Вы совершенно правы, дорогой охотник за табуреткам: бриллиантов здесь нет

Ільф та Петров вже дев’ятий десяток років поспіль здатні примусити нас на якісний, щирий та спонтанний сміх. Психологи стверджують, що природність людського сміху є прямо пропорційною глибині зачеплених душевних струн. Отже, фабула «12 стільців» та «Золотого теляти» співпадає з нашими фундаментальними цінностями, тобто, тим, що дане нам Богом, і для чого ми тут у світі, власне, й існуємо. Але ж ці твори – по суті, ода людині комуністичного суспільства, яке «щирими» українцями наразі трактується, як пекло…

Після більш, ніж двох десятиліть суперактивного «промивання мізків» в керунку ненависті до власного «Я», для українців, як і для їхніх далеких предків за всіх держав та суспільних устроїв, головними цінностями в житті залишаються не рахунки в закордонних банках, і навіть не телесаті супермадєлі на крутих тачках, а сім’я, друзі, родина, рідна країна, здоров’я, мирне небо, тихі води, ясні зорі, хрущі над вишнями…

Так, ми нездатні самостійно позбутися ні ям на дорогах, ані дурнів у владі.

Але у нас своя гідність: ми не оцінюємо людей ні за вартістю їхніх годинників, ані за кількістю поверхів та гектарів їхніх «сиротинців». Для нас важливішими є чиста душа, щира усмішка, гідна постава, рідні очі…

Нам Бог дав системне мислення, і ми розуміємо, що для суспільства, народу, які ми сприймаємо, як свою велику родину, набагато кориснішим є той, хто не збирає земних багатств. Адже продуктивні можливості у кожного обмежені, а бажання – ні. Тому з тих, хто працює однаково, ми поважаємо більше того, хто менше їсть.

Суворо кажучи, це цінності комунізму. Капіталізмом керує імператив прибутку на капітал…

«12 стільців» зазнали кількох екранізацій на радянських просторах, останні – вже за «євроінтеграції», і постійно – з незмінним успіхом.

За кордоном найбільше відомі дві версії: німецька часів Гітлера та кубинська, в перші роки правління Кастро.

І перша, і друга, і навіть радянські версії не були пропагандистськими. Особливі нюанси екранізацій свідчать більше про зворотній зв’язок: маси виявили попит на певну продукцію, який митці задовольнили.

Натомість, уявити собі комедію з подібним сюжетом сучасної американської, скажімо, продукції, в принципі неможливо: в американському кінематографі наразі суб’єкти типу Кіси та Осі можуть бути лише героями ідеологічно правильними і тому – позитивними.

І, в усякому випадку, сміятися над найсокровеннішою мрією щирого американця не те що не личить, але навіть якось і безглуздо.

Звичайно, якщо дивитися на світ його очима…

Здавалося б, з базовими цінностями українця мало б бути вже все ясно: вони були, є і будуть саме такими, якими є, а всякі спроби їх викорінити, які чомусь кожен новий завойовник вважав за основне своє завдання, припинялися разом з завойовником.

Будь-які намагання замістити їх чужинськими уявленнями незмінно залишалися безплідними, як стара повія: українці, як і сто років тому, глузують з глитаїв Карпенка-Карого і не співчувають нещасно-випадково загиблим олігархам.

І тому сьогодні, коли українська душа має безмежну свободу до творчості, а «совок» в інформаційному просторі набув статусу вселенського зла, на фоні безприкладного фактологічного матеріалу, жодного «капіталістичного» еквіваленту «12 стільцям» геніально «цивілізовані» філософо-мислителі і, за сумісництвом, – модні письменники, вродити не можуть.

Бо капіталістична реальність в Україні чомусь весь час виявляє тенденцію перетворення на комедію, а сміятися з лузерів світу цього, як це прийнято в комедіях американських, не зовсім по-нашому…

Очевидно, що будь-яка діяльність може мати успіх лише тоді, коли її мета відповідає фундаментальним підходам того, хто її здійснює. Капіталізм може мати привабливе лице тільки там, де його цінності є для більшості громадян природніми.

Жителі країн, де капіталізм привів до розквіту цивілізації, щиро вірять в іманентну позитивність грошей. Вони не сміються з героїв Ільфа та Петрова, вони сприймають їх як свого роду Роберта Скота.

Необхідно зауважити й таке: філософія Ільфа та Петрова – це не філософія більшовиків. Ті прагнули матеріального нагромадження не менше, ніж капіталісти, тільки трактували все зі своєї дзвіниці.

Якщо хтось, згодившись з тим, що будь-яка соціальна ідеологія може мати успіх лише там, де її постулати відповідають душевним устремлінням мас, раптом прийшов до висновку, що для успіху капіталізму в Україні потрібно «міняти людей», то тоді він мусить відразу ж поділитися інформацією, на кого він їх буде міняти.

А головне – якими методами?

Є сталінські, є гітлерівські, є пол-потівські…

Демократичних методів «міняти людей» не існує – при демократії люди міняють систему під себе.

Але чому при генетично заданих комуністичних цінностях українці наразі ведуть себе, вірніше – намагаються вести, наче закляті капіталісти

В чому причина такої фундаментальної шизофренії?

На островах теплих морів відома хвороба амок, коли людина ні з того, ні з сього хапає найближчий до себе важкий та твердий предмет, біжить по вулицях і вбиває кожного, хто потрапить їй на очі. Лікування полягає в радикальному припиненні життєдіяльності хворого, в чому посильно допомагають доброзичливі сусіди.

Іноді, правда, буває, що хворий потрапляє в безлюдне місце, впадає в сплячку, а після цього клянеться, що нічого такого пригадати не може.

Причиною амоку медик вважають нездатність людини знайти який-небудь задовільний вихід з ситуації. Проблеми нагромаджуються занадто швидко, і в певний момент стає очевидним, що в межах існуючої системи координат можлива лише катастрофа, а для створення нової не вистачає чи то часу, чи то інтелекту…

Амок відомий не тільки на індивідуальному рівні. Стада китів регулярно викидаються з моря на берег, маси лемінгів, навпаки, – з берега кидаються в море.

Подібні моменти можна виявити і в історії будь-якого народу.

Після перемоги християнства у Візантії й звільнення рабів найбільш ревно віруючі, замість того, щоб сумлінно покращувати своє життя вже сьогодні ретельною працею на своїй землі, кинулися в світ за очі проповідувати свою віру серед народів, яким вона була, в кращому випадку, незрозуміла. Майже всі ці несуни вічного загинули не своєю смертю, а православне християнство так і не стало панівною релігією ні в Європі, ні в Азії.

На Русі воно утвердилося значно пізніше, коли настала в ньому об’єктивна потреба, і методом не проповідей, а переважно меча й вогню.

Візантія ж, позбувшись своїх найбільш активних громадян, з часом занепала, так і не зумівши виплавити власний «генофонд».

Після перемоги рівності, свободи та братерства й приходу до влади середнього класу у Франції, найбільш свідомі громадяни рвонули в наполеонівські походи, що принесли лише мільйон жертв й російських козаків в Парижі.

Можна згадати і про нацистську Німеччину…

Очевидно: якби черговий «фірер» знав, що чекає його у фіналі, підручники історії були б наполовину тоншими – все було б тихо-мирно, логічно завершено, і нічого екстраординарного не відбувалося б.

Але якщо читати Ільфа й Петрова не вперше, то й читається зовсім інакше…

Виходить, що головна проблема тих, хто хворіє амоком – у відсутності ясного бачення фіналу…

Фундаментальні засади, скажімо, феодального суспільства різко відрізняються від принципів побудови капіталізму і, очевидно, вимагають зовсім іншої ментальності.

Однак, якщо феодалізм існував і розвивався протягом тисячі років, то логічно припустити, що існувала критична маса індивідів, які щиро вважали його постулати природніми та вічними. З іншого боку, для того, щоб почав розвиватися капіталізм, необхідна була критична маса активних індивідів, які, в свою чергу, щиро сприймали саме капіталістичний устрій природнім та вічним.

Історична необхідність реалізується тим, що при задоволенні певних умов стає об’єктивно вигідніше жити в більш досконалому суспільстві. Більшість людей це усвідомлює і порівняно безболісно переходить в нову епоху.

Однак, для всього потрібен час. Особливо для оволодіння багажем знань, необхідних для життя в нових умовах.

Хтось вчиться швидко і легко, комусь потрібно більше часу, а є й такі, що в принципі нездатні…

Тому в кожному суспільстві на початках його існування завжди переважна маса людей живе старими мріями.

В часи феодалізму завданням кожного народу було максимально розширити свою територію.

Для капіталізму ж важливіше економічне панування через торгівлю чи колоніальну систему. В колонії основна мета, як і в торговельних війнах, полягає не в заселенні територій, а в нав’язуванні своїх правил гри.

Відповідно, при капіталізмі щезає сенс війни з подібними собі, зате виникають вагомі підстави для воєн зі слабшими.

Коли Наполеон став імператором, більшість французів мислили категоріями феодальними. Тому Наполеон розпустив заморські колонії і почав війни у Європі.

Але не для того ягідка росла, щоб її дурень зірвав…

Сучасний світ демонструє небачені досягнення людського генія у сфері знань та технологій. Ще ніколи людина не була такою могутньою і заможною.

Однак, поведінка homo modernus більше подібна не на класичні уявлення, а на анекдот:

«У мене в руках є пристрій, через який я маю необмежений доступ до всіх знань і надбань культури та мистецтва, набутих людством. За допомогою нього я цілий день слухаю хіп-хоп та дивлюся еротику.»

Отримавши незалежність, українці, наче лемінги в океан, кинулися на пошуки матеріальних благ, які, згідно їхніх же переконань, відіграють в їхньому житті лише побічну роль…

У «12 стільцях» та «Золотому теляті» майже не присутні найбільш активні громадяни тодішнього СРСР з їхнім «комуністичним» мисленням. Весь «котел», в якому «вариться» сюжет – це Ося з товаришами та їхній «лохторат».

Неважко помітити, що і ті, й інші мислять одними категоріями і є полюсами однієї системи. Без свого «лохторату» Остап Бендер не зміг би прожити і одного дня.

Це стає особливо помітним, коли «герой» чи його «підопічні» стикаються з людьми нового суспільства.

Якщо провести аналогію з сучасною Україною, то можна прийти до висновку, що сила її ненавидимої «народом» «еліти» безпосередньо випливає з віри «народу» в культивовані «елітою» цінності.

Як людина, що встигла пожити в обох півкулях та відчути на своїй шкірі і 45-градусний мороз, і теплий океан на Новий рік, можу сказати, що витрачати маси долярів на шикування помаранчевими панталонами в Ріо-де-Жанейро, чи то пак – капцями зі страусової шкіри на Канарах – для мене цілковите безглуздя.

І вже зовсім неприйнятним було б ганяти на джипі за сто тисяч «зелених» по обдертій розваленій країні з безпритульними дітьми, давлячи при цьому цілі сім’ї. Особливо – якщо це моя країна.

Очевидно, що мої власні уявлення про справжню цінність речей мають мало ваги в об’єктивних історичних процесах, тому даний пасаж наведений лише для того, щоб підкреслити, що теорія про те, що «часи змінилися», в кращому випадку – хибна.

Часи, і це є фундаментальним постулатом християнства, оборонцями якого себе вважає наразі більшість українців, не змінюються. Закони світу існували в їхньому теперішньому вигляді задовго до появи перших троглодитів і залишатимуться такими й після того, як у Всесвіті щезне остання мисляча істота.

Але змінюються уявлення людей про світ, і те, що колись вважалося неможливим чи неприйнятним, сьогодні вважається само собою єдино правильним.

У марксизмі даний принцип виражений через сентенцію: «Буття визначає свідомість».

Тобто: людина голодна і роздягнена мусить мислити інакше, ніж сита й одягнена.

Якщо виходити з того, що СРСР був комуністичною державою, і його розпад – це наочне свідчення нежиттєздатності комуністичної ідеї, то тоді жодного логічного пояснення тому, що відбувається зараз на пострадянському просторі, дати неможливо.

Але якщо теорія не може пояснити дійсність, то тоді неправильна теорія.

Комунізм як суспільний лад є можливим лише при виконанні певних умов, відомих як «матеріально-технічна база».

Буття визначає свідомість (в межах варіабельності), тому, з матеріально-технічної точки зору, для того, щоб цінності комунізму були домінуючими, слід забезпечити конституюючій більшості наступне:

1. Задовільний рівень матеріального утримання на рівні базових потреб – поспати, поїсти, помитися, одягнутися – незалежно від участі в процесі суспільного виробництва.

2. Вільну освіту.

3. Якісне та загальнодоступне медичне обслуговування.

4. Безперешкодні комунікації.

Принципова можливість виконання цих умов в сучасному світі виникає при рівні ВВП на душу населення (залежно від клімату) – 5000-15000 дол.

Світовий середньодушовий ВВП сьогодні складає біля 10 тис. дол.

СРСР вийшов на цей показник десь на початку 1980-х. Тобто: його історичне завдання було виконане блискуче.

Але ті люди, які ним керували у 1980-х, давно пережили свої кращі часи, і розумілися в актуальних для них соціально-економічних процесах не більше, ніж гамадрила в гранаті. На перехід до нового типу мислення вони були вже не те що нездатні, але й навіть не уявляли собі обсягу завдання. Тому процеси й вийшли з-під їхнього контролю, як океан виходить з-під «керівної та спрямовуючої ролі» некомпетентного капітана.

В США і Європі матеріальна база комунізму була створена трохи раніше – в 1960-х, що спричинило масові зрушення в усіх сферах життя; які, однак, носили локальний характер і до системних змін не призвели. Особливо в США.

Причина в тому, що більшість населення США – це люди вибрані за параметрами агресивної підприємливості. Цінності приватного підприємництва занадто глибоко сидять в душі «щирого» американця, щоб він міг ними просто так поступитися заради переходу до нового ладу.

Та й не всім дано зрозуміти взаємозалежності нової історичної епохи…

Отже, розпад СРСР – це не революція, і навіть не заміна одного ладу іншим, а всього лише перехід від стану всезагальної згуртованості в боротьбі за матеріальні блага до всезагальної відчуженості, розпад на складові, що припиниться, очевидно, лише тоді, коли буде знайдена нова етнічна домінанта, адекватна реальності.

Якщо виконання певних матеріальних умов дає можливість людині мислити стереотипами суспільства самореалізації, то невиконання цих умов об’єктивно зводить її до уявлень нижчого порядку, якими є, в даному випадку, цінності капіталізму.

Відповідно, настрої мас в СРСР фундаментально не могли нічим відрізнятися від настроїв мас в США чи Європі, адже рівень матеріального задоволення був в співставних межах.

Різниця між «соцтабором» та «капоточенням» полягала лише в способі досягнення спільної мети. Серед народів Західної Європи найбільш ефективними є мотиви індивідуального порядку, тоді як для слов’ян більш продуктивною є консолідація зусиль на рівні спільноти в цілому.

Отже, США та СРСР відрізнялися, як жуки-гнойовики та мурашки.

В першому випадку – капіталізм приватний, в другому – державний, а основні потяги ті самі.

До честі батьків-засновників СРСР, слід згадати, що комуністичною вони свою країну не називали.

В класичному розумінні, соціалізм – це не суспільний лад, а принцип пріоритету інтересів спільноти над індивідуальними.

Відповідно, соціалізму протистоїть не капіталізм, а індивідуалізм. В межах же капіталістичних стосунків соціалізм може, як зауважив Ф. Гаєк на прикладі нацистської Німеччини, бути таким самим ефективним і життєздатним, як і при суспільній власності на засоби виробництва.

Так само капіталізм може бути противником, але не може бути суперником комунізму в стратегічному вимірі. По-перше, різні вагові категорії, а, по-друге, і капіталізм, і суспільство типу радянського природнім чином переростають в більш досконалий лад, як тільки виникають можливості жити краще, і більша частина громадян це усвідомлює.

В сучасному світі «цивілізовані» країни не змагаються з феодальними царками. Вони їх або нищать дронами, або керують ними дистанційно.

І вже зовсім безглуздо ототожнювати комунізм – суспільство самореалізації людини – з тоталітаризмом зразка сталінської епохи.

Те, що в керованому марксистською ідеологією СРСР вигадали новий суспільний лад (адже ж несила було визнати, що «перша у світі країна», як і будь-яка капіталістична братія, керується мотивами банального матеріального нагромадження) – це можна трактувати виключно як крайню форму ревізіонізму, коли хвіст на догоду кон’юнктурі став керувати собакою.

Загальний висновок такий: об’єктивною метою і капіталістичного суспільства, і «соціалістичного» було створити матеріальні умови для переходу до більш досконалого ладу.

Про це писали і радянські політекономи, і класики «буржуазні», як, скажімо, Дж.М. Кейнс.

Тільки в США кроки до майбутнього вимірювалися в процентах прибутку на приватний капітал, а в СРСР – в прирості національного доходу, так би мовити, «общака»…

На відміну від щирого українця, щирому американцю полювання за табуретками вигідне. Як процес.

Причина цього полягає у сфері вродженого і тому – об’єктивного та іраціонального.

Капіталізм – це гра за певними правилами, і, як усяка гра, вимагає від гравців певних талантів.

Ті, хто виграють при капіталізмі, є агресивними та підприємливими від природи.

Якщо ти крутий і маєш сили самостійно катати кульки з гною, то тоді ти можеш дозволити собі самодостатність і топтання ближнього

Якщо ж ти малий та слабосилий, то мусиш єднатися з собі подібними, щоб круті тебе не з’їли.

Єднання множить сили, «громада – великий чоловік», як стверджував наш класик. У суспільному вимірі мурашка стає здатною літати і їсти жуків.

Оскільки успішність індивіда при тому чи іншому устрої залежить від його генетично визначених здібностей, то штовхати пропаганду на кшталт: «отакі ми ніякі, і повинні стати інакшими, щоб бути багатими» абсолютно безглуздо – гени не піддаються вольовому впливу (якщо, звичайно, не вдаватися до виведення «чистої раси панів»).

Так само безглуздо братися за те, до чого не маєш талантів.

Більш логічним було б розглядати дану проблему з того ракурсу, що ми інші. Не кращі, і не гірші, а просто інакші. Такими були і будемо.

А раз так – то й шлях у нас інший.

Той шлях, на якому нам найбільше згодяться наші здібності до співпереживання і взаємодопомоги, й на якому інші народи стануть вважати нас за взірець для наслідування…

Кращі уми Америки й Європи не перестають кричати на весь світ, що капіталізм як форма суспільного устрою себе вичерпав, адже він в принципі не може дати адекватної відповіді на актуальні виклики.

Як завжди в таких випадках, доки півень не клюне, і грім не вдарить – доти перемагає не розумніший, а сильніший. Провідні мислителі в «цивілізованих» суспільствах наразі формують переважно соціальний маргінес, а ошелешені власною безкарністю олігархи не можуть насититися вигадуванням все нових «тем», реалізація яких легітимізує їхнє власне існування.

І це вже давно є проблемою світового масштабу…

В такій ситуації поява народу, що першим побудує суспільство нової епохи, нації-світоча набирає ваги гамлетівського питання.

З усіх рас на Землі найбільшим природнім виглядало б реалізувати цю місію саме слов’янам, і не просто слов’янам, а саме українцям. Адже саме їм в сучасному світі вже практично не залишилося, що втрачати.

І саме в їхніх душах те, до чого прагнули всі видатні просвітителі людства, поєднується й резонує найприроднішим чином.

Матеріальна база, яку створив СРСР, забезпечує сьогодні українцям можливість якнайширшого соціального експерименту, філософських пошуків та творчих метань без загрози вимирання від голоду чи холоду. Наші предки такого собі дозволити не могли.

Але, як і в усіх подібних історичних випадках, стратегічний напрям розвитку етносу наразі затінений викидом історичного сміття, що використовує нові можливості для реалізації старих ідей; і організовує похід, який забирає як тих, хто ще не спромігся осягнути нові цінності, так і тих, хто дані цінності осягнути в принципі не здатен.

У цьому великому поході «щирі» українці, як лемінги в красу океану, вірять у всеблагість капіталістичного майбуття й активно жертвують тим, що вважають для себе найціннішим, заради того, чого ніколи не набудуть.

Походом керують ті, хто уособив риси актуального ідеалу.