Foreign Affairs: Нове визначення успіху в Україні. Нова стаття Річарда Хааса та Чарльза Купчана

Контрнаступ України, схоже, зупинився саме в той момент, коли волога і холодна погода завершує другий сезон бойових дій у спробах Києва звернути назад російську агресію. Водночас, політична готовність продовжувати надавати військову та економічну підтримку Україні почала слабшати як у США, так і в Європі. Ці обставини диктують необхідність комплексної переоцінки нинішньої стратегії, яку реалізує Україна та її партнери.

Така переоцінка розкриває неприємну істину: Україна та Захід йдуть по нестійкій траєкторії, що характеризується кричущою невідповідністю між цілями та доступними засобами. Військові цілі Києва — вигнання російських військ з української землі та повне відновлення її територіальної цілісності, включаючи Крим, — залишаються юридично та політично незаперечними. Але стратегічно вони недосяжні, особливо в найближчому майбутньому, а цілком можливо - і за його межами.

Настав час Вашингтону очолити зусилля щодо вироблення нової політики, яка встановлює досяжні цілі та приводить кошти та цілі у відповідність. Сполученим Штатам слід розпочати консультації з Україною та її європейськими партнерами щодо стратегії, заснованої на готовності України вести переговори про припинення вогню з Росією та одночасно переключити свій військовий акцент із нападу на оборону. Київ не відмовиться від відновлення територіальної цілісності чи притягнення Росії до економічної та юридичної відповідальності за її агресію, але він визнає, що його найближчі пріоритети мають зміститися зі спроб звільнити більше територій до захисту та відновлення понад 80 відсотків території країни, яка все ще знаходиться під його контролем.

Росія цілком може відкинути пропозицію України щодо припинення вогню. Але навіть якщо Кремль виявиться непримиренним, перехід України від нападу до оборони обмежить втрати своїх солдатів, що продовжуються, дозволить їй направити більше ресурсів на довгострокову оборону і відновлення, а також зміцнить підтримку Заходу, продемонструвавши, що Київ має працездатну стратегію, орієнтовану на досяжні цілі. У довгостроковій перспективі цей стратегічний поворот дасть зрозуміти Росії, що вона не може сподіватися пережити Україну і готовність Заходу підтримати її. Усвідомлення цього може зрештою переконати Москву перейти з поля бою за стіл переговорів – крок, який буде зрештою вигідним Україні, оскільки дипломатія пропонує найбільш реалістичний шлях припинення не лише війни, а й у довгостроковій перспективі деокупації території України.

БЕЗВИХІДНЕ ПОЛОЖЕННЯ

Поточна ситуація на полі бою є картиною «склянка наполовину повна, склянка наполовину порожня». З одного боку, Україна продемонструвала приголомшливу рішучість та майстерність, не лише відкинувши спробу Росії підкорити її, а й повернувши собі значну частину території, яку Росія захопила минулого року. На іншому боці знаходяться величезні людські та економічні витрати війни, а також той факт, що Росії вдалося принаймні на даний момент застосувати силу для захоплення значної частини території України. Незважаючи на широко розрекламований контрнаступ України, у 2023 році Росія фактично отримала більше території, ніж Україна. Загалом жодна зі сторін не досягла значних успіхів. Українські та російські сили фактично зайшли в глухий кут.

Що тоді робити? Один із варіантів для Заходу — продовжувати робити те саме, продовжуючи постачати Україні величезну кількість озброєнь, сподіваючись, що це дозволить її силам зрештою перемогти Росію. Проблема в тому, що українські військові не виявляють жодних ознак здатності прорвати потужну оборону Росії, незалежно від того, наскільки довго і завзято вона бореться. Оборона, як правило, має перевагу перед наступом, і російські війська обкопані за милями мінних полів, траншей, пасток та укріплень. Захід може надіслати більше танків, ракет великої дальності і, зрештою, винищувачів F-16. Але не існує срібної кулі, здатної зламати ситуацію на полі бою. Як нещодавно зізнався Валерій Залужний, головний український генерал: «Глибокого та гарного прориву, швидше за все, не буде». Ми знаходимося там, де ми знаходимося на полі бою в Україні, і те, де ми знаходимося, у кращому разі виглядає як дорогий глухий кут.

Час не буде на боці України, якщо війна високої інтенсивності затягнеться на невизначений термін. Російська економіка та її оборонно-промислова база перебувають у військовому становищі. Москва також імпортує зброю з Північної Кореї та Ірану та має доступ до споживчих товарів, що містять технології, які вона може перепрофілювати для військових цілей. Якщо Росії знадобиться посилити свою військову присутність в Україні, вона має великий резерв живої сили, яку вона може використати. Росія також знайшла нові ринки для своїх енергоносіїв, тоді як санкції мали лише скромний вплив на російську економіку. Путін виглядає політично захищеним та контролює важелі влади, від армії та служб безпеки до засобів масової інформації та суспільної інформації.

Тим часом в Україні солдати та цивільні особи продовжують гинути у значних кількостях, армія спалює свої запаси зброї, а економіка скоротилася приблизно на одну третину (хоча вона починає виявляти ознаки зростання). Серед західних прихильників України втома від України починає позначатися на їхній готовності продовжувати потік підтримки Києву. Сполучені Штати, як і раніше, відіграють центральну роль у наданні західної допомоги Україні, але в Республіканській партії зростає опір надання значних обсягів додаткової допомоги, що поки що перешкоджає запитам адміністрації Байдена про нове фінансування. Головний претендент на висування у президенти від Республіканської партії, колишній президент Дональд Трамп, має досвід підтримки Росії та дистанціювання від партнерів Сполучених Штатів, включаючи Україну. Той факт, що Трамп випереджає Байдена за опитуваннями в ключових штатах, що коливаються, тільки посилює невизначеність щодо траєкторії політики США. А нестабільність у підтримці України з боку США посилить нестабільність у Європі, де один член ЄС, Словаччина, вже вирішив припинити надання військової допомоги Києву.

Напад ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня і конфлікт у секторі Газа, що послідував за ним, також привернули увагу всього світу, відсунувши війну в Україні на другий план. Проблема у тому, що Вашингтон відволікся; Збройні сили США мають лише обмежені ресурси, а американська оборонно-промислова база має занадто обмежені виробничі потужності. Сполучені Штати перебувають у скрутному становищі, оскільки вони підтримують двох партнерів, які беруть участь у гарячих війнах. Оборонні аналітики вже оголошують національну оборонну стратегію «неплатоспроможною», як кажуть у недавньому дослідженні RAND; інші стверджують, що Сполученим Штатам слід звернути свою увагу та ресурси на вирішення стратегічних завдань в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Ні Україні, ні Заходу буде політично нелегко протистояти цим протверезним стратегічним реаліям. Але для Києва та його прихильників набагато краще прийняти нову стратегію, яка знову приведе в баланс цілі та засоби, ніж продовжувати проводити курс, який завів у глухий кут і який незабаром може призвести до різкого спаду в підтримці Заходом України.

ПОВЕРНУТИ СТОЛИ

Вашингтону необхідно взяти на себе ініціативу на початку консультацій з Україною та західними союзниками, спрямованих на те, щоб переконати Київ запропонувати припинення вогню, водночас переходячи від наступальної стратегії до оборонної. Захід не повинен тиснути на Україну, щоб вона відмовилася від відновлення своїх кордонів 1991 року або від покладання на Росію відповідальності за смерті та руйнування, спричинені її вторгненням. Проте він має спробувати переконати українців у тому, що їм необхідно ухвалити нову стратегію для досягнення цих цілей.

Припинення вогню врятувало б життя, дозволило б розпочати економічну реконструкцію і дозволило б Україні направити західну зброю, що надходить, на інвестиції у свою довгострокову безпеку, а не на швидке витрачання озброєнь на полі бою, що зайшло в глухий кут. Точні умови припинення вогню — терміни, точне розташування лінії зіткнення, процедури відведення озброєнь і сил, положення про спостереження та забезпечення дотримання — мають бути вироблені під широким міжнародним контролем, найімовірніше, під егідою або ООН, або Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Перемир'я набуде чинності лише в тому випадку, якщо і Україна, і Росія погодяться з його умовами. Російські війська зазнали тяжких втрат на полі бою, а агресія Кремля явно мала неприємні наслідки, оскільки посилила НАТО, трансатлантичну згуртованість та рішучість України назавжди звільнитися від сфери впливу Росії. Путін просто може скористатися цією можливістю, щоб зупинити кровопролиття та спробувати вивести Росію з холоду.

Тим не менш, набагато ймовірніше, що Москва відкине пропозицію про припинення вогню. Путін, як і раніше, має великі військові цілі в Україні і, схоже, вважає, що в Росії більше стійкості, ніж в України. Він, без сумніву, уважно стежить за опитуваннями громадської думки у Сполучених Штатах, які показують, що повернення Трампа до Білого дому є реальною можливістю, і цей результат, напевно, послабить, якщо не припинить підтримку України з боку США. Навіть якби Кремль хотів уникнути прямого відхилення пропозиції про припинення вогню, щоб уникнути репутаційних витрат, пов'язаних із цим, він міг би відповісти на умови, які, напевно, будуть неприйнятними для України та Заходу.

Проте, зрештою, спроба домогтися припинення вогню між Києвом та Москвою вартує не стільки того, чого вона досягне, скільки того, що вона виявить. Навіть якби Росія відхилила запропоновану угоду про припинення вогню, Києву все одно мало б сенс викласти її на стіл переговорів. Це дозволить Україні перехопити політичну ініціативу, нагадавши громадськості на Заході та за його межами, що ця війна залишається однією з агресій Росії. Відмова Кремля від припинення вогню допоможе західним урядам зберегти та посилити санкції проти Росії, а також допоможе Україні заручитися довгостроковою військовою та економічною підтримкою.

Незалежно від того, чи буде досягнуто припинення вогню, Україні необхідно перейти до оборонної стратегії, відійшовши від своєї нинішньої наступальної стратегії. Існуючий підхід Києва передбачає високі витрати та низькі перспективи, що ставить українців у незручне становище, коли вони просять безстрокову допомогу Заходу заради зусиль із меншими шансами на успіх. Натомість Україні слід зосередитися на утриманні та відновленні території, яку вона зараз контролює, перевернувши рівняння нападу та оборони та поставивши Росію у становище, коли їй доведеться нести непомірні витрати на проведення наступальних операцій проти українських сил, що добре окопалися, та розширеної повітряної бази оборони. Навіть перейшовши до оборонної стратегії на лінії фронту, Україна могла б продовжувати використовувати зброю дальньої дії, військово-морські засоби та таємні операції для завдання ударів по російських позиціях у тилу та в Криму, збільшуючи витрати продовження окупації. І якщо з'являться явні докази того, що військовий потенціал чи воля Росії слабшають, Україна збереже за собою можливість повернутись до більш наступальної стратегії.

Зрушення стратегії у цьому напрямі змінить ситуацію щодо Росії, зажадавши від її сил виконання того, на що вони досі нездатні: проведення ефективних загальновійськових наступальних операцій. В той же час це зрушення врятує життя та гроші українців і зменшить їхні потреби у захисті від Заходу, що може виявитися важливим, якщо підтримка США припиниться і Європа залишиться нести цей тягар. Україні було б розумно спрямувати ресурси, що надходять, на свою довгострокову безпеку та процвітання, а не витрачати їх на поле бою заради незначної вигоди.

Переконати президента України Володимира Зеленського та українську громадськість змінити курс буде непростим завданням, враховуючи справедливість їхньої справи та все, що вже було принесено в жертву. Але реальність така, що те, що почалося як війна за потребою для України – боротьба за саме її виживання – перетворилося на війну на вибір, боротьбу за повернення Криму та більшу частину регіону Донбасу на сході України. Це не тільки війна, в якій неможливо виграти; це також країна, яка згодом ризикує втратити підтримку Заходу. Для України набагато розумніше забезпечити, щоб більша частина країни, яка перебуває під контролем Києва, перетворилася на процвітаючу і безпечну демократію, ніж ризикувати майбутнім країни у довгострокових військових зусиллях щодо повернення територій, що все ще знаходяться під контролем Росії . Становлення України успішною та стійкою демократією, здатною захистити себе, стало б оглушливою поразкою російських амбіцій.

КРАЩА СТАВКА

Друзі України на Заході можуть і мають підсолодити гірку пігулку для українців. Сполучені Штати та обрані члени НАТО (коаліція друзів України) повинні взяти на себе зобов'язання не лише надавати довгострокову економічну та військову допомогу, а й гарантувати незалежність України. Це зобов'язання буде засноване на статті 4 Договору про НАТО, яка передбачає негайні консультації щоразу, коли «територіальна цілісність, політична незалежність чи безпека» члена перебуває під загрозою. Європейський Союз, який нещодавно оголосив про свій намір розпочати переговори щодо вступу з Києвом, має прискорити графік членства України та запропонувати їй на цей час спеціальну домовленість, полегшену для ЄС. Західні союзники також повинні ясно дати зрозуміти, що більшість санкцій проти Росії залишатимуться чинними доти, доки російські війська не покинуть Україну, і що вони допоможуть Україні відновити свою територіальну цілісність за столом переговорів.

Цілком можливо, що перспективи взаємоузгодженого припинення вогню та подальших переговорів щодо території помітно покращаться після президентських виборів 2024 року в США. Якщо переможець буде відданий продовженню трансатлантичної солідарності та подальшим зусиллям щодо забезпечення безпеки та суверенітету України, у Путіна буде мало підстав припускати, що час на боці Росії. Але до виборів у США залишився рік, і вони можуть спричинити такий результат, який залишить Україну в біді. Ні Вашингтон, ні Київ не повинні наражатися на такий ризик. Сполученим Штатам необхідно працювати з Україною зараз, щоб перейти до нової стратегії, яка відбиває військові та політичні реалії. Вчинити інакше — значить безрозсудно ризикувати майбутнім України.

Джерело: Foreign Affairs