Китай: не друг, не ворог, але партнер України проти Росії

Двосторонні відносини між Україною та КНР вже понад десять років мають характер стратегічного партнерства. Однак повномасштабне вторгнення РФ в Україну та нейтральна позиція Китаю порушили питання про перегляд та перезавантаження політики України на «китайському» треку. Враховуючи, що Китай вже можна назвати одним із глобальних гравців поряд із США, який, найімовірніше, відіграватиме ключову роль у визначенні майбутнього світового порядку денного, ігнорувати Піднебесну дуже складно. Водночас, Китай залишається складним для сприйняття напрямом зовнішньої політики України, як через відсутність інтелектуальних та кадрових ресурсів, так і через відносну пасивність України на цьому напрямі за минулі 30 років.

Україні безумовно необхідна стратегія щодо Китаю, причому незалежно від суспільних настроїв та індивідуального сприйняття тієї чи іншої адміністрації. Нейтралітет Китаю щодо російсько-української війни – це підтвердження цієї необхідності. Це, однак, не означає вибір між «дружбою» та «ворожістю» з Китаєм. У суспільно-політичному дискурсі розробка стратегії на тому чи іншому напрямі часто помилково сприймається як намір держави чи не створити якийсь союз із тими країнами, які згадуються у стратегіях. Але стратегії потрібні для конкретного розуміння довкілля, інтересів України у цьому середовищі та формування цілей на шляху до досягнення своїх інтересів. Питання підходів, принципів та практичних дій – це окреме питання.

Головні проблеми китайсько-української співпраці завжди зводилися до наступних пунктів :

• відсутність активного, регулярного політичного діалогу високому рівні;
• недостатній рівень професійної підготовки дипломатів у цьому напрямі;
• відсутність повноцінної стратегії розвитку двосторонніх відносин, яка б враховувала специфіку як російсько-китайських відносин, так і американо-китайських;
• недостатній рівень державного позиціонування у світовій системі; відсутність чіткого функціоналу України, зрозумілого для зовнішніх гравців.

Китай важливий для України з кількох причин .

По-перше, це держава, здатна впливати на світові процеси, наш найбільший довоєнний торговельно-економічний партнер, вага якого у світовій системі важко проігнорувати.

По-друге, Китай має тісні відносини з РФ, і можливість впливати на російську політику (ця можливість, швидше за все, зростатиме в найближчій перспективі), а це вже безпосередньо зачіпає наші стратегічні інтереси та нацбезпеку.

По-третє, Китай — головний суперник США, і від динаміки взаємин цих країн залежатиме розвиток міжнародних відносин у найближчій перспективі, а отже, для багатьох держав позиціонування себе щодо США та Китаю буде одним із ключових маркерів, що визначають місце цієї країни в умовному «новому біполярному світі» між Вашингтоном та Пекіном.

Зрозуміло, «російський фактор» є для нас пріоритетним на цьому етапі. Китайсько-російське співробітництво має нас хвилювати і цікавити, оскільки від нього залежить добробут та регіональні позиції РФ у контексті нашої війни. Ігнорування Китаю через помилкове сприйняття його як «друга Росії» лише за наявність зв'язків із Москвою — слабка і пасивна позиція, яка нічого Україні не дасть, і лише маргіналізує нас у трикутнику Росія-Китай-США, чого ми не можемо допустити. Ключовим стратегічним завданням України на найближчі десятиліття стане стримування, протидія та ізоляція Росії як головної загрози для нас та регіону. Реалізувати її без зв'язків з Китаєм буде вкрай складно, і як мінімум для цих цілей потрібна стратегія на китайському напрямку. І не тільки китайською;

На даний момент позицію Китаю щодо України слід сприймати як нейтральну. Нейтралітет КНР має кілька ключових особливостей. Пекін на офіційному рівні підтримує суверенітет та територіальну цілісність України. Це мотивовано бажанням позиціонувати Китай як відповідального гравця на міжнародній арені та уникнути подальшої критики з боку інших держав з чутливих питань, таких як утиск мусульманської меншини уйгурів у Синцзяні та статус Тайваню.

Водночас, КНР висловлює підтримку Кремлю з урахуванням низки об'єктивних для Пекіна причин: переорієнтація російської торгівлі на Азію, постачання дешевих російських ресурсів до Китаю, що частково забезпечує енергетичну безпеку, забезпечення стабільної обстановки на російсько-китайському кордоні, утримання РФ як «геополітичного активу» шляхом гіперболізації дружби з Москвою, що створює у російського керівництва оманливе враження, ніби Китай готовий бути союзником РФ. Хоча не можна не визнати, що невтручання у внутрішні справи та авторитарний характер обох режимів, що зумовлює спільність та схожість поглядів на побудову світового порядку та врегулювання ключових питань міжнародного порядку денного, справді робить РФ та КНР партнерами. Нехай і партнерство це у колосальних масштабах асиметрично.

Окрім цього, російсько-українська війна розглядається в Чжуннаньхаї в контексті американо-китайського геополітичного протистояння. У рамках нової біполярності РФ, звичайно, виступає партнером КНР, як антагоніст США. З цієї причини Пекін зацікавлений у збереженні режиму Путіна, оскільки у разі його деконструкції існує можливість приходу до влади ліберальної політичної еліти, яка розпочне процес зближення з європейськими державами та США. У той же час інтерес Китаю полягає в максимальному ослабленні режиму, який ізольований санкціями бачив би в Китаї єдиного союзника і найбільшого торгового партнера.

Якщо вас цікавить детальніший розбір позиції Китаю щодо російсько-української війни, пропонуємо ознайомитися зі спеціальною доповіддю Українського інституту майбутнього , написаного ще у квітні.

Майбутня стратегія України щодо розвитку двосторонніх відносин з КНР має ґрунтуватися на засадах політичного реалізму та виходячи зі стратегічних інтересів держави. А наші основні інтереси на китайському напрямі будуть такими:

• Стримування, протидія та ізоляція Росії . Без участі Китаю (чи хоча б його нейтралітету) стратегічне стримування та ізоляція РФ буде складною. З погляду наших державних інтересів, не можна допустити, щоб Росія обзавелася новими союзниками і схилила на свій бік вагаються держави не-західного світу, як це сталося з Іраном. Україна має як мінімум спробувати запобігти цим спробам, а в перспективі вибудувати інфраструктуру зв'язків та впливу в Азії для противаги РФ;
• Диверсифікація зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних зв'язків для посилення свого позиціонування на світовій арені . Як і цілей попереднього завдання, так і для успішного перезапуску держави та економіки Україна не може собі більше дозволити ігнорувати цілі напрями та регіони, зациклюючись лише на одному векторі, як це було раніше. Працюючи з нашими західними союзниками, ми не повинні забувати про те, що умовний «не-Захід» є не менш важливим для наших інтересів, а в окремих аспектах співпраці, можливо, й важливішим. Це стосується, зокрема, і Китаю. КНР має економічний інтерес в Україні, який може бути реалізований з урахуванням дотримання Китаєм принципу розмежування політики та економіки.

Значною мірою розвиток політичних відносин між Україною та КНР залежить від стану взаємодії між КНР із РФ та США. З одного боку, Україна як регіональна держава, стратегічним партнером якої є США, не має суттєвого політичного інтересу для Пекіна. Після закінчення війни, незалежно від зміни сил і внутрішньої ситуації в РФ, ймовірно, не слід очікувати на активізацію політичних відносин між Києвом і Пекіном. Відповідно, у політичному сенсі Китай не буде для України пріоритетним напрямом, і навпаки. Принаймні поки не стане зрозумілим, якою буде динаміка американо-китайських відносин і який функціонал тут зможемо вибити для себе ми. Тим не менш, підтримка постійного діалогу буде потрібна для напрацювання системних зв'язків,

З іншого боку, КНР претендує на статус глобальної держави, а за всієї конфронтаційності із Заходом, співпраця між Китаєм, європейськими державами та США триватиме. У середньостроковій перспективі, за всієї войовничості Жозепа Борелля та закликів до скорочення зв'язків із КНР, це скорочення відбуватиметься повільно. Якщо відносини між КНР і Заходом не йдуть у різку ескалацію, то навряд чи варто очікувати різкого падіння інтенсивності співробітництва між ними у найближчій перспективі.

А ось РФ як міжнародний вигнанець ставатиме більш політично токсичною, тому очікується зменшення інтенсивності взаємодії між КНР і РФ. У цьому контексті Україні дуже важливо налагодити контакти з Пекіном та працювати на цьому напрямі, щоб прискорити процес і не дозволити Росії впливати на Китай у своїй боротьбі проти нас та Заходу.

В умовах відкритої військової агресії з боку Російської Федерації, яка завдала колосальних збитків усім галузям економіки України та потребує значних фінансових ресурсів на захист власної територіальної цілісності та повоєнного відновлення, Китай набуває важливого значення як економічний, інвестиційний партнер та джерелом модернізації. Враховуючи складнощі, створені санкційною політикою проти РФ, реалізація китайського гранд-проекту «Один пояс, один шлях» ускладнилася у логістично-транспортному аспекті, що створює можливості для України стати одним із хабів проекту, який поєднає Азію та Європу.

Сьогодні Україна потребує інвестиційної підтримки всіх галузей економіки, забезпечення пріоритетного фінансування великих інфраструктурних об'єктів, які створюють нові робочі місця та сприяють пожвавленню економіки. Отже, усвідомлення важливості збереження стабільних відносин з КНР як одного з ключових глобальних політичних, фінансових та економічних центрів світу, найбільшого світового експортера, другою економікою світу, державою, яка має найбільші золотовалютні резерви у світі та значні інвестиційні можливості, а також усвідомлення необхідності послідовного та поступального. розвитку двосторонніх відносин – це важливо.

При цьому характер українсько-китайських відносин можна залишити «стратегічним», оскільки КНР розглядає такий вид двосторонніх відносин, як передбачає неконфронтаційність і мирне співіснування, неприєднання до конфлікту проти третьої держави, низький рівень політичної співпраці, яка має символічне, а не фактичне значення.

Таким чином, зберігаючи стабільні торговельно-економічні зв'язки, Україна не зобов'язується надавати політичну підтримку тим питанням, які КНР сприймає як чутливі та винятково внутрішні, наприклад, питання геноциду уйгурської меншини. При цьому зберігаючи офіційне дотримання політики одного Китаю, Україна може розвивати економічні відносини з Тайванем.

Україні важливо показати Китаю власну зовнішньополітичну концепцію, яка не має повністю залежати від США та ЄС, проте враховувати існуючу геополітичну обстановку, а саме біполярну геополітичну конфронтацію між Китаєм та США. Цілком можлива ситуація, коли США залишаються основним політичним партнером, а Китай – основним торгово-економічним партнером.

Російсько-українська війна продемонструвала геополітичну самість та цілісність України, що важливо відобразити у стратегії щодо Китаю, який раніше розцінював Україну як регіонального американського сателіту.

-------------------------------------------------- ------------------------

Рекомендуємо до перегляду бесіду Юрія Романенка та Миколи Фельдмана з Аліною Гриценко, де торкалися питань піднятих у статті, а також результати саміту G20 та їх вплив на глобальний порядок денний.