Джордж Фрідман: Стратегічний момент для Європи в Україні

Джордж Фрідман - всесвітньо відомий геополітичний прогнозист, а також засновник і голова журналу "Geopolitic Futures" та колишній директор "Stratfor" оцінив стан війни в Україні, яка переступила дворічний рубіж і позначив поворотну точку в ній, яка настала саме зараз.

Читайте також об'ємне інтерв'ю з Джорджем Фрідманом на Хвілі: Джордж Фрідман: Чому війна в Україні в глухому куті, Китаю загрожує громадянська війна, а Ізраїлю доведеться піти на болючі поступки.

Минуло два роки з того часу, як Росія вторглася в Україну, і настав час викласти стратегічну ситуацію, що склалася так, як я її бачу. У лютому 2022 року я писав, що Росія вторглася в Україну насамперед для збільшення своєї стратегічної глибини.

Війни, нав'язані Росії Наполеоном і Гітлером, були зірвані величезними відстанями, які загарбникам довелося подолати, щоб дістатися Москви – і чималенькою кількістю російської крові. Ці великі простори виснажили нападників, зламавши їх на той час, коли вони досягли серця Росії.

Події останнього часу для мене нічим не відрізняються: війна була задумана, щоб збільшити кількість кілометрів між Москвою та Заходом, особливо НАТО. Підозри Росії пов'язані із повстанням на Майдані в Україні в 2014 році, яке повалило проросійського лідера і поставило при владі прозахідний уряд. Москва вважає Вашингтон відповідальним за ці події.

На мій погляд, наміри Америки не стосувались вторгнення до Росії, хоча вона справді мала деякий інтерес в обмеженні російського впливу. Російська розвідка є цілком компетентною, і малоймовірно, щоб Кремль отримував повідомлення про плани американського вторгнення до початку війни в Україні.

Але в державному управлінні наміри – це лише балаканина. Наміри можуть змінитись за лічені хвилини. Росія більше звертала увагу до можливості.

Але якими б не були їхні наміри, США та НАТО не могли вторгнутися до Росії. Однак Росія побоювалася, що їхні наміри можуть змінитися, як і їхні можливості. А війну слід розпочинати, коли у противника немає наміру воювати та обмежені можливості.

Цей розрахунок спонукав Росію вторгнутися в Україну і, таким чином, придбати великий буфер проти американського вторгнення, якщо США змінять свою позицію. Атака на Україну виявилася провальною.

Москва явно мала намір швидко розгромити українські сили до того, як США чи НАТО зможуть розпочати бій. Натомість Росія зазнала значної кількості втрат, пережила спробу перевороту з боку ПВК, зазнала значних економічних втрат і зіткнулася із серйозними демографічними проблемами.

Також Росія не змогла розпочати війну, використовуючи перевагу раптовості. Безперечно, вона керувалася припущенням, що сама загроза російського вторгнення викликає паніку та заворушення в Україні. Ця пропагандистська кампанія тривала місяцями і переконала США завдяки розвідданим про можливості РФ в тому, що Росія збирається напасти.

Це спонукало Вашингтон провести екстрене нарощування постачання озброєнь та спільне планування з Києвом. Завдання США полягало в тому, щоб запобігти будь-якому нападу Росії, яке призвело б до падіння України і тим самим підвело б Росію до кордону НАТО.

Американці не до кінця розуміли, що станеться, якщо Росія окупує Україну, як, ймовірно, не розуміли цього й самі росіяни – але знову ж таки саме можливості, а не наміри мають диктувати рішення.

Сигнал про те, що Росія готується до вторгнення, означав, що Росія не зможе розгромити Україну одним рішучим ударом. У результаті військовим довелося змінити свої плани, реорганізувати свої сили та розробити систему матеріально-технічного забезпечення, здатну підтримувати тривалий наземний наступ.

За цей час у лавах російських сил панував хаос, а битва між групою Вагнера та російським генштабом закінчилася вищезгаданим переворотом. Більше того, попередивши про вторгнення, Росія дала Україні час на розробку гнучкої оборонної стратегії, а США на надання сучасних систем озброєння.

Останні два роки дорого обійшлися росіянам, а українцям ще дорожче. Росія воювала і організовувалася недостатньо добре, але діяла настільки добре, щоб довести конфлікт до точки, де зобов'язання США тепер під загрозою, – а разом з ними і стратегія, яка змусила Росію вплутатися у війну, якої вона не очікувала.

Це стратегічний відступ - саме та точка, якої потрібно було досягти Росії, і схоже, що вона її зараз досягає.

Якщо Росія захопить всю Україну, фундаментальне питання цієї війни – яким буде наступний крок Росії. Путін недвозначно заявив, що вважає Україну, як і інші країни регіону, частиною Росії. Наміри тут не мають значення, але якщо Росія окупує Україну, а потім спробує відтіснити НАТО, наміри можуть підкріпитись можливостями.

США, ймовірно, продовжать відправляти зброю, але Росія надто глибоко зав'язнула в Україні, щоб її можна було зупинити чимось менш потужним, ніж переважаюча сила.

США воювали у Другій світовій війні та холодній війні, щоб не допустити захоплення та контролю над Європою якоюсь однією державою. Ресурси Європи становлять потенційну загрозу.

Президент Вудро Вільсон це бачив. Так само, як і Франклін Рузвельт, і різні президенти, які керували країною під час холодної війни. Блокування Німеччини та Росії здавна є одним із основних принципів зовнішньої політики США – не тільки заради власної вигоди, але насамперед у рамках переслідування власних інтересів.

Війна в Україні – у рамках продовження послідовної зовнішньої політики США, яка сягає початку минулого століття. Але те, що станеться в Україні, вплине на те, що відбувається в решті Європи. Дві світові війни коштували дорожче, ніж могли б, якби США діяли раніше.

Тепер питання в тому, чи протистоятимуть США Росії, яка переслідує свої власні інтереси, як і всі країни, раніше чи пізніше. Відповідь на це запитання обов'язково потребує участі Європи. Холодна війна була справжнім альянсом. Цю війну складно оцінити в цьому контексті. Правда в тому, що для Європи на кону стоїть найбільше і вона має забезпечити більшу частину фінансування та підтримки України.

Ситуація на континенті досягла точки, коли потрібно робити вибір, і будь-який вибір має власну ціну. Легко стверджувати, що Україна не важлива для США, але наші батьки та діди могли б багато розповісти нам про ті ілюзії, ніби Філіппіни чи Північна Африка не мають для нас великого значення. Вони сплатили свою ціну, як і європейці. Як буде зараз?

Джерело: Geopolitical Futures