На днях народний депутат найбільшої популістичної партії Ігор Луценко вирішив зробити лікбез про основи лібералізму і критику нашого маніфесту. Загалом, щодо критики – то тут треба нагадати, що маніфест є робочим, спеціальна група людей вивчає всі пропозиції і зауваження до нього. Але справжній шок в мене викликало трактування лібералізму в версії Ігоря. Спочатку я просто хотів відповісти на базові його тези, але раптом зрозумів, що не можливо відповісти нічого на таке: «Приміром, йде мова про боротьбу з монополіями. Цікаво, а чи усвідомлюють автори маніфесту, що це – радикально антиліберальне гасло?». Ну що тут можна сказати, коли лібералізм сформував ідеологію ринкової економіки, а монополії є ворогом будь-якого ринку і конкуренції. Для цього навіть експертом бути не треба. Або інша теза, яка не налазить на голову: «давати захист Батьківщини на відкуп ВИНЯТКОВО чиновникам – це вже не лібералізм, а «лібералізм» у американському значенні, тобто – лівацтво».

Ось, що сказав Джон Локк, один із засновників лібералізму, а не блогер НВ, з цього приводу: Поэтому-то великой и главной целью объединения людей в государства и передачи ими себя под власть правительства является сохранение их собственности. (Дж. Локк. Два трактати про правління) Тобто той самий Локк, який є засновником лібералізму як ідеології – сказав, що захист є справою чиновників.

Я б міг продовжувати пояснювати, чому написане Луценком – це некомпентна дурниця члена популістичної фракції, але нажаль він такий не один. Зрештою, як мінімум достатньо прочитати статтю в вікіпедії, щоб зробити висновок, про його знання основ лібералізму.

Натомість, я вирішив пояснити, що відбувається сьогодні з ідеологіями взагалі.

Сучасне політичних ідеологій

Що таке ідеологія? Це в першу чергу система пов’язаних цінностей, які формують світогляд людини. Оскільки світ постійно змінюється, то і ідеології постійно змінюються. У них з’являється багато відгалужень, які формують свої самостійні логічні системи і напрями. Часто, змінюється сама сутність ключових понять, на яких стояла ідеологія. Але, тим не менше, завжди є базові цінності, які дозволяють відрізняти ідеології між собою.

У Німеччині багато років проводять цікаве соціологічне дослідження ідеологій. Людей питають чи вони більше підтримують цінність свободи чи справедливості? Результати цього опитування дозволяють успішно прогнозувати хто переможе на виборах: праві чи ліві. На мою думку, це найбільш просте і точне розмежування. Однак, в політичній площині дуже важко побачити цю різницю. Сьогодні взагалі стало дуже важко однозначно визначити ідеологію. І ось чому.

Коли в 90-ті Фукуяма написав свій «Кінець історії», в якому заявив про перемогу лібералізму – він був правий частково. Кінець історії – не наступив, але те, що лібералізм переміг – це очевидний факт. За останні 30 років ви не знайдете приклад країни, яка маючи іншу політичну ідеологію, продемонструвала успіх без задіяння основ лібералізму. Той самий Китай провів колосальні ліберальні економічні реформи, завдяки чому зберіг свою соціалістичну політику. Таким чином, виступати проти лібералізму в цілому стало проявом нерозумності. Тому лібералізм присутній в тій чи іншій мірі в більшості сучасних політичних ідеологій, що значно утруднює можливість їх розрізняти. В якісь мірі, саме ця проблема часто дозволяє говорити про кінець ідеологій. Я схильний думати, що кінець ідеологій на даному етапі пов’язаний з їх трансформацією, а саме кінець старих ідеологічних течій: націоналізм, марксизм, комунізм, анархізм тощо. На їх місце приходять нові.

Я виділяю чотири сучасні ідеологічні течії: правий лібералізм, лівий лібералізм, радикалізм, і популізм. Це далеко не вичерпний список, але я переконаний, що всі інші види є розгалуженнями цих чотирьох.

Правий лібералізм – це течія, яка закликає повернутись до основ лібералізму, в його класичному розумінні. Сюди можна віднести британських консерваторів, американських республіканців, частково християнських демократів тощо. Ключова позиція правих лібералів зводиться до тези Локка, що держава є необхідною, але її має бути не більше ніж це потрібно для захисту приватної власності та свободи вибору індивіда. Праві ліберали не бачать нічого поганого в тому, що в суспільстві є нерівність в доходах чи статусах, для них принципово важливим є рівність шансів. Якщо у бідняка є шанси і свобода стати багатим – то таке суспільство є справедливим. Більше того праві ліберали вважають, що ієрархії, поділ на кращих і гірших, є природніми, а тому це нормально. Це результат конкуренції, і такий результат був навіть тоді, коли держава не існувала.

Сьогодні правий лібералізм починає піднімати голову проти десятиліть домінування лівого. Одним з нових ідеологічних феноменів є др. Джордан Пітерсон. Він говорить про те, що ліві намагаються заперечити природу людини, і таким чином, створити антилюдський порядок. Фанатичне намагання забезпечити рівність чоловік і жінок, багатих і бідних, ввести нові статі і тому подібне – мають антиприродну сутність, і ведуть до спроб будувати радянські союзи. Позиція правих лібералів полягає не в тому, щоб через законодавство вирівнювати все підряд, а навпаки, щоб через законодавство забезпечувати виключно право вибору. Наприклад, праві ліберали виступили рішуче проти спроби закріпити в канадському законодавстві вживання «фемінітивів» як обов’язкове. Натомість, вони вважають, що кожна жінка має самостійно вирішувати як вона б хотіла, щоб до неї звертались. Якщо вона наполягає вживати «фемінітиви», то це є проявом її свободи вибору, якщо не наполягає – то теж. Закон би забрав таке право вибору. Це зрештою стосується всіх типів політик ідентичностей. Якщо правого ліберала спитати чи піде він на гей-парад, то для нього буде нормальним як піти, так і не піти. Бо це є проявом його свободи. Неприйнятним для нього є цькувати людину за її вибір, і нав’язувати їй спосіб поведінки. Інший приклад – свобода курити маріхуану. Для правих лібералів – це питання, яке має вирішити лікар, а не держава. Якщо лікар каже, що пацієнту варто курити – то ок. Якщо забороняє – то ні. Тоді як для лівих лібералів – законодавчий дозвіл на маріхуану і є фактом утвердження свободи.

Ще один приклад правого лібералізму – нова політика свободи слова. Важлива теза Пітерсона про те, що свобода слова передбачає можливість когось образити. Намагання обмежити свободу слова поняттями «толерантно» чи «нетолерантно» є порушенням свободи індивіда.

Лівий лібералізм став синтезом перемоги лібералізму в економіці і збереженням соціалізму в політиці. Ліві ліберали дотримуються ключових позицій лібералізму: приватна власність, свобода ринку, підприємництва тощо, але наполягають на тому, що свобода має вести до більшої рівності в суспільстві. Цю рівність слід досягати активним втручанням держави. Ліві ліберали вважають, що все має вирішуватись законодавством. Права жінок, гендер, ЛГБТ, раса, маріхуана – все це має бути захищеним і врегульованим законом. При чому ліві ліберали відкидають поняття природності, для них реальність є соціальним конструктом, а це означає, що з чоловіка можна зробити жінку, і навпаки. Ієрархія для них є злом, і на їхню думку вона завжди породжена владою, а не природою. Вони вважають не достатнім створення свободи для життя індивіда, а навпаки вважають, що рівність треба сконструювати соціально, тобто примусити інших прийняти нові правила. Ходити на прайди, протестувати, демонстративно курити маріхуану – це все є обов’язковим, оскільки це веде до більшої рівності. Також вони ще послуговуються терміном «позитивна дискримінація», це означає, що для вирівнювання справедливості потрібно зменшувати права одних (наприклад, білих чи чоловіків), на користь інших (жінок чи темношкірих).

Популярні новини зараз

Встигнути до грудня: ПриватБанк розіслав важливі повідомлення

Білий дім: Росія попередила США про запуск ракети по Україні через ядерні канали зв'язку

Укренерго оголосило про оновлений графік відключень на 22 листопада

СтратКом ЗСУ підтвердив перше у світі застосування міжконтинентальної ракети проти України

Показати ще

В економіці вони знову ж таки втручаються для перерозподілу доходів і прав на користь конкретних груп. Прикладами лівих лібералів є соціал-демократи, демократи США, соціалісти Скандинавських країн, лейбористи, просто ліберальні партії, зелені тощо.

Радикалізм – це ідеологія всіх течій, які намагають досягнути своїх цілей насильницьким шляхом. Радикальні ідеології завжди визначають групи чи людей, щодо яких слід вдатись до насильства для досягнення справедливості. Сюди відносяться як «крайні праві», так і «крайні ліві», «фундамендалісти», «анархісти», «націоналісти», «ультраси», «антиглобалісти», антимігрантські партії тощо. Всі ці ідеології абсолютно не розвинуті в частині ролі держави, функціонування економіки тощо.

Популізм – це насправді відсутність ідеології. І зростання популістів є найбільш загрозливою тенденцією. Завжди популізм проявляється в еклектизмі ідей і рішень з різних ідеологій, а тому популісти не спроможні реалізовувати цілісну політику під час перебування при владі. Для популістів абсолютно нормально заявляти суперечливі на рівні логіки тези. Для них головне адресувати цільовій групі меседж з набором близьких цим людям рішень та проблем.
Популізм постійно використовує емоцію, а тому апріорі немає нічого раціонального. Популіст може одночасно виступити за підвищення пенсій, і за зменшення податків, і за зменшення тарифів тощо.

Становлення популізму завдячує розвитку нових комунікаційних технологій. Раніше люди читали газети, і продавати суперечливі тези було дуже складно, оскільки більшість відразу б помічали це і визнавали б політика некомпетентним. Однак, сьогодні люди все частіше живуть в замкнутих інформаційних бульбашках, і побачити суперечність їм дуже складно. Так, наприклад, якщо пенсіонер дивиться тільки визначений перелік програм, спілкується виключно в своєму середовищі, він не може дізнатись про те, що популіст паралельно говорить купу антипенсіонерних дурниць. Ще один феномен, який допомагає жити популістам – інформаційна перенасиченість. Ловити популіста на суперечностях і брехні – не працює, оскільки порядок денний змінюється так швидко, що в більшості люди не пам’ятають цієї брехні. Або в кращих традиціях лідера фракції, до якої належить знавець основ лібералізму Ігор Луценко, можна сказати, що кабальні газові договори були розірвані завдяки її.

Популізм, безсумнівно, є найбільшою загрозою для демократії. Бо некомпетентна еклектична влада обрана демократичним шляхом, підриває довіру до демократії як до політичного інструменту, і змусить людей шукати інші альтернативи, які, за висловом Черчеля, є значно гіршими.
І на останок.

Ідеологія немає значення, коли політик сповідує політичну безвідповідальність. Так, у нових партій без ресурсу дуже мало шансів. Але тому люди, які там є, переважно є саме з ідеологічних мотивів.

Подписывайтесь на  страницу автора в Facebook, канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook