Імперія має померти двічі. Навіщо Кремль розпочав шалену війну, чому Росія програє і навіщо їй це потрібно?

Частина перша

Вважається, що процес розпаду Радянського Союзу було здійснено не до кінця. Із 15 колишніх республік народи 14 отримали свої національні держави. І тільки Російська Федерація залишилася все тією ж імперією, хоч і неабияк купованою.

Після 7 місяців спецоперації РФ тріщить по швах, і про її розпад як про неминучість не говорить тільки лінивий. А останні події в Дагестану свідчать, що це не фантазії, а цілком реальна перспектива.

І схоже, що цього разу розпад станеться до кінця, і Росії доведеться перезбирати саму себе, але вже не як імперію. Тільки вже в міжнародній ізоляції, під тисячами санкцій та розхльобуючи наслідки військової поразки.

Невже всі ці хвальоні російські спецслужби не змогли прорахувати реакцію на вторгнення з боку українського народу, ЗСУ, закордонних партнерів та міжнародних організацій.

Основною версією початку «спецоперації» називають безумство Путіна та його оточення, а абсолютно бездарне керівництво російською армією нібито є наслідком повної деградації системи, що прогнила.

Але навіть божевілля та деградація не пояснюють абсолютно ідіотських рішень російської влади: військових, дипломатів, політиків, які навмисне намагаються завдати своїй країні найбільшої шкоди.

Навіщо вишиковуватися в колони чи не в парадній формі із сухпайком на три дні?

Навіщо потім йти з-під Києва та битися об стіну у найбільш укріпленому районі на Донбасі?

Навіщо підставлятися під нові й нові санкції? Навіщо обстрілювати атомну електростанцію?

Навіщо оголошувати мобілізацію і того ж дня випускати «нацистів», ще й помінявши їх на незрозумілого росіянам Медведчука.

Навіщо анексувати території, розмиваючи сакральність та непорушність власних кордонів?

Навіщо взагалі було розпочинати війну, якщо в тебе Північний потік – 2 на мазі?

Справа в тому, що, аналізуючи як причини війни, так і подальші дії російської влади, ми виходимо з нормальної логіки. І все, що до неї не вписується, ми списуємо на ірраціональне.

Але, подивившись на цю ситуацію під іншим кутом, ми побачимо, що розпад РФ не є просто наслідком дурних нераціональних рішень.

У своєму дослідженні ми пропонуємо свою версію причин початку війни і робимо шокуючий прогноз долі Російської Федерації.

***

Основною ідеєю всередині російського суспільства завжди була ідея величі. Причому звернена не лише всередину, а й назовні – тобто інші суспільства чи держави теж це визнавали.

Причина популярності Путіна в самій Росії обумовлена ​​саме тим, що він системно протягом 22 років суспільству цю велич забезпечував або принаймні обіцяв.

Тому було досить просто грати на фантомних болях про «Велику країну», втрачену демократами.

У цьому сам Путін, і його електорат бачили його місію.

У 2000 році у статті «Росія на рубежі тисячоліть» він поставив собі певну мету: повернути Росію з небуття 1990-х до клубу великих держав. Понад 20 років Путін послідовно йшов до здійснення цього плану, вийшовши на пік його реалізації на рубежі 2021-22 років.

Для цього потрібно просто не з'явитися на війну.

Але! Почавши т.зв. «спеціальну військову операцію» Кремль не лише перекреслив усі досягнення, а й фактично поставив під загрозу саме існування РФ.

Що було в Російській Федерації "на руках" станом на 21 лютого 2022 року?

Росія успішно просуває в Європі свої економічні проекти, конкурує в окремих сферах зі США та має цілий пул впливових друзів (явних та прихованих) серед лідерів країн ЄС та НАТО.

При цьому РФ досить вміло грала на суперечностях усередині самого Європейського Союзу (по лінії розколу: Стара Європа – «младоєвропейці», тобто східноєвропейські країни, що йдуть у фарватері політики США) та НАТО.

Північноатлантичному блоку було все важче формулювати виразні цілі свого існування. Відбулося зростання суперечностей між учасниками, а на найвищому рівні висловлювалися ідеї різних варіантів трансформування НАТО без домінування в ньому США (наприклад, ідея Ангели Меркель про створення Євроармії).

І все це на тлі втрати Сполученими Штатами концептуальної влади, що намітилася, після виведення військ з Афганістану, скандальних президентських виборів і цілої низки соціально-економічних проблем, що накопичилися.

Володимир Путін, незважаючи на весь негатив, був популярним у світі лідером, переможець ІДІЛ, який постійно з'являється на сторінках світових (у тому числі західних) видань як «людина року». Маючи репутацію жорсткого та рішучого політика, послідовно відстоював національні інтереси своєї держави і був прикладом «жорсткої руки» навіть для громадян країн Заходу, незадоволених своїми пухкими лідерами.

У міжнародний лексикон органічно увійшло поняття «трьохполярний світ», маючи на увазі колективний Захід, Китай та Росію.

Зважаючи на загравання Путіна з Сі Цзіньпіном, на горизонті вже маячив військово-політичний союз із КНР, ще раз підтверджуючи наявність у Росії «золотої акції» у протистоянні США з Китаєм.

При цьому ні в кого немає сумніву, що демонстративна військова активність РФ на кордоні з Україною – це був шантаж. Причому шантаж результативний.

Брязкаючи зброєю, Росія раз у раз виторговувала собі шикарні умови і просуваючи свій економічний порядок денний.

26 січня оператор "Північного потоку - 2" Nord Stream 2 AG зареєстрував у ФРН дочірню компанію для німецької ділянки газопроводу Gas for Europe GmbH, чим розблокував сертифікацію.

Грубо кажучи, за кілька днів (тижнів?) Німеччина була готова сертифікувати та запустити газопровід, який з кінця вересня 2021 року вже був заповнений газом під робочим тиском.

Запуск «Північного потоку – 2» автоматично активував би гарантії безпеки для РФ враховуючи ту енергетичну та економічну залежність, в яку потрапляла б Європа.

Саме тому всі шановні розвідки не спромоглися спрогнозувати точну дату вторгнення в Україну. Бо до останнього моменту це був блеф.

Але!

21 лютого РФ стріляє собі в ногу – Путін навіщось підписує укази про визнання незалежності Луганської та Донецької народних республік, у відповідь на це ФРН призупинила сертифікацію газопроводу, а президент США Джо Байден розпорядився запровадити санкції проти компанії-оператора Nord Stream 2 AG та її виконавчого директора Маттіаса Варніга.

Але навіть тут РФ могла досягти свого – сертифікації газопроводу, просто відвівши війська від українського кордону, продемонструвавши всьому світовому співтоваристві, що це справді були військові навчання.

Навіть саме по собі визнання псевдореспублік навряд чи могло вплинути на економічні інтереси насамперед Європи, якій необхідно було блакитне паливо за особливою, дуже приємною ціною (250 дол./тис. м ³ замість 1000 дол. на спотовому ринку на той момент).

Тобто станом на 23 лютого 2022 року для Росії склалася ідеальна ситуація з позитивними для неї тенденціями в усіх напрямках.

Фактично, максимально можливою мірою була реалізована мрія вищого політичного керівництва Росії – світ почав зважати на Росію як сильний геополітичний гравець.

Здавалося б, згідно зі східною мудрістю, «сиди на березі і дивись, як повз пропливає труп твого ворога...»

На цю війну досить просто не з'явитися.

І раптом!..

24 лютого 2022 року РФ стріляє собі вже на думку. Відбувається колективне божевілля, що перетворили всі досягнуті раніше успіхи на свою повну протилежність.

Адже шантаж як спосіб отримання вигоди працює лише до того моменту, поки потенційна загроза не перетворюється на реальну дію.

У результаті результати, яких досягла РФ внаслідок такого кроку свого вищого військово-політичного керівництва, є абсолютно протилежними і поставленим цілям т.зв. спецоперації та успіхам, досягнутим Росією станом на 21 лютого.

Замість демілітаризації України – Україна є, ймовірно, найбільш мілітаризованою країною у світі, причому високотехнологічна мілітаризація України йде небаченими раніше в історії темпами.

Замість військового розгрому України – власна перспектива. За 7 місяців втрати особового складу військ РФ (особливо елітних кадрових частин та підрозділів), так званих «корпусів ЛДНР», а також найманців ЧВК перевищили втрати російської армії в афганській війні, двох чеченських та сирійських разом узятих (>60 000 убитими).

Замість іміджу «другої армії» у світі – репутація гранично неефективної військової сили, яка складається з убивць, ґвалтівників та мародерів під керівництвом некомпетентних командирів.

Замість підтвердження ефективності суперсучасної зброї, зразками якої помпезно лякали Захід – розконсервування складів застарілої військової техніки та відповідна їй тактика ведення військових дій, як у Першу світову війну.

На тлі таких «успіхів» закономірно впав міжнародний комерційний престиж російської зброї. Іноземні контрагенти (зокрема і традиційні російського ринку) дедалі більше відмовляються від подальшої закупівлі російського озброєння, поглядаючи іноземні зразки. А існуючі контракти Росія навряд чи зможе виконати через відсутність західних комплектуючих, що автоматично викидає Росію зі світових перегонів високотехнологічних озброєнь.

На сьогоднішній день Росія стала світовим рекордсменом за введеними проти неї міжнародними економічними санкціями (їх уже понад 6000).

Фактично йдеться про руйнування російського економічного потенціалу, як високотехнологічного, що забезпечує здатність конкурувати у світі, а й примітивно-сировинного, що забезпечує підтримку рівня споживання соціуму на більш-менш прийнятному для сучасності рівні.

Ще раз наголосимо, що замість енергетичної експансії в Європі, яка цілеспрямовано готувалася останні 22 роки і вже чітко маячила на горизонті, РФ практично втратила європейський ринок газу та нафти, а також світові ринки збуту золота та, швидше за все, ядерного палива.

Замість «денацифікації» домінуючою емоцією в українському суспільстві стали зневага та ненависть до всього російського та російського (див. графік), у тому числі серед жителів Південного Сходу України, яким «російський світ» пройшовся смертельним вихором.

У всьому світі набирає тенденція бойкоту російської культури та спорту.

У Східній Європі наростає процес масового знесення (сотнями) пам'яток радянських часів, і навіть військових поховань, пов'язаних із радянською армією.

Стрімко відбувається «заморожування» міжнародних контактів РФ у науковій сфері, і навіть у питаннях освіти.

Міжнародні проекти у сфері освоєння космосу для Росії закрилися. Європа замість Роскосмосу планує співпрацювати з компанією Ілона Маска "Space X".

Зовнішньополітична і міжнародно-правова складова схожа на реальну катастрофу.

РФ із ганьбою виключили з Ради Європи та Ради з прав людини ООН.

Росії вдалося практично знецінити свою "золоту акцію" у протистоянні Сполучених Штатів із Китаєм.

Відбувся фактичний розвал ОДКБ та ЄАЕС.

Замість перешкоджання розширенню НАТО на схід і територіальне «згортання» блоку до ситуації, що існувала на 1997 рік (як того хотіла Росія у своєму ультиматумі), в результаті НАТО включив до своїх членів Швецію та Фінляндію, а також, за фактом, Україну.

Це відразу збільшило кордон безпосереднього дотику Росії та НАТО на 3000 км і скоротило підлітний час ракет НАТО до Петербурга до 4 хвилин, а до Москви – до 7-8.

Навіть традиційно нейтральна Швейцарія заявила курс на зближення з НАТО.

Почалося просто авральне переозброєння найсучаснішою військовою технікою (переважно американською) не лише країн НАТО, а й кожної з 51 країни, яка на даний момент входить до антипутінської коаліції.

Тобто відбувається безпрецедентна комплексна зовнішньополітична ізоляція РФ, розвал її військово-політичних блоків і водночас консолідація антипутінської коаліції, яка наразі налічує вже 51 країну (в антигітлерівську коаліцію входило 54 країни).

Росія "без п'яти хвилин" - держава-терорист. Тепер РФ - це практично аналог Аль-Каїди або ІДІЛ.

Образ самого Путіна на світовій арені зазнав блискавичної трансформації: від розумного, жорсткого і прагматичного лідера, який послідовно відстоює інтереси своєї країни, до «кривавого диктатора, головоріза та військового злочинця».

З одного з трьох найвпливовіших людей у ​​світі Путін перетворився на ізгоя та військового злочинця.

Така кричуща невідповідність (з точністю до навпаки) проголошуваних завдань СВО та її результатів викликає багато питань.

При цьому, незважаючи на все перераховане, вище політичне та військове керівництво РФ не втомлюється повторювати, що все йде за планом.

***

Така кількість парадоксів спонукає і аналітиків, і мільйони людей у ​​всьому світі їх для себе якось пояснити.

Проаналізувавши події в Україні, Росії та світі, пов'язані з війною, ми дійшли висновку, що існує мінімум три версії, які хоч якось більш-менш логічно пояснюють вищеперелічене.

***

Версія перша. Раптове колективне божевілля вищого військово-політичного керівництва РФ (або «розумом Росію не зрозуміти»)

Ця версія досить популярна і, як не дивно, пояснює чому переважна більшість розвідок світу «проспала» російське вторгнення.

Тому що розвідка – це логіка. А логіка однозначно говорила, що військова активність РФ на українських кордонах – це блеф та шантаж.

І напад на Україну був відвертим безумством.

Тобто, виходить, що ті самі люди, які створювали Росії її авторитет і економічну стабільність, діючи раціонально, прагматично і навіть цинічно, через раптовий глибокий і незворотний психічний розлад роблять все, щоб завдати максимальної шкоди своїй країні в усіх напрямках.

Версія друга. Структура управління РФ тотально «згнила» і не витримала стрес-тесту

Згідно з цією версією, російська військово-політична еліта на чолі з Путіним розклалася природно через інтелектуальну деградацію і корумпованість.

Причому розкладання досягло такого рівня, що еліта навіть не в змозі усвідомити марність своїх рішень.

Сп'яніле від успішної десантної спецоперації в Казахстані, російське керівництво дійсно вірило в те, що так звану СВО можна буде завершити максимум за 14 днів.

Згідно з їхньою переконаністю, перш ніж неповороткий колективний Захід встигне не те, що накласти якісь санкції, а взагалі збагнути, що відбувається, у Києві вже зміниться влада. А якщо й будуть санкції, то «ми це вже проходили в 2014 році».

Версія проста, витончена, легко сприймається, що добре укорінюється у свідомості мас, і, здавалося б, самоочевидна і логічно «неубиенная». Простіше кажучи, «хотіли, як краще, а вийшло як завжди».

На ній до речі наполягає не хтось інший, як Ігор Стрєлков-Гіркін (але про нього пізніше). Мовляв, ідея правильна, але реалізація підкачала.

Ця версія хоч і усуває більшість протиріч версії «раптового колективного божевілля», але також має багато фундаментальних недоліків.

Зокрема, якщо справа стосується гаманця (а ми говоримо про тотальну корумпованість), то державні олігархи та «запаковані» політики, зіткнувшись із витратами, швиденько згорнули б СВО.

До речі, багато авторитетних світових аналітиків, виходячи з другої версії, прогнозували швидке закінчення війни, що, на жаль, не підтвердилося.

***

Тому існує ще одна версія того, що відбувається, яка прагне усунути протиріччя вищенаведених версій. Вона заснована на тому, що версія друга (при безперечному існуванні всепроникної корупції в РФ, а також глибокої деградації її військово-політичної еліти), служить єдиною метою – цю третю версію надійно сховати.

***

«Будь-який парадокс приховує таємницю»

Версія третя. Рух кремлівських веж

Найвище військово-політичне керівництво РФ досі не втомлюється повторювати, що СВО йде за планом, і її мети буде досягнуто. Можливо, до цього варто поставитися не як до творчості з психіатричної палати, а як до констатації реальних успіхів Плану. Просто план дещо відрізняється від публічно заявленого.

Версія третя виходить з того, що в цьому кривавому божевілля є своя логіка, прагматичний розрахунок і послідовна реалізація задуму, здійснюваного надзвичайно впливовою групою, що найтісніше інтегрованою в російську владу.

Суть задуму – радикальне та комплексне переформатування держави з усуненням від влади переважної більшості існуючих еліт.

Таке явище у політології визначається як революція .

Сьогодні з розвитком технологій не слід чекати умов для революції. "Вчора рано, завтра пізно" вже не актуально. Об'єктивні та суб'єктивні умови для революції цілеспрямовано створюються.

Саме для цього використовується війна в Україні та майбутня військова поразка Росії в ній, перемелювання та дискредитація другої армії світу, відбувається аварія старих системоутворюючих міфів, на яких будується держава, а також різке погіршення соціально-економічного становища широкого загалу населення.

Тобто третя версія – це класична версія змови. Вона здається абсолютно неймовірною. Але лише на перший погляд.

Є низка найважливіших фактів, які пояснюються ні першої, ні другої версією, лише третьої.

Факт 1. Все для фронту, все для перемоги поразки.

Будь-яка війна за наявності волі до перемоги має вестися найефективнішим способом за граничної мінімізації військових, соціальних, економічних, дипломатичних, морально-психологічних втрат.

Але насправді РФ веде війну (у вузько військовому її аспекті) найнеефективнішим і руйнівним собі способом.

Вважається аксіомою, що управління завжди залежить від напряму волі управителя. Виходячи з цього, можна припустити наявність у керівництві РФ могутньої волі, яка рухає процеси саме так, а не інакше.

Тобто, з усіх можливих варіантів дій, російська влада завжди вибирає найруйнівніший для себе, незважаючи на очевидність його згубності (яка стає очевидною практично відразу), і від цього варіанта вже не відхиляється.

Зазнавши поразки на першому етапі СВО, і практично нічого не домігшись на другому, штурмуючи в лоб українську оборону в її найбільш укріпленому місці, російські війська на третьому етапі стягують залишки всіх елітних кадрових військ на південь. При цьому їм ставиться принципово нездійсненне завдання під вогнем найбільш сучасної та смертоносної західної зброї.

Управління у ВПК та його «вдосконалення» здійснюється шляхом простого рокування (перестановка місцями) управлінців, які провалили завдання створення сучасної високотехнологічної армії.

Продовжується практика кадрової чехарди в Генштабі (у т.зв. СВО змінився вже третій командувач, крім перестановок рангом нижче) і постановка військам нереальних, відверто провальних завдань.

Простежується просто маніакальна послідовна воля накопичувати і «одягати собі на голову» негативні витрати війни, зовсім не обумовлені військовою необхідністю.

Наприклад:

1) Масові звірства у захоплених містах та їх демонстративне заохочення

Російська армія на території України за ці трагічні півроку скоїла всі види військових злочинів, здійснення яких вимагало переключення зусиль армії саме на них, а не, власне, на бойові дії.

І все це під телекамери всіх агентств світу, чи не у прямому ефірі, і раціонального військового значення не мали. Навпаки – оприлюднення подробиць масових тортур та вбивств мирного населення сприяли подальшим санкціям та посиленню антиросійської риторики у світі.

Росія могла б просто проігнорувати, але Путін взяв і нагородив 64-ту дивізію армії РФ, яка ганебно втекла, і яка особливо «відзначилася» в Бучі та Ірпені, і присвоїв їй звання «гвардійської», що красномовно свідчить про те, що саме такі завдання їй і ставилися.

2) Ракетний терор

Росія продовжує за допомогою дорогої зброї обстрілювати об'єкти цивільної інфраструктури. При цьому одночасно відчуваючи дедалі більший дефіцит цієї зброї.

Згідно з офіційними українськими даними, армія РФ за час СВО завдала близько 26 тисяч ракетно-артилерійських ударів по цивільних об'єктах України та 500 - по військових.

При цьому РФ не гребує демонстративно обстрілювати громадянську інфраструктуру під час візитів міжнародних лідерів, від яких залежить світова громадська думка і величина санкцій.

Так, центр Києва зазнав ракетного удару саме в момент візиту Генсека ООН Антоніу Гуттієреша (хоча до цього Київ 10 днів не обстрілювали, а також три дні після його візиту). Про те, що удар був демонстративним, ні в кого у світі не залишилося сумнівів.

Саме під час візиту Глави Євроради Шарля Мішеля до Одеси містом прилетіли ракети по житлових будинках.

Як навмисно, після прийняття Конгресом США резолюції з рекомендацією про визнання РФ державою-терористом і напередодні Саміту G-7 і Мадридського саміту НАТО, РФ особливо інтенсивно і жорстоко обстріляла ракетами українські міста, що спричинило численні жертви серед цивільного населення.

Після ракетного удару по торговому центру у Кременчуці було накладено заборону імпорту російського золота.

Менш ніж через добу після підписання в Стамбулі угод з приводу створення безпечних коридорів з експорту зерна РФ здійснила абсолютно безглуздий з військової точки зору акт – обстріляла Одеський порт, що викликало шок на міжнародному рівні.

Факт 3. Маргіналізація зовнішньої політики

Російська дипломатія, що спирається на школу радянської дипломатії, традиційно вважалася досить професійною і вимагала багатьох вражаючих успіхів.

Але це було до 9 січня 2022 року, коли російське МЗС, не чекаючи відповіді США на свої пропозиції щодо умов безпеки, озвучило ультиматум НАТО «збирати манатки і вирушати на рубежі 1997 року». Ультиматум (як і проект договору зі США) явно нездійсненний, навіть за великого бажання.

РФ все глибше заганяє себе в ізоляцію від решти світу (і економічно, і політично), а міністр закордонних справ РФ Лавров постійно підливає у вогонь навіть не масло, а бензин!

Спершу Лавров офіційно заявляє, що Росія ні на кого не нападала (!!!). Потім, що Гітлер мав єврейську кров.

Після чого російське МЗС прогнозовано посилило ситуацію, надіславши МЗС Ізраїлю листа «Про антисемітизм». Така «дипломатія» миттєво змінила риторику офіційного Єрусалиму та, по суті, розблокувала постачання Ізраїлем окремих видів військової допомоги Україні.

Усі наступні зустрічі з лідерами дружніх країн (КНДР, Іран, Конго), а також прийом на міжнародному економічному форумі в Санкт-Петербурзі делегації талібів (організація визнана терористичною в РФ) не просто говорить про те, що Росія стала ізгоєм, а що вона це розуміє, приймає та ще й пишається цим.

Потім просто серія дичини, реакція на яку з боку міжнародного загалу прогнозована з ймовірністю 100%:

Посольство РФ у Великій Британії написало у твіттері про те, що «азовці» заслуговують на смерть через повішення (при тому, що в самій РФ смертна кара заборонена).

Глава російської делегації на переговорах у Відні щодо контролю над озброєннями Гаврилов підтримав заяву та заявив, що сучасній Росії не вистачає розстрільних сталінських трійок.

Постпред РФ при міжнародних організаціях у Відні у своєму твіттері 19 серпня 22 року написав: «Жодної пощади українському населенню».

Все це відбувається на тлі постійного потоку відвертої маячні, яка ллється через прес-аташе російського МЗС Марію Захарову.

Маючи успішний досвід упродовж десятиліть відстоювання інтересів РФ на світовій арені, тепер російські дипломати змагаються між собою, хто швидше зруйнує політичний імідж країни.

Сюди слід додати таке унікальне явище у світовій дипломатії, як постійні заяви екс-президента РФ та чинного заступника РНБО РФ Дмитра Медведєва.

Будучи офіційною посадовцем високого рангу під час виконання, загрожує публічно всьому світу загалом, і багатьом країнам безпосередньо (зокрема членам НАТО), завданням превентивного ядерного удару, і навіть диверсіями з їхньої ядерних об'єктах.

Для переконливості ядерний шантаж із боку РФ не вичерпується заявами. Він супроводжується практичними діями щодо захоплення ядерних об'єктів на території України (Чорнобильська та Запорізька АЕС), веденням на території цих об'єктів бойових дій та створенням реальної передумов для ядерної катастрофи справді світового масштабу.

Це цілком прогнозовано стало приводом для початку процесу накладання міжнародних санкцій на ядерний сектор РФ, який до цього залишався поза такими санкціями ( нагадаємо, що РФ посідає перше місце у світі у сфері ядерної енергетики ).

Факт 4. «Самосанкції» та втрата статусу надійного торгового партнера.

Схоже, що РФ не проти санкцій. Більше того, вона щодня створює приводи для нових, абсолютно не обумовлених військовою необхідністю, або навіть таких, що суперечать такій.

Крім того, спостерігається парадоксальне введення з боку РФ "зустрічних санкцій" проти себе самих (так звані "самосанкції").

Тобто РФ свідомо йде на економічну самоблокаду та прискорення втрати іміджу надійного бізнес-партнера, підганяючи уряди європейських країн ще інтенсивніше шукати альтернативних постачальників енергоносіїв.

Факт 5. «Національне питання» як міна під РФ

У структурі втрат у регіонах чітко проявляється тенденція, кого влада РФ свідомо відправляє на забій.

Більше того, виплати за загиблих також нерівномірні: за вбитого «слов'янина» виплачують 3 мільйони рублів, за дагестанці – 2 млн., а за бурята чи тувинеця – лише 1 млн.

Це вже призводить до невдоволення серед «нацменшин». Представники деяких регіонів все частіше відмовляються від проходження служби, а старійшини національних республік (Дагестан) вже відкрито висловлюють невдоволення путінською авантюрою.

А наказ Путіна проводити часткову мобілізацію силами суб'єктів федерації та власним коштом – це процес створення національних військових підрозділів. Природно, що в момент великого шухера та відцентрових рухів нацбати швидше присягнути своєму керівникові республіки, ніж далекому Кремлю.

Процес створення національних військових підрозділів (у перспективі - національних армій) найбільш яскраво проявляється на прикладі Чечні, де Кадиров не тільки створив свою 80 тисячну армію, особисто йому віддану, але й уже вимагає від РФ сучасні системи ППО для Чечні (не важко здогадатися від чиїхось) ВПС ці кошти захищатимуть Кадирова).

Факт 6. Крах «зовнішнього контуру» імперії

РФ, будучи безумовно імперською державою (що ніхто в РФ і не приховує), як раніше її попередник – СРСР, для свого стабільного існування створила економічні та військові так звані «зовнішні контури».

У СРСР це були РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги) та Варшавський договір, у РФ – це ЄАЕС та ОДКБ.

Процес демонтажу Радянського Союзу включав розпад його «зовнішнього контуру» як необхідну умову.

Аналогічний процес вже пройшов у «зовнішньому контурі» РФ, хоча юридично поки що не зафіксований (що в цьому випадку абсолютно не суттєво).

За півроку СВО де-факто припинили своє існування військовий та економічний союз.

Зараз РФ каталізує цей процес у прискореному порядку, виводячи свої війська для війни в Україні з усіх іноземних місць базування, що різко прискорює розпад «зовнішнього контуру».

Крім того, воля до руйнування, що виходить із Москви, особливо яскраво проявила себе по відношенню до ключової держави зовнішнього економічного та військового контуру РФ – Казахстану.

На державному російському телебаченні, жорстко контрольованому центральною владою, зазвучали антиказахські висловлювання, причому у максимально грубій та принизливій для казахів формі, що миттєво підняло хвилю антиросійських настроїв у Казахстані.

15 серпня цього року президент Сербії Вучич публічно та категорично відкинув можливість створення російської військової бази у Сербії.

Інерція краху «зовнішнього контуру» СРСР посилила процеси розпаду «контуру внутрішнього» – від'єднання союзних республік. Що стосується РФ «внутрішній контуром» є значної частини з 85 суб'єктів федерації.

Створені за наказом самого Путіна «нацбати», дотримуючись логіки історичного процесу, будуть воювати набагато ближче до свого дому, і з більш зрозумілою для них метою – за свободу свого народу від гніту «колоніального центру».

Факт 7. Ірраціональність Путіна

З погляду інтересів РФ, Путін поводиться гранично ірраціонально (використовуємо найбільш політкоректний термін).

Спочатку він кинув свою армію в м'ясорубку під маренням, потім ховався в бункері (будучи при цьому агресором, а не захищається) і одночасно заявляючи, що все йде за планом.

Досі чітко не сформульовано мету т.зв. «спецоперації», тому вона обросла варіаціями та домислами.

Безглузда і невиразна промова Путіна на ключовій пропагандистській події - параді Перемоги 9 травня цього року (буквально мямлив і запинався) дуже розчарувала тих, хто повірив у криваву авантюру і хотів почути чіткий план подальших дій від впевненого лідера.

Начальник ГУР України Кирило Буданов заявив, що Путін має безліч двійників, і це доведений факт.

Практично неможливо уявити собі, як справжній Путін керує всіма цими двійниками, він повинен те й робити, що тільки репетирувати з ними всі сценарії та можливі несподівані повороти.

Цим має займатися цілий апарат – «колективний Путін». Але тоді закономірно постає питання: «А чи потрібен тоді в такій системі справжній Путін? І чи існує він насправді?

До речі, секретар РНБО України Олексій Данилов 5 серпня 2022р. офіційно заявив, що Путін практично не керує процесами, а це робить «колективний Путін» у складі 86 осіб, і зі смертю Путіна «колективний Путін» нікуди не подінеться.

Виходить, що саме «колективний Путін» цілком свідомо веде РФ до військової поразки, економічної катастрофи та скорочення території внаслідок розпаду.

Мабуть, тих, хто з фанатичною завзятістю продовжує СВО, не влаштовує збереження країни в існуючих межах, існуючої системи управління, і найголовніше – своє особисте становище у владі.

Ця версія дуже багато пояснює і в підготовці СВО, і в характері її проведення, і дозволяє зробити прогноз подальшого розвитку подій.

***

Далі читайте тут

Володимир Шевченко, політолог

Андрій Саварець, юрист