Неможливість Конституанти і прийдешня битва

В попередньому тексті я стверджував, що Конституції закріпляють певну нову реальність. Сергій Дацюк стверджує, що закріпляє і формує нову. Тут я б сказав, що Конституція скоріше оформлює рамки цієї нової реальності, таким чином впливаючи, але не задаючи тон і формат цієї реальності. Як правило, новий тип суспільних відносин формується і здобуває перемогу «до», а не «після». Це, безсумнівно, стосується Конституції Бісмарка, ухваленої після феноменальної перемоги над французами, як і Альбертинський статут –документ ухвалений під тиском революції 1848 року.

Таким чином, ми маємо дати відповідь на ключове питання чи дійсно в Україні сформувались нові соціальні відносини в суспільстві? Нажаль, моя відповідь негативна. Обидва Майдани 2004 і 2014 року не сформували нових суспільних відносин. Незважаючи на те, що в обох випадках були запущені нові процеси в країні (відкритість влади, демократія, волонтерство, добробати тощо), суспільство залишилось жити з основною своєю хворобою – олігархами. Після обох Майданів вони зберігали свою владу, примножували свої статки і управляли вибором українців. Станом на сьогодні олігархи залишаються найпотужнішою організованою силою.

Про те, що не сформувались нові суспільні відносини свідчать і інші фактори.

По-перше, не виникло жодної успішної політичної партії, які б не підтримувались олігархами, але становили впливу політичну хай навіть меншість.

По-друге, не виникло жодних нових форм організації, як наприклад, дискусійні клуби, громадські платформи, коаліції тощо. Тут важливо зробити уточнення, що подібні спроби виникали, але вони маргіналізовувались (як дискусійні клуби), або перетворювались на донорського симукляра (як «громадянське суспільство» на грантах).

Отже, в умовах підконтрольній олігархам реальності, що або хто може становити нову Конституанту, незалежну від них?

Йдемо далі: «а судді хто»? Це питання в нашому випадку звучить так: а експерти хто? Хто ці люди, які наділили себе правом писати і ініціювати текст нової Конституції? Це питання вже лунало на зустрічі експертів з Тимошенко. І воно напряму пов’язане з попередніми тезами. І Гамільтон, і Медісон (автори американської Конституції) були активними учасниками революції, переможцями, мали підтримку Вашингтона. Це були імена відомі в політичних колах, не завдяки каналу 112 чи ньюзван. Бо ключовим в питанні донесення до народу тексту чи ідей нової Конституції є довіра до людей, які комунікують ці речі. Давайте визнаємо, що такої довіри сьогоднішнє експертне середовище немає. Пересічний українець навряд чи може згадати 2-3 прізвища українських експертів. Ця реальність є об’єктивним наслідком домінування олігархії, в якій експерти є інструментом оперативної політичної боротьби.

Тепер уявимо собі, що група «відомих у вузьких колах» експертів написали текст нової Конституції. Чи може бути ця Конституція антиолігархічна? Тоді її не пустять на канали, і вона маргіналізується в соцмережах та блогах. Яка довіра до цього тексту? Та така ж як у тих хто її просуває. Це шлях в нікуди.

Правильний шлях

Ініціатори нової Конституції мають здобути довіру і визнання суспільства. Вони повинні запустити нові ідеї в маси, і почати організовувати маси на боротьбу. Вони повинні бути спікерами нових ідей, а не нових Конституцій. Вони ж повинні стати учасниками битви за ці нові ідеї, і вийти з неї переможцями.

Нас очікує така битва. Вже в найближчі роки в Україні розгорнеться битва між олігархами і середнім класом. Ця битва є неминучим результатом скорочення ресурсів і політичної влади. Тренди перелічені мною в попередньому тексті змусять олігархів додатково доїти середній клас, щоб покривати свої ризики від курсу, і нестабільності міжнародних ринків. І середній клас буде на це реагувати або політичним протистоянням, або ногами до інших країн.

Саме тому сьогодні потрібно займатись зміцненням ідеологічної основи українського середнього класу і консолідації його навколо антиолігархічного фронту. Я проти будь-яких політичних об’єднань, і про це тут не йдеться. Йдеться саме про зростання інтересів протистояння олігархам, а вже в конкуренції за підтримку і очолювання цих інтересів – хай переможе сильніший.

На завершення, чому середній клас, а не громада? Мені було взагалі дивно читати про таке поняття як «громада» у Сергія Дацюка. Громада – це община, спільнота прив’язана в першу чергу до місцевості і її проблем. Громада апріорі не може бути виразником певної ідеології, тому що об’єднує людей виключно за типом місцевості і проблем. Тоді як виразником ідеології завжди є клас. Так, клас – це уявна спільнота, в основі уяви якої є певні базові цінності, які споріднюють людей географічно віддалених.

Що таке український середній клас сьогодні? У нашому розумінні це люди, які створюють додаткову вартість в економіці. Це і фахівці, і підприємці, і «офісний планктон». Однак, не дохід і не економічна роль окреслюють цей клас, а його ідеологія.

Яка ідеологія українського середнього класу?

Рівні правила гри. В своїй більшості – це люди, які пройшли жорстку конкуренцію в українських умовах і чітко бачать, що успіх не є результатом знань і можливостей людини, а скоріше її зв’язків, походження, корупції, належності до олігархічного клану тощо. Кожен розуміє, що в умовах рівних правил гри він міг би досягнути в рази більше покладаючись на свій талант і розум, однак мусить виживати в жорстких умовах і захищати те мало, що вдалось отримати. Рівні правила гри означають, що на посади в країні потрапляють кращі за наслідком чесної конкуренції, і таким чином, кращі результати отримують всі.

Особисто я вважаю, що гідність є базовою цінністю для українського середнього класу, оскільки гідність – це про віру у власні сили, а негідність – це використання підлості і хитрості для досягнення своїх цілей. Зрештою, саме цей клас творив Революції Гідності, і буде змушений її продовжити.