Що не так з Україною та Росією

З точки зору переважної більшості українців, найбільшою проблемою України є високий рівень корупції, хоча ,насправді, найбільшим викликом для нашої країни є відсутність консенсусу у еліти. Досвід розвинених західних країн доводить, що без домовленостей еліт про встановлення нових правил гри та зменшення їхніх “апетитів”, без підготовки якісних управлінських кадрів, без створення незалежних інституцій, боротьба з корупцією завжди перетвориться на імітацію.

Зараз же більшість українських борців з корупцією використовуються різними групами впливу для боротьби з їхніми конкурентами по бізнесу та політиці ,наприклад, раніше відомі антикорупціонери Мустафа Найєм та Сергій Лещенко отримували інсайди для своїх журналістських розслідувань від Сергія Льовочкіна, тому боротьба з корупцією в Україні є лише бізнесом для громадських діячів, журналістів, політиків.

Так само дуже цинічними є рекомендації наших західних партнерів щодо боротьби з корупцією, в той час коли українські корупціонери продовжують інвестувати в західні країни, купуючи там елітну нерухомість. Окремої уваги також заслуговує міф, що саме корупція заважає західним інвестиціям в Україну, хоча досвід Індії, Китаю, В’єтнаму, Мексики доводить справжні пріоритети західних інвесторів, яким абсолютно все рівно на високий рівень корупції в цих країнах.

Зі слів західних бізнесменів, головною умовою для інвестицій є не низький рівень корупції, а непорушність права приватної власності, безпека, зручна логістика та дешева робоча сила.

Фактично, українці зараз є свідками “кризи жанру” української опозиції, якій немає чого запропонувати виборцям, оскільки Володимир Зеленський також є прибічником вступу України до НАТО та ЄС. Українські політики дотепер перебувають в своїх “бульбашках”, не розуміючи того, що українців найбільше зараз турбують соціальні питання, інфляція, збільшення цін, комунальні тарифи, рівень заробітної плати та пенсій.

Тож навіть трагічні уроки історії Центральної Ради та Директорії, які також ігнорували важливі соціальні проблеми українців, нічому не навчили українських політиків. Парадоксально, що українська опозиція навіть не намагається розширити свою електоральну базу за рахунок декількох мільйонів внутрішньо переміщених осіб, повністю залишених без підтримки державою, пропонуючи їм вирішити їхні проблеми на законодавчому рівні.

Українська опозиція також не здатна запропонувати альтернативу українцям, нову стратегію економічного розвитку, стратегію реіндустріалізації, бачення якою повинна бути нова структура промисловості та її пріоритетні галузі, план післявоєнного відновлення України.

Україна як і Росія є становою країною

Україна як і Росія є країнами де існують станові суспільства, головною ж мрією громадян цих країн є потрапляння до вищого стану, що гарантує їм доступ до ресурсів. Тому опинившись в вищому стані українці як і росіяни думають ,перш за все, про збереження своїх привілеїв, відносячись до населення як до дешевого ресурсу.

Грузія є прекрасним прикладом того, як навіть ефективна боротьба з корупцією та успішні реформи Михайла Саакашвілі не призвели до стратегічних змін, бо в Сакартвело не відбувся консенсус еліт щодо незворотності змін, наслідком чого стала купівля Кремлем грузинської еліти.

Не корупція, а відсутність розуміння важливості спільного блага українською елітою та звичайними громадянами, які не розуміють, що успіх інших членів суспільства збільшує твої можливості і безпеку, є головною проблемою сучасної України, неофіційним гімном якої є пісня Тараса Петриненко – Жлоби.

Жлобство української еліти та нерозуміння переважною більшістю українців основ геополітики, призвело до перетворення путінською Росією і Заходом нашої країни на полігон, коли західним елітам вигідно щоб Україна залишалась буфером без реальних гарантій безпеки, а Кремль, імітуючи мирні переговори, намагається спровокувати у нас політичну кризу, підбурюючи конфлікти між українською владою і її західними партнерами.

Нинішня російська еліта зараз власними руками знищує імперський проект Петра Першого орієнтований на Європу, тож фактично Росією керують зрадники Російської імперії. Навіть Володимир Ленін розумів, що українці є індивідуалістами на відміну від росіян, яким притаманний колективізм, в Росії існує культ домінування і сили, а Україна має жіночу душу, яка прагне отримувати красиві обіцянки та компліменти з подарунками, але росіяни дотепер, нажаль, цього не зрозуміли.

Провідні польські аналітики вважають, що інтересам Польщі і США в Європі найбільше загрожували б успішна і демократична Росія, отже, з їхньої точки зору, перетворення російською елітою РФ на “православний Іран”, вигідне геополітичним конкурентам Російської Федерації.

Нажаль, навіть зараз багато західних аналітиків вважають російсько – українську війну локальним регіональним конфліктом на периферії, недооцінюючи Росію та її здатність грати в довгу геополітичну гру. Для Володимира Путіна Україна є “ключем” від домінування в Європі, тому коли російськи політики і дипломати заявляли про демілітаризацію всієї Східної Європи, вони не жартували, а ретранслювали точку зору деяких дуже сильно ідеологізованих представників путінського фашистського режиму.

Незважаючи на заяви Караганова та Дугіна, які є ідеологами – імітаторами, про особливу духовність росіян, обраний богом народ, “небесний Єрусалим”, найбільшою цінністю для росіян є гроші. Російські провінціали їдуть за гроші вбивати, як вони кажуть, своїх українських братів, знищуючи російськомовні міста в яких живуть родичи росіян, мешканцям же Москви абсолютно все рівно на те, що відбувається за мкадом, поки у них є можливість ходити відпочивати в ресторани і нічні клуби, купувати брендовий одяг, літати до Балі, Гоа, Об’єднаних Арабських Еміратів.

Тому з усією впевненістю можна сказати, що справжнім неофіційним гімном сучасної Російської Федерації є пісня популярної російської співачки Instasamka – За гроші так.