Мобілізація аспірантів – це знищення майбутнього української науки

Не встигли забутися претензії до одного досить неадекватного документу, який розробив уряд як суб’єкт законодавчої ініціативи щодо змін до низки законодавчих актів з приводу мобілізації і який було відкликано з парламенту через широкий суспільний розголос, так вже встиг з’явитися новий документ на цю ж тему.

Однією з основних претензій до першої редакції законопроекту було бажання урядовців мобілізувати до лав ЗСУ осіб з інвалідністю. Нібито на так звані «небойові посади», проте що це, та яким має бути порядок призначення на ці посади в запропонованій редакції документу не було.

В оновленій редакції законопроекту цю норму прибрали, проте з’явилась нова, не менш неадекватна та загрозлива для майбутнього України як цивілізованої держави через ліквідацію системи підготовки науковців, як такої.

Так, нова редакція урядового законопроекту про мобілізацію передбачає позбавлення всіх отримувачів другої вищої освіти та аспірантів (окрім тих, хто навчається бюджетним коштом) права та можливості завершити здобуття освіти. Попередня редакція нічого подібного не мала. Щодо запропонованих змін до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Було:

Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: - здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;

Стало: Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: - здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої̈ та вищої̈ освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній у частині другій статті 10 Закону України “Про освіту” (крім аспірантів, які здобувають рівень освіти за кошти фізичних або юридичних осіб на умовах контракту), а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Але це ще не всі негаразди, тож перерахую основні з них: Загалом в 2023 році в Україні здобували освіту 18 835 аспірантів.

Переважна частка – власним коштом або коштом роботодавців. ЇХНЯ МОБІЛІЗАЦІЯ ПОСТАВИТЬ ХРЕСТ НА ІСНУВАННІ ВСІХ ПРОГРАМ ПІДГОТОВКИ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ В УКРАЇНІ! Тож, «бюджетники», майже зі 100% вірогідністю, теж припинять навчання. Чому? Тому що бюджетним коштом не забезпечується й 20% видатків на оплату праці викладачів, наукових керівників та методичне й організаційно-адміністративне забезпечення цих програм. Існують вони за рахунок контрактників.

Не певен, що ВУЗи в сучасних умовах зможуть знайти «зайві» кошти, щоб перекрити зникнення контрактників. Окрім того, за відсутності аспірантів – на яких підставах сплачувати заробітну плату викладачам та науковим керівникам? А якщо немає зарплат (і посад), то хто залишиться в програмі і як вона зможе забезпечити відповідність акредитаційним вимогам? Відсутність аспіратів призведе до того, що за три-чотири роки зникнуть і докторанти, бо готувати майбутніх докторів наук потрібно з докторів філософії.

Немає докторів філософії – нема й претендентів на набуття наступного освітнього ступеня. Відповідно, докторантури ризикують повторити шлях аспірантур, але трохи згодом, бо чинні докторанти матимуть змогу довчитися та захиститись. Паралельно із зникненням аспірантур та докторантур відійде у вирій й частина профільних наукових видань, а решта, щоб вижити, повинна буде суттєво збільшити вимоги до вартості публікацій. Відповідно рівень цитованості вітчизняних науковців у світі – знизиться.

Тобто менш ніж за 5 років Україна ризикує повністю позбутися системи підготовки докторів філософії та докторів наук. Це призведе до того, що незабаром будь-який талановитий спеціаліст чи магістр продовжуватиме навчання за кордоном. Бо в Україні в нього такої можливості не буде.

Ані в тексті законопроекту, ані в супровідних документах навіть натяку немає на порядок відрахування та поновлення аспірантів в ВУЗах. Такого порядку немає і в інших нормативно-правових актах, бо подібної практики не було. Нема й зобов’язання для уряду чи Міносвіти розробити подібний документ. Що гарантовано змушує всіх мобілізованих після демобілізації вступати до аспірантури знову… Так, це максимальні ризики і всіх водночас не мобілізують.

Проте для значної кількості ВУЗів мобілізація 30-50% контрактників-аспірантів, контрактників-бакалаврів та магістрів, що здобувають освіту на вечірній, заочній, дистанційній та мережевій формі навчання та здобувачів другої вищої освіти – це значні фінансові втрати, які невідомо чим перекривати. Відповідно, ВУЗи, які не знайдуть гроші – будуть вимушені або підвищувати вартість навчання або «само-скорочуватись».

Як наслідок – без можливості навчатися залишаться і студенти денної та дуальної форм навчання, а викладачі – без роботи. Кількісно оцінити цей ризик поки що неможливо. Швидкість відтоку мізків у інші країни лише прискориться після перемоги у війні. Тож, хто буде відновлювати країну? Мігранти? А хтось рахував «ціну питання»? Кваліфіковані та освічені трудові мігранти є предметом інтересу всіх цивілізованих країн і вони спроможні запропонувати не лише набагато вищі заробітні плати, але й кращі умови праці й високоякісну інфраструктуру забезпечення життєдіяльності.

То чим ми конкуруватимемо за ці кваліфіковані кадри з Францією, Австрією, Чехію чи Польщею? P.S. Мобілізовувати аспірантів не здогадалися навіть в СРСР за часів СВ2. Бо і там розуміли, що без власних науковців та наукових шкіл існування держави в перспективі буде вкрай ускладнене або неможливо взагалі.

Автор: Гаврилечко Юрій. Кандидат наук з державного управління, доцент кафедри національної безпеки, менеджменту та публічного адміністрування Чернігівського інституту інформації, бізнесу і права ЗВО «МНТУ».