особливо.

Там земля підходить, кислі землі, є вода. І саме головне, під лохину потрібна така земля, де не росте ні соя, ні кукурудза, ні пшениця.

А щодо кредитів. На сьогоднішній день в сесійній залі, я думаю ми на наступному тижні проголосуємо 3205, Фонд гарантування кредитів для агровиробників маленьких та середніх. Це і під землю і під техніку. Там буде під державні гарантії 12 млрд. Цього на сьогоднішній день достатньо.

Потрібно розуміти, що сьогодні дозволено землю купувати тільки фізичним особам. І кредити ці, в принципі, можна сказати, не потрібні. Тому що це зовсім інший вид кредиту на фізичну особу. Сьогодні банки розглядають землю як найкращу заставу нас сьогоднішній день. Найкращу за будь-яку нерухомість. І сьогодні фізична особа може в національній валюті взяти кредит. Якраз як дійдемо до 2024 року. Хоча нам деякі багато кричали, що потрібно через рік вводити юридичних осіб. Кажу: «Ні. Давайте до 2024. Побачимо, які є нюанси, чи є якась проблематика. Щоб швидко внести законодавчі зміни і виправити». Тобто до 2024 року, коли зможуть купувати господарства, вперед зможуть це робити.

Що сьогодні фермерам потрібно? Сформувати свій бізнес-план. Домовитися можливо з пайовиками, де будуть купувати, чим будуть займатися. Взяти в оренду, розпочинати цей бізнес.

Кредити на викуп землі 12 млрд для малих господарств достатньо повністю. Щодо державних дотацій, 4,5 млрд – це не є космічні кошти, я згоден. Але враховуючи те, що за Петра Порошенко потрібно було оформити, якщо державну дотацію, все через Управління сільськогосподарство. Відкат мінімум 30%. Я це дуже добре пам’ятаю. Аграрії не хотіли оформляти це все. Не було у них бажання. Багато хтось оформляв, хтось ні.

В грудні залишалось 90% коштів, їх розподіляли на 3-5 компаній, по 1 млрд, півтора, 700-800 тис. і коштів не було. Ми в 2019 році, коли нас за це критикували (статті на кожного замовляли, що ми такі-сякі), але вийшло заблокувати. І все-таки агрохолдинги, якби що не було, з 2020 року не отримують державних дотацій. Стоять чіткі обмежувачі. Стоять пов’язані особи.

Але все одно є борократична машина, є проблематика. Ми її побачили в 2020 році, швидко за місяць підготували реєстр про електронний реєстр дотацій і електронний реєстр господарств. Він став вже законом.

Тиждень-два тому, об’явлений тендер на написання електронного майданчика для аграріїв типу «Дії». Він буде підготовлений за 6 місяців. Я думаю, що вже в березні місяці наступного року він запрацює.

Для чого? Аграрій заходять, здійснює там реєстрацію в своєму кабінеті, реєструє скільки у нього є землі, чи голів кіз, чи голів корів. Свої всі сертифікати, дані по реєстраційні документи, вказує на що йому потрібна держпідтримка по програмі. Йому взагалі не потрібно, ні в Міністерство бігти, ні в сільгоспуправління, йому будуть з наступного року заходити електронні кошти. Ні народний депутат не потрібний. Ні обласний, ні міський, ні ОТГ, ніхто. Просто в телефоні електронні кошти.

Це дуже важливо, навіть, іноземці на це дивляться. Якщо все запрацює, можливо нас ще будуть копіювати. Тому що в Європейських країнах не всюди є така система.

Дивіться, два питання взаємозв’язані.

Перше питання про переробку. От ви кажете, що там потрібна переробка, і це дійсно так. Тому що переробка – це додаткові робочі місця. Це дійсно крок у сторону Польщі. Але ми зараз знаємо, що для того, щоб організувати переробку, потрібно вкластися в закупівлю техніку, якісь преси, дивлячись від того, чим займається той чи інший фермер. І на це є податкове навантаження. І якщо держава буде це робити по уму, то вона повинна податкове навантаження на закуп якоїсь необхідної техніки зробити мінімальне для запуску процесів. А на вивіз сировини, навпаки, підвищувати податковий тиск.

Тому що ми повинні робити так, як робили Італія, Польща, всі розвинені країни, які роблять все, щоб вивозили перероблену продукцію.

І, друге питання, що для таких агрохолдингів, які вивозять і не переробляють продукцію, потрібно навпаки підвищувати якесь податкове мито. Як Росія, наприклад, робить відносно нафти. Є ціна на нафту, пішла вверх, вони підвищили мито. Пішла вниз – вони знизили її.

І тоді виникне нормальна ситуація Не так, як зараз Веревский, чи хто, пролобіювали до 14% НДС зменшили.

І от Валентин Запорощук (бизнесмен, акционер и управляющий партнер Ичнянского молочно-консервного комбината, - ред.), який у мене був у студії, він згущене молоко робить (і дуже якісне). В 75 країн світу воно експортується. Він каже: «це ж просто вилка. Я займаюсь переробкою і зараз ті, хто отримали таку податкову перевагу, вони будуть вигравати, а ми фактично свою переробку таким чином вбиваємо».

З цим потрібно щось робити.

Дивіться, потрібно все розмежувати. Для холдингів, це технології, IPO, біржі, співпраця з нашими дружніми країнами, куди ми постачаємо найбільше. Це в Китай. З Китаєм потрібно розмовляти, щоб вони ставили заводи, тут переробляли, і постачали цю продукцію до Європейського Союзу.

Ми можемо стати, знаєте таким «європейським Китаєм». Ця можливість була у Білорусі. Лукашенко (президент Білорусі Олександр Лукашенко, - ред.) це дуже хотів, але зрозуміло на сьогоднішній день він уже в ізоляції. І у нього це не вийде. А у нас виходить цей шанс є. І для Китаю це, в принципі, дуже цікаво, бо через нас шлях лежить до Європейського Союзу, що для них важливо.

А враховуючи ковідну проблему, що більша кількість надрукованих доларів, продукти харчування в світі дорожчають, люди біднішають, стає більше голодуючих в світі, ми реально можемо заробляти шалені кошти.

Але нам потрібно і за свою внутрішню харчову безпеку думати. Тут потрібна переробка холдингів і фермерських господарств. Техніка для них сьогодні діє. Техніка українського виробництва – 25% компенсації з державного бюджету. І вона працює дуже чітко, ідеально, це можуть підтвердити і виробники української техніки і хто це закуповує.

У фермерів, яка є проблема? Це реалізація продукції, щоб не на базарі з асфальту стояти і маленьке переробне обладнання було. Щодо рітейла, вчора мав зустріч з генеральними керівниками, директорами сіток наших супермаркетів (буду ще мати зустрічі).

Говорю: «зараз будемо подавати законопроект, щоб обмежити час оплати за українську продукцію перед постачанням». От сьогодні рітейл повинен нашим українським постачальникам 27 млрд грн. От вони сьогодні мільярд заплатять за нову продукцію і це завжди сума 27 млрд висить в повітрі.

Але купуючи молоко в Польщі вони платять авансом. Купуючи черешню в Азербайджані, Арменії – платять авансом, купуючи апельсини в Іспанії – платимо авансом. А нашим постачальникам платять 90-180 днів, іноді і більше. І виходить від нашого рітейлу (споживача) кошти на село ідуть там 2-3 рази на рік.

Фермер має більше націнити, щоб мати річний прибуток. Чи він взагалі його не має. Оборот коштів повинен бути на село хоча б, 12 разів на рік. Так як це відбувається в Польщі.

Чому в Польщі деякі продукти дешевше? Фермери, якщо менше націнив там, 5% націнив, а річний дохід він має 50 чи 60% – це нормальний показник. У нас зовсім по-іншому. Цю ситуацію потрібно змінити.

Вчора довго була бесіда з ними: «нам не цікаво працювати з локальними виробниками». Говорю: «Чому?». – «Ми хочемо скупати все централізовано. От є великі заводи, там по хлібові, він забезпечує наші всі магазини. 100-200-500 магазинів, продукція реалізовується, не цікаво».

Я говорю: «Дивіться. Але давайте про фермерів подумаємо на селі. Вам не важко кожному з вас визначити одного менеджера на область, на ваші супермаркети, якусь сітку. В магазині виділити 100-200 квадратних метрів з холодильниками, полицями, вивіска: «Локальні Рівненські виробники», «Локальні Волинські виробники». І щоб цей менеджер скуповував у виробників ковбасу, овочі, молоко… Ставив на полиці і вона реалізовувалась. Це говорю, буде».

– «Ні, не піде».

Говорю: «Піде».

Домовились до чого? Я не хочу назви поки що казати, один із генеральних директорів супермаркету пообіцяв, що в рівному на Гагаріна влаштує такі дерев’яні будиночки біля магазину. Підключить електроенергію і буде надавати їх для фермерів, щоб вони безкоштовно могли стояти і торгувати там продукцією.

Якщо ця модель запрацює, а вона запрацює, я впевнений. Це потрібно збирати, всіх керівників. Це нормально працює в Прибалтійський країнах, в інших. Збирати всіх власників рітейлу і говорити: «ребята, давайте якось, холдинги – холдингами, величезні – величезними виробники. Але давайте будемо локальну передавати продукцію. І щоб це впроваджувати на всій території України. Це має бути синергія між великими і маленькими.

Країни ЕС, мені здається, це більш дієво вводити, скільки відсотків української продукції має бути на полицях. Хоча вони десь будуть нам на це ставити обмежувачі. Але вони самі в себе це вводять. Німеччина здається декілька місяців тому почала.

Тому що ковід показав напевно, що кожен сам за себе. Ну в екстремальній ситуації кожен сам за себе. І ніхто тобі сильно ніде не допоможе. Ми всі товариші, друзі, але кожен сам за себе. Над цим потрібно працювати.

Чому я не зовсім за мито? Тому що будь-яке мито, збільшує контрабанду. Зрозуміло, якщо це автобуси, тролейбуси, і ми на 30% на білоруську техніку підняли мито. Ну автобус не завезеш контрабандою. Ну, якщо це буде стосуватися молока чи твердих сирів, чи ковбас, я думаю, контрабанда просто збільшиться. І більше, навіть, будуть задіяні громадяни, які там живуть в 30-50 кілометровій зон, які своїм, «піджаки» як-то кажуть, забезпечать всю Україну продукцією іноземного виробництва.

Им просто негде работать. Если там появятся вот эта переработка, в том числе, аграрная о который вы говорите, и появится альтернатива по работе, то тогда начнет это работать.

«Институт будущего» делал исследование, как раз в пограничных районах. Мы специально и с той стороны, например, в Польше делали, и Словакии, и Венгрии, и с нашей стороны. Так, с нашей стороны там больше двух третей двумя руками «за». Потому что они прекрасно понимают, как они на этом зарабатывают, и у них никакой альтернативы сегодня нет.

В селі потрібно хотіти працювати. Я декілька тижнів тому спілкувався з міністром сільського господарства Парагвая. У них десь схожа історія з минулим Ірландії. У них знаєте, яка найбільша була проблема? Людям доносили не кошти на держпідтримку, а створювали інститути, наймали спеціалістів, щоб показати як можна заробляти в селі. І, що можна мати достатньо великий прибуток.

Ірландія сьогодні з населенням 1,5 млн людей своєю молочною продукцією забезпечує 50 млн людей. Найвищої якості. Вони теж спочатку хотіли щось хімічити, але вирішили ні. «Ми будемо якісну, так би мовити, органічну випускати продукцію». Вона вища в ціні, але світ викуповує.

Те саме стосується Парагвая. Люди просто звикли: ячмінь, пшениця, кукурудза, вони більше нічого не бачать. Але подивіться, молоді люди, мої знайомі в Стрию. Там «Мукко» ферма. Завезли кіз альпійських, власний приплід створили. Вже мають добре стадо. Почали займатися виготовленням сирів.

Він в минулому футболіст футбольного клубу в Стрию «Скала» (у них здається була ліга наша футбольна), і його дружина, вивчили ці всі процеси. І вони не почали просто робити голландський сир, російський сир, вони стали виготовляти сир з горіхами, з віски, ще з чимось. Цікаві, 100% натуральні, з козиного молока. І з козиного молока – це якісний сир і з нього простіше виготовляти. Тому що там жирність висока.

Чому альпійських кіз? Це можна сказати дикі кози, у них жирність в 2-2,5 рази більше, чим у звичайної білої кози. І сьогодні, якщо ви зайдете навіть у «Сільпо», вони там вже є – «Мокко».

Їм 28-29 років. П’ятий рік цим займаються. Можна зайнятися якщо захотіти. Але потрібно вивчатися.

Хлопчина (Здолбунівський задається район на Рівненщини) розпочав займатися таким бізнесом в 27-28 років. Я багатьох їх знаю. Тому що я 5-6 років тому дивився, що всі телеканали показують тільки політику. Особливо за Порошенко: всі «агенти Кремля».

І виникла така ідея. З колегами, друзями, колективом сиділи, вечеряли: «а давайте знімати щось про село».

І ми впровадили тоді першу програму про українське село – «Ля село». Купили автомобіль Тойоту, обклеїли його. Їздили по території України і знімали інноваційний бізнес молоді в селі. Є Ютуб-канал, там багато вже є передач. Зараз призупинено, хочеться дуже відновити але не має на це просто фізичного часу.

І коли приїздиш, хлопець каже: «так, я працював в Польщі, привіз звідти якихось 2 тисячі доларів, але я замахався там працювати на пана, жити в вагончику, і щоб мене рахували за не людину».

Він поїхав на Здолбунівщину (Рівненська область), купив дешеву хату, напіврозвалену. Сам поробив клітки, своїми руками (він не замовляв датські, французькі), завів перепілок.

На сьогоднішній день у нього 10 тисяч перепілок живе в тій хаті в клітках, купив «пиріжка» маленького в кредит на виплату б/у, обклеїв його (пластикові ящики).

Сьогодні в Рівному мало хто купляє перепілки в магазині. Дзвониш до нього: «мені 10 перепілок». За адресою, пощипані, свіженькі, охолоджені, привозить. На сьогоднішній день за 3 роки він дійшов до того, що в нього Citroen чи Peugeot, забитий ящиками кожен день. Він сам цим всім займається. Він годує, він щипає, він доставляє.

Каже: «так, в мене нервів і сил пішло багато за 3-4 роки такого становлення у цьому бізнесі. Але на сьогоднішній день я вже можу найняти працівників, платити заробітну плату, в мене є власний бізнес».

Чим більше буде людей самозайнятих в Україні, тим більше у нас буде порядок. І не тільки в політиці, а й в усьому. Тому що це версти населення, вони вже соціально захистили самі себе. Вони створюють додаткову вартість для країни. Вони створюють робочі місця. Вони знаходяться в селі, вже створюють там якусь бригаду, на ній вже стоїть якась техніка.

Потрібен тоді інженер з села, повар, яка приготує їсти. Холдингам це не потрібно. Вони закупили автоматизовану техніку, всі бригади по селам.

От на Волині їдете, в кожному селі є бригада, стоїть комбайн (в кожному), як колись за Радянського часу. Їдеш, Східна Україна, Північна, на 20 сіл одна бригада з технікою. А важливо, щоб в кожному селі була.

Тому що це відразу три сторожа, хто мити техніку буде, хто обслуговувати, хто їсти готувати, медсестра обов’язково, яка штамп поставить на виїзд, заправник, який має заправити техніку, людина, яка буде їздити за запчастинами, водій.

І вже з села десять чоловік працює. Оце важливо. От в мене ціль, максимум зусиль на це, щоб такі господарства з’являлися в кожному селі.

Є дуже просто формула. Там де є ферма, це відразу на ній зайнято 50% населення села. Там, де є фермер у якого є 500-800, 1000-1500 гектарів землі, там фактично село живе. Там, де агрохолдинг - там, на 10-20 сіл може буде якийсь осередок.

Ще село тоді культурно живе. Тому що той фермер якесь свято влаштує, якийсь оркестр замовить, якийсь хор, якісь у них обжинки, зажинки відбуваються. Я в тому році виїжджав в село Матіївка (Рівненська область), там в оренду взяла велика компанія (не хочу називати). І от просто приїхали, дорогу знищили, зібрали, вивезли все.

І голова там селищний до них підходив, говорить: «хлопці, хоч щось виділить. І так тих людей не багато в тому селі залишилося жити. Щось відремонтувати. Ви ж тут те, убили і те убили».

Підійшло купа охорони, його ледь там не побили, загнали не зрозуміло куди. Вони себе відчувають себе князями, царями і все. Тобто так не може бути.

Дивіться, я не можу з вами не погодитися стосовно того, як ви сказали, має розвиватися село. Але в мене виникає одне питання, чому тоді приймається як 5600 (законопроект, - ред.), який фактично податкове навантаження на купу бізнесу збільшить, і з’явиться купа проблем.

Як наприклад, судитися там з нашими органами податковими? Якщо ти бачиш, що несправедливе рішення, а вони вже мають кучу інструментів, які тебе просто заганяють під сукно.

Тому ось цей дисонанс, який зараз у багатьох бізнесменів з’явився після того, як побачили 5600, він на фоні того, що ви кажете, тільки зростає. Тому що ви кажете правильні речі. А з іншого боку Гетманцев (керівник парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, - ред..) і компанія вони просто таке приймають, що не натягнеш.

Дивіться, самі знаєте, парламент це є збалансованість сил. Представлення людей, громад, народними депутатами, думки яких відображається в різних фракціях, а потім ще й в інших комітетах. Зрозуміло, що Податковому комітету, яка ціль? Найбільше зібрати грошей для бюджету. Тому що він податковий бюджет.

Агрокомітету - захистити максимум село, переробників, виробників. Комітету щодо будівництва - будівельну галузь. І так далі.

Ми свою думку доносимо, вони пишуть саму більшу страшилку: вони свою, ми свою. Відбувається збалансованість, обговорюється це все на фракції.

В понеділок буде обговорення і подаються правки. Також є там десять найважливіших, які подаю. Потім законопроект стає збалансований, приймається і стає законом. Але, щоб ні в якому разі він не мав ніякого тиску, особливо на сьогоднішній день, на малий чи середній бізнес. От ніякого. Це не можливо.

Останнє питання. Вже час закінчується. От як ви бачите ситуацію в сільському господарстві України в 2024 році? До чого ми прийдемо? От стартував продаж землі 1 липня, і що буде через 3 роки?

Деякі економісти завжди казали, що обіг земель (я ринком землі не хочу називати), коли стартує - це мільярди коштів відразу дасть до бюджету. Ні. Це реформа довга і свої показники вона покаже через сім років ( 5-7 років).

Чому? Тому що садівництво, ягідництво дає перше на третій рік, садівництво свої результати починає давати на 5-6 рік, сівозміни - це 7-10 років (за більшості 7 років).

Сільське господарство - це довгий процес. Якщо це тваринницький комплекс, це також довгий процес - 5-6 років, щоб якісь були показники.

Земельна реформа дасть те, що ми на полицях побачимо більше українських овочів. Тому що на сьогоднішній день у нас найбільший імпорт картоплі, як не дивно.

З Єгипту до речі.

У нас якщо по митній базі подивитися, у нас топ-імпорт – це картопля. Чому? Не тому, що у нас її не вирощують, а через те, що її не має в чому зберігати.

Перший рік ми дали на будівництво держпідтримку овочів, сховищ - 50 млн. Це було тестовий такий. Подивитися, як буде використана і на наступний рік будемо збільшувати.

Але в історії Незалежної ніколи не давалася дотація. В цьому році дали на гречку, як не дивно кажуть: «о гречка, сіє».

Але багато хто не розуміє, наскільки вона важлива, і що ми її з Росії постійно заводили. Як їсти у нас, в Україні, де, гречка це наш історичний культурний продукт. Чому її мають завозити з Росії? Зараз імпорт її заблокований. Дали дотацію на картоплесховища, на посадковий матеріал щодо овочівництва, і на органічне виробництво. Це перший раз. Це нові такі направлення. Там тваринництво було колись, техніка були колись. Це нові взагалі направлення.

На садівництво цього року також іде 80% компенсація за саджанці, що дуже важливо. На наступний рік плануємо суму збільшувати. Тому що, чим більше буде розвиватися садівництво, тим це буде плюс для полок магазинів, для екології. Тому що технічні зернові культури - це для екології одне, а садок - це зовсім інше. Це вже екологія, що дуже важливо.

Добре. На цьому ми будемо закінчувати. У нас в студії був народний депутат Дмитро Соломчук. Я думаю не останній раз.

Надіюсь.

Розмова була конструктивна. Думаю, що буде дуже багато коментарів. Приходьте на Ютуб, там почитаєте, і в Фейсбуці побачите, як у нас народ реагує на ці розмови. І там, я думаю, ще буде можливість зробити це.

Дивіться, якщо в когось не має впевненості… От хоче молода сім'я, хтось хоче в селі відкрити бізнес. На вересень хочу підготувати 20 видів бізнесу, які потрібно для сім'ї молодої (чи не молодої середнього віку) відкрити в селі, щоб отримати прибуток. Поради від Дмитра Соломчука. Будуть бізнес-плани легкі розписані. Це буде у вигляді газети, десь надрукуємо, розішлемо по селам.

Так давайте ефір зробимо.

Давайте першу презентацію у вас. Бізнес-плани, і як можна заробляти на селі, забувши за зернові культури і технічні.

Можемо 1 вересня, коли діти в школу йдуть. Щоб молоді хлопці йшли до села і працювали.

І де буде мінімум 1000-2000 доларів прибуток в місяць з мінімальним вкладом коштів. Але потрібно буде працювати.

Давайте.

Тобто, безкоштовно на блюдечку гроші ніхто не принесе це точно.

Давайте.

Я думаю, що такі майстер-класи потрібні людям. І дуже багато у нас не робиться тільки тому, що люди просто не знають про можливості, і про те, як треба організовувати такі маленькі бізнеси.

Дякую!

Дякую вам!

Щасливо!

---------------------------------------------------------------------------------------------------

Рекомендуем к просмотру беседу Юрия Романенко и Анатолия Якименко о том, как гармонизировать отношения между украиноязычной и русскоязычной частями Украины.