Досвід Південної Кореї для України. Малоприємні факти

Достатньо часто протягом року в інформаційному просторі, де формуються думки та сценарії, лунали заяви, що можливо російсько-українська війна закінчиться «корейським варіантом». Ці думки озвучували як в Україні, так і на Заході.

Що це таке «Корейський сценарій» двома словами? Обидві сторони несли величезні втрати та не могли просунутися суттєво по лінії фронту. По суті конфліктуючі сторони дійшли згоди в тому, що жодна з них не може перемогти і вони зафіксували лінію по 38 паралелі, як «тимчасовий кордон», а самі почали жити новим життям в двох країнах.

Наче все чітко і зрозуміло, логічно, коли ми так говоримо, є якісь гіпотетичні схожості, є реалії війни, де обидві країни несуть суттєві втрати, гинуть найактивніші представники суспільства, є факт «змореності» війною, є лінії розмежування, штурми яких призводять до дуже суттєвих втрат і т.д. Можливо у такій системі координат нам видається все ОК.

Бо навіть в ситуації, коли ми можемо визнати відсутність спроможності до звільнення своєї території від окупантів, то все одно матимемо шанс на успіх. І в такому сценарії наш чекає доля Південної Кореї, що зараз є однією з найрозвиненіших країн світу. Так може нам намалювати життя пропаганда.

На мою думку напрямок руху, де ми згадуємо «корейський сценарій» - це на даний момент один з найменш вірогідних сценаріїв встановлення миру чи припинення війни.

Так ми, наші противники можемо в якийсь момент визнати, що далі вести війну просто немає можливостей, що битва за якийсь квадратний кілометр не вартує тисячі життів військовослужбовців. Але де тут досвід Кореї? Лише один з багатьох факторів війни, що відбувалася на Корейському півострові, не дозволяє нам використовувати досвід та наслідки, навіть як гіпотетичний приклад.

Я пропоную трохи банальних історичних фактів, що були притаманні Корейській війні:

• Корея потрапила в залежність від Японії у 1905 році, а в 1910 році була анексована Японією. Вся Корея до капітуляції Японії в 1945 році, 35 років керувалася окупаційною адміністрацією.

• Розділ Кореї відбувся в 1945 році, коли США та СРСР підписали рішення про спільне управління і розділили єдину територію по 38 паралелі.

• Рух спротиву проти японської окупації був доволі строкатим, політичні рухи не мали спільного уявлення про майбутнє, ситуація ще більш погіршилася після розділу країни на дві зони управління.

• В 1948 році було проголошено дві корейські держави, що виступали від імені всієї Кореї, хоча влада кожної завершувалася на «своїй» зоні і по 38 паралелі.

• Майже від самого початку корейської війни (1950-1953) у ній брали участь військові контингенти різних держав (в першу чергу Китая та США).

Отже, що ми можемо сказати про всю цю історію, якщо поглянемо на Україну? Де є хоч щось схоже?

«Північнокорейські українці» - це очевидно жителі ОРДЛО та Криму, які за роки неймовірної російської пропаганди, стали союзниками російських окупантів. Але… Ніякого проекту української КНДР під протекторатом Росії ми не бачимо й близько!

Росія просто включає захоплену території до свого складу і все. Росія взагалі не визнає права на існування України, української нації і т.д. Росія веде війну не за «комуністичний/капіталістичний» устрій України, вона веде війну на знищення нашої держави як такої. А схильність Росії війну спрямувати у якусь майже релігійну, екзистенційну площину, на війну проти «єретиків» і т.д., це скоріше шлях до концтаборів нацистів.

Далі. 38 паралель для України може існувати? Питання гіпотетичних кордонів в ситуації роздумів про «корейський сценарій» - одне з ключових. Це лінія розмежування на яку згодяться союзники і яку буде важко здолати. Війна у Кореї найдовше велась власне біля цієї лінії. Кордон між двома державами лише 241 км, у нас він в рази більший. Де і як можна сформувати кордон, штурм якого дуже боляче вдарить по супротивнику і, отже, стане точкою по якій можна буде формувати оборону для обох сторін? Яка географічна перешкода може на себе взяти цю функцію?

На мою думку, щоб «гарантувати» сталий «кордон» у такій концепції закінчення війни, то ми маємо говорити про те, що це лише річка Дніпро, що в Півночі на Південь розділяє нашу державу… Для мене «корейський варіант» - це власне так… 38 паралель для України – це р. Дніпро.

Про це ніхто з тих, хто говорить про «корейський сценарій» не згадує, але це один в ключових фактів у історії розділу Кореї. Величезна довжина кордону між Україною та Росією зумовлює те, що сформувати «демілітаризовану зону» в 1000 км з гаком – це те, що я собі не уявляю ніяк.

Згадаємо Другу світову війну – потужні лінії оборони, які ніхто не наважився штурмувати – лінія Мажино та лінія Зігфріда були пов’язані з географічною перешкодою у вигляді Рейну. А коли в Росії є ще територія Білорусі для обходу Дніпра, то й взагалі мова про досвід Кореї – перестає бути актуальною. Без гарантованого «кордону» про які довгострокові речі можна говорити?

До сьогодні в Південній Кореї перебуває військовий контингент США! В Кореї він складає, здається, десь до 30 тис. Але цей контингент не з’явився вчора, це продовження історії з 1945 року. Чи розмістять США чи інші країни НАТО свої військові контингенти в Україні? Як вони їх можуть розмістити, на якій території (згадуємо «демілітаризовану лінію» у 1000+ км)? І скільки потрібно військ союзників «для гарантій» Україні? Це ще один фактор, який ніхто не згадує, коли говорить про «південнокорейський сценарій» для нас.

Навіть з наявністю всіх «сприятливих» факторів у Південній Кореї, ця країна далеко не відразу стала розвиненою країною. Там ще була дуже довга історія внутрішньополітичного впорядкування, страшенна корупція, державні перевороти та інші речі, які також не згадують у «райдужних» розмовах про «південнокорейський» сценарій для України.

Також корейський сценарій – це визнання розділу країни на десятиліття! І не просто розділу, бо Росія не створює «КНДР» на завойованих територіях, ЛДНР для них вже, очевидно, пройдений етап, вони просто приєднують наші землі і все.

Війна в Кореї була громадянська, де активними учасниками були армії інших країн – США, Китай, СРСР (дуже частково), війна в Україні – колоніальна з геноцидальним контекстом. Тому знову ми не можемо говорити про «корейський» досвід.

Можна цей текст зробити довгим, але я намагався тезами показати, що «південнокорейський» - це зовсім не означає високотехнологічна промисловість, великий ВВП, рівень життя і т.д. Але якщо вже про нього говорити, то ми маємо перестати дивитися на нього з точки зору «розових окулярів».

Такий сценарій для нас – це катастрофа. При позитивному перебігу такого сценарію – одна частина України через багато десятиліть буде достатньо успішною (можливо), а нащадки завойованих українців будуть новими «північними корейцями», що живуть в ненависті та травмі розділеної нації.

Можемо ми вивчати досвід «корейського сценарію»? Можемо, але мені здається, що це не те, що нас чекає.

В історії багато менш відомих сценаріїв, що можуть бути більш схожими на російсько-українську війну, але хоч би як нам не хотілося бачити якусь модель в своїй голові – вся історія зараз твориться на полі бою, вона поліваріантна, непередбачувана, її завершення невідоме нікому і писати правила повоєнного життя нам доведеться відповідно до того, що та як ми будемо робити виходячи з того, хто й що робив для перемоги у цій війні, відповідно до свого положення, статусу та участі.