Чому Макрон надалі дзвонитиме Путіну, а Шольц зволікатиме з наданням зброї

Німеччина та Франція – природні геополітичні партнери Росії. Формувати політику Україні треба, виходячи з цього постулату. Проте ми в змозі отримати вагому ситуативну допомогу від двох найпотужніших країн ЄС.

Доля України визначається її геополітичним становищем. Ним визначаються й наші союзники. У 1904 році в роботі Х.Маккіндера, члена Таємної ради британського короля, «Географічна вісь історії» були сформульовані основні засади доктрини геополітики, які є дійсними й досі. Відповідно до цієї теорії «країни моря» – Англія, США – виборюють контроль над «країнами суші», розташованими в Євразії. Їм потрібен Хартленд («серцевинна земля»), який розташований на території нинішніх РФ, Ірану, Середньої Азії. У 1944 році вийшла робота американця Н.Спайкмена, в якій була внесена новація - контролювати безпосередньо Хартленд не обов’язково, достатньо контролювати землі, які його обрамляють. Назвавши ці землі Римлендом, Спайкмен вивів постулат - той, хто контролює Римленд, той контролює й Хартленд. Війна в Україні – битва за Римленд.

Причини боротьби США та СРСР після Другої світової війни були викликані не стільки ідеологічними міркуваннями, скільки геополітичними («Ми боротимемося з СРСР за свої геополітичні інтереси, навіть якщо будемо соціалістичною державою», казав А.Шлезінгер-молодший, радник президента Дж.Кеннеді). СРСР підтримував своїх маріонеток у західній півкулі – вотчині США (Куба, Нікарагуа, Чилі). США, своєю чергою, стримували СРСР в Європі й били по «підчерев’ю» (Римленду) СРСР (Хартленда) - Близький Схід, військові бази Туреччини, Середній Схід, Афганістан, Корея, В'єтнам.

Сучасна Росія дії в рамках класичного геополітичного протистояння. Це підтверджував президент РФ В.Путін у фільмі «Світопорядок» (2015 рік). Україна на геополітичній карті входить до зони Римленду. На її території ведеться боротьба між «країнами моря» та «країнами суші», розташованими в Хартленді, які не хочуть бути підконтрольними «країнам моря». Атлантисти – США разом з Великобританією – є природними союзниками незалежної України, як частини Римленду.

Німеччина не є природним союзником України. Німеччина - країна, що знаходиться в політичному відношенні по суті в м’якій англосаксонській окупації з 1945 року, зовнішня політика якої тривалий час визначалася США. Це дратує німецькі політичні еліти. Історично стратегічною метою Німеччини було створення єдиного євразійського формування для того, щоб змінити вектор світового розвитку в міжнародних справах - домінування «країн моря» США та Британії у континентальній Європі. Німець Ф.Ратцель, континентальний геополітик, противник англосаксів, ще наприкінці ХІХ століття писав про необхідність завоювання для німецької нації «життєвого простору» (Lebensraum) на Сході Європи. Його теорія демонструвала занепокоєння німецької еліти політикою Британії на континенті. Гітлер діяв у парадигмі завоювання Lebensraum.

Зараз за певної жорсткості Німеччини проти нападу путінської Росії на Україну, насправді німецькі стратегічні інтереси радше сходяться з російськими - кинути виклик англосаксонському світу (звідси й нещодавня лояльність до газових проектів РФ у Німеччині та стриманість до ініціатив США по зрідженому газу). Дійсно, Путін кривавий та одіозний, але після його відходу від влади багато чого має змінитись, так думають німецькі політичні та бізнесові еліти. Відродження великої у політекономічному сенсі Німеччини у союзі з Францією та Росією (Європа від французького Бресту до Владивостока) – стратегічна мета Німеччини. Й саме цього не хочуть США та Великобританія, що у роботі «Дипломатії» чітко позначав одіозний Г.Кісінджер.

Тому природними та стратегічними союзниками України, справжніми гарантами її незалежності є США, Великобританія та представники Британської співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія). Союзниками України, нехай і далеко не такими впливовими, як атлантистські держави, є Польща та Румунія. Становище Польщі у разі поразки України стане хитким – Росія та Німеччина неодноразово були союзниками, зокрема, у розділі Польщі. Тому Україна для Польщі важлива як ізолятор від «незахищеного контакту» з Росією. Румунія має власні амбіції – м’яка інтеграція до свого складу Молдови. Головним противником тут є Росія, яка захопила частину території Молдови (Придністров’я) і справляє ідеологічний вплив на мешканців Молдови, формуючи антиєвропейські погляди. Також природними союзниками України є країни Прибалтики, які потенційно під загрозою агресивної політики з боку РФ.

Довгострокові інтереси Німеччини та Франції полягають в укладанні стратегічного альянсу з Росією (одержання для них «життєвого простору» на Сході), щоб кинути виклик супротивному їм ще з часів середньовічних Столітньої та Тридцятирічної війн англосаксонському світу. В довгостроковій перспективі Німеччина та Франція не відмовляться від своїх стратегічних інтересів на сході Європи. Тільки такий рух на думку французької та німецької еліт зможе подолати «присмерк Європи», позначений О.Шпенглером у своїй епохальній однойменній праці. Ідеологія боротьби за «життєвий простір» Ф.Ратцеля «зашита» в головах європейської континентальної франко-німецької еліти.

Зараз Німеччина та Франція не можуть ігнорувати зухвале попрання Росією міжнародного права, багаточисельні криваві військові злочини. Але кидатися з головою у вир проти Росії не будуть – бо грають в довгу та мають РФ за стратегічного партнера. Тому продовжать лавірувати між вимогами сьогодення й довгостроковими інтересами.

За березень-травень в Україну надійшло лише два поставки зброї з Німеччини. Обидві містили тільки невеликі пристрої – протитанкові міни, запчастини до кулеметів, запальники й детонаційні шнури, радіостанції, ручні гранати, заряди вибухівки. Вірогідно, принципових зрушень в питанні зброї не буде, це треба прийняти як факт.

Слід чітко зрозуміти – в чому реальний потенціал співпраці з Німеччиною та Францією. Україна отримала макрофінансову допомогу ЄС в 1,2 млрд. євро (кредит на 15 років під 0,125% річних) – без згоди Німеччина та Франції це було б неможливо. Німеччина надає фінансову допомогу Україні, зокрема 29 травня була анонсована підтримка на 1 млрд. євро. Що важливо – у формі гранту, тобто на безповоротних засадах. Раніше Німеччина виділила 160 млн. євро, Франція – 330 млн. євро. Звісно, це крапля в морі в аспекті потреб відбудови економіки та інфраструктури. Тому слід працювати над отриманням коштів ЄС в цілому та від країн-лідерів ЄС зокрема.

Потенціал співпраці із Францію – в конвоях для експорту українського зерна морем. Франція має найсильніший в Євросоюзі військово-морський флот. Франція зацікавлена у відновленні експорту продовольства з України. Бо воно зазвичай йшло до країн Північної Африки. В разі голоду там потік біженців хлине в першу чергу саме до Франції. З огляду на відновлення економіки після війни треба використати потреби Німеччини – найбільшого експортера ЄС – у переносі виробництв за кордон, маючи на увазі створення в Україні підприємств по зборці складних промислових виробів.

Задля перемоги потрібне вірне трактування геополітичної доктрини, місця України в ній, викликів й шляхів їх подолання. Й твереза оцінка - хто є природнім партнером нашої країни, а хто ним не може бути, проте може бути партнером ситуативним. Не слід впадати у відчай через гальмування постачання німецької зброї або чергових перемовин Е.Макрона з В.Путіним. Треба проявити реалізм та практичність – ми маємо отримувати політичну, фінансову, технічну підтримку Німеччини та Франції в тих межах, які вони собі можуть дозволити, виходячи з власних стратегічних інтересів. Й працювати над багатократним зростанням обсягів такої підтримки.