The Economist у травні 2022 року опублікував статтю, в якій назвав Путіна ляльководом (Master of Puppets). Тим самим повторивши ключову помилку абсолютної більшості всіх політиків, аналітиків та журналістів.

Ця помилка походить з невірного постулату: що Путін суб'єктний і у своїх діях виходить з інтересів особистої влади.

Автори ж цієї статті протягом тривалого часу послідовно доводять, що Путін не ляльковод, а лялька!

***

Культ Путіна як процес сакралізації російського вождя в першу чергу – заслуга мас-культу та мас-медіа; результат пропаганди та психологічної обробки масової свідомості населення.

Еміль Паїн у статті «Магія тоталітаризму» зазначає: «Тоталітаризм — це політичний режим, заснований не лише на репресіях, здійснюваних владою, а й на тотальній одностайності мобілізованого суспільства.

Одним з механізмів мобілізації є архаїзація масової свідомості.

Культ як довічного вождя нації, так і чаклуна заснований на одному й тому ж — визнанні непізнаваної, містичної могутності окремої людини, в яку вселяється магічна, надприродна сила або здатність».

Зазначається, що успіх створення культу та міфологізації фігури Путіна є свідченням існування архетипів та рудиментів традиційного (доіндустріального) суспільства, комплексів та «колективного несвідомого» російського етносу; а також перманентної психічної депресії пересічних росіян в умовах постійного транзитивного (перехідного) стану російського суспільства.

Д. Тренін підкреслює помітні зміни в дискурсі та в поведінці лідера Росії в останні роки, відзначаючи, насамперед, що «Путін, схоже, увірував у свою Богом дану історичну місію. Людина, відома своїм прагматизмом, яка називала себе слугою суспільства, управлінцем, перетворилася на посланця вищих сил. Путін не лише став згадувати Бога в публічних виступах, а й поводився як людина, що робить те, що доручив йому Всевишній».

Культ, або точніше сказати, міф Путіна був побудований (і частково небезпідставно) на фокусуванні колективного «путіна» для досягнення конкретної мети або виконання завдання, ігноруючи відволікаючі фактори або зовнішні впливи.

Після анексії Криму навіть громадяни західних країн визнавали, що путінському режиму вдалося «вирулити» ситуацію з найменшими втратами, а вступом у сирійську кампанію і взагалі нав'язати свою волю.

Навмисна маскулінність, нахабство, а часом і відверте хамство викликали захоплення у росіян і водночас подив, а місцями і приховану заздрість на Заході – на противагу їхнім жінкоподібним політикам.

Популярні новини зараз

У ТЦК відповіли на ідею відправлення на фронт їхніх працівників

Пенсіонери можуть отримати доплати та надбавки: які документи подати до ПФУ

Сніг та морози: Гідрометцентр розповів про погоду у Київській області

Путін скоригував умови припинення війни з Україною

Показати ще

Як написав Еміль Паїн «У Росії консолідація більшості населення з владою вельми обмежена за своїм предметом. Це, насамперед, так звана негативна консолідація проти ворогів. Навіть на мітинги на підтримку влади людей доводиться залучати за допомогою адміністративних ресурсів або проплачувати прихід туди безідейних, корисливих клакерів.»

І хоча дійсно, негативна консолідація — продукт швидкопсувний, але «тут і зараз» це працює.

Дотик і споглядання концентрованої волі, почуття причетності до великих проектів провокує у росіян входження у високоенергетичний стан, недоступний у звичайних умовах.

Саме почуттям причетності можна пояснити ірраціональне прагнення росіян до територіальної експансії.

Захопленнями чужих територій та супутніми цьому воєнними злочинами росіяни компенсують свою вивчену за століття рабства безпорадність.

Образ, вибудуваний російською пропагандою, тим більше різко контрастує з тими діями, які вчиняє Путін під час кризових подій.

***

За вже усталеною традицією Путін під час найгостріших криз банально ховається.

Коли росіян вибили з-під Ізюму – Путін з салютом відкривав найбільше колесо огляду.

Після підриву Північних потоків реакція Путіна відбулася лише на 3-й день, Кримського мосту – слабка реакція лише на 2-й день.

Втрату Херсона він взагалі не коментував. Як і атаку безпілотником Сенатського палацу – свою кремлівську резиденцію.

Коли була атакована Москва та Рубльовка, Пєсков відразу заявив: «Путін не планує виступати зі зверненням після атаки БПЛА».

Пєсков після обстрілу Шебекіно: «Обстріли міста Шебекіно в Бєлгородській області не можуть вплинути на хід військової операції».

Під час збройного заколоту Прігожина Путін взагалі був невідомо де.

Чому так відбувається, автори детально описали в матеріалі “Березневі іди”, наводячи чергові докази несуб'єктності Путіна та його перебування під повним контролем з боку ФСБ, і навіть власного прес-секретаря.

Точно так само і цього разу – під час прориву ЗСУ в Курській області Путін у розсіяному стані заслухав відверту брехню начальника Генштабу Герасимова і пішов займатися іншими, ймовірно, для нього важливішими справами.

Наприклад, підписав Указ про створення Національного центру генетичних ресурсів автохтонних сортів винограду на базі атомного інституту в місті Курчатові, над яким нависла реальна небезпека від наступаючих українських військ. Імовірно, поява нових сортів винограду в Росії – справа важливіша за будь-який прорив кордону буде.

Подумаєш, «нацисти» за три дні захопили більше міжнародно визнаної території держави, ніж «друга армія світу» за останній рік.

Просто за словами Пєскова, у Путіна ніколи не падає… працездатність.

І він у перервах між підходами до управління т.зв. СВО та встановлення глибоких дипломатичних зв'язків з іноземними людожерами, встигає ще й створювати інститути винограду.

Тобто Путін продовжує робити вигляд, що в Курській області нічого такого не відбувається, а лише є окремі прояви тероризму.

«Сьогодні у порядку денному оперативної наради з постійними членами Ради безпеки дуже важливе питання, що стосується окремих аспектів боротьби з тероризмом», — уточнив Путін.

Далі слово тримав голова ФСБ Бортников, очевидно по лінії прикордонної служби, яка підпорядкована ФСБ.

Це дуже важливий момент, який до того ж повністю вкладається в рамку «керованої революції», у ході якої спецслужби мають повалити росармію політично, використовуючи т.зв. СВО.

The Wall Street Journal у статті «У той час як українські війська захоплюють російську територію, Кремль стверджує, що в цьому немає нічого страшного» нарешті звернув увагу на те, про що ми вже давно говоримо: «У п'ятницю російський уряд назвав свої дії в прикордонних Курській, Брянській та Бєлгородській областях «контртерористичною операцією», надавши їм такий самий юридичний статус, як і діям правоохоронних органів проти ісламістських екстремістських угруповань на Північному Кавказі. Таким чином, бойові дії на українському кордоні перейшли під загальне командування ФСБ, а не військових».

Але WSJ не розвиває далі цю думку, а вона дуже надзвичайно важлива!

По-перше, необхідно пам'ятати, що Прикордонна служба РФ, відповідальна за охорону держкордону, структурно та функціонально підпорядкована ФСБ.

По-друге, правовий режим Контртерористичної операції ставить відповідальними за протидію прориву ЗСУ саме ФСБ, які сповна використовують шанс вкотре підставити росармію. Все це відбувається в умовах повного демонтажу Міноборони РФ та Генштабу під благовидним приводом боротьби з корупцією.

Дійсно, якби РФ оголосила воєнний стан, який був би абсолютно логічним, у прикордонних з Україною областях, то за ситуацію відповідала б росармія. Як би вона відреагувала питання десяте, але навіть з усією своєю неповороткістю якось би діяла.

Тепер же ситуація повністю в руках спецслужб.

Як у відчаї написав (ще до наступу ЗСУ в Курській області) один із видних ідеологів російського нацизму Холмогоров: «Найбільші перемоги росіяни здобули над своїм Міноборони».

До речі, Bloomberg написав, що Герасимов знав про вторгнення, що готується, але не доповів Путіну.

Здавалося б, чому глава Генштабу не зміг доповісти таку важливу інформацію?

Але, як ми знаємо, Путін не користується ні мобільним телефоном, ні інтернетом. Апарат президента РФ, повністю керований ФСБ, легко міг поставити Герасимова в «режим очікування».

До речі, чому Герасимов, який, нібито, написав заяву на звільнення, досі не звільнений? І це на тлі арештів його колег та начальників.

Справа в тому, що для колективу керівник, який написав рапорт на звільнення, вже «кульгава качка». Які б розпорядження він не віддавав, їх можна не виконувати, або виконувати суто формально.

Така ситуація повністю влаштовує спецслужби, які схоже, що вже обрали, на кого вони повісять цей та інші провали т.зв. СВО.

***

Також примітна реакція РФ по зовнішньополітичній лінії. А точніше її повна відсутність.

Пост у соцмережах Марії Захарової про те, який кровожерливий Зеленський, або черговий агресивний випад Медведєва не в рахунок.

Росія навіть не запросила екстрене засідання Ради Безпеки ООН.

Російському представнику в РБ ООН Небензі було б важко пояснити міжнародній спільноті, в чому принципова новизна в порушенні кордону та територіальної цілісності РФ. Адже згідно з Конституцією та законами Росії т.зв. “СВО в Україні” йде суто на території Росії.

WSJ також нарешті помітила те, що автори цієї статті спрогнозували ще після «референдуму» на нових територіях: «У той час як український наступ на міжнародно визнану російську територію може здатися драматичним поворотом подій багатьом на Заході, у Росії це не так. Кремлівська пропаганда розглядає всі бойові дії в цьому конфлікті як такі, що відбуваються на російській землі.

Москва, зрештою, оголосила про приєднання Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України восени 2022 року, і з точки зору російської конституції немає жодної юридичної різниці між українським наступом у Курську чи на півдні України».

Тому протистояння ЗСУ армії Росії, наприклад, на Донеччині, з точки зору російської конституції, тотожне наступу в Курській області.

У цій ситуації і звернення за допомогою до країн ОДКБ виглядатиме вельми дивно.

Загалом, внесенням «нових територій» до своєї Конституції, РФ загнала собі гарпун у ногу, який тепер можна вирвати лише з м'ясом.

***

Всі ці факти викликають одне глобальне питання – куди подівся «надсуб'єктний», «всемогутній» Путін, «який постійно підвищує ставки», «найвеличніший геостратег, який жадає відновити Радянський Союз?».

Наша відповідь – його ніколи не було!

Путін – це проекція! Порожня оболонка, яку наповнюють відповідно до соціологічних замірів. Тим самим втілюючи та легітимізуючи суспільний запит.

Образ Путіна сконструйований (і продовжує конструюватися) таким чином, щоб найкращим чином відповідати сподіванням глибинного народу Росії.

І саме спецслужби дуже кваліфіковано підлаштовували образ «великого національного лідера» під народні очікування.

Адже починав Путін як ліберал, євроатлантист та глобаліст.

Ще у 2003 році Росія та ЄС домовилися про формування спільного економічного простору, координацію правил економічної діяльності без створення наднаціональних структур.

А партнерство Євразійського союзу та ЄС у 2011 році розглядалося Путіним як можливість зміни геополітичної та геоекономічної конфігурації всього континенту.

І за дуже короткий термін Путін еволюціонував до кровожерливого диктатора, який прагне до максимальної ізоляції (у термінах пропаганди – суверенітету).

Якщо таку трансформацію особистості можна легко уявити, то абсолютно неможливою є ситуація, що ці зміни Путін транслював на весь 140-мільйонний народ, а десятки мільйонів слухняно радикально змінювалися разом з ним (за історичними мірками – миттєво).

Набагато легше уявити собі зворотну картину – не Путін підім'яв під себе народ Росії, а народ Росії поступово втілював у Путіні своє колективне підсвідоме.

Сам же Путін – лялька в руках спецслужб, що живе в президентському ляльковому будиночку і старанно виконує команди своїх лялькарів,

А у них завдання одне – знищити всіх політичних конкурентів у боротьбі за безроздільну владу в Росії, і закріпити її в новій конституції у вигляді системи безроздільного управління за прикладом іранського Корпусу вартових ісламської революції.

І коли це станеться, лялька буде викинута на смітник за непотрібністю.

Автори:

Володимир Шевченко, політолог, доктор філософських наук

Андрій Саварець, аналітик, юрист, автор телеграм каналу «Особлива думка»