Український шлях майже утопічного майбутнього 2040

Українцям притаманно творчо дивитися у майбутнє. Кажуть, що мріяти, що уявляти майбутній бажаний стан будь-чого – це вже зробити крок на зустріч цьому бажаному стану. Якщо ми можемо бачити кінцевий пункт, ми, відповідно, можемо спробувати намалювати до нього шлях. З огляду на сучасну ситуацію в Україні ми сприймаємо національне та персональне майбутнє з тривогою. Спробуймо пофантазувати про позитивний і, якщо оцінювати реально, майже утопічний мрійливий сценарій розвитку України до 2040 року. Як написав у матеріалі «Україна і майбутнє» Сергій Дацюк: «Майбутнє – це те, що змінює сьогодення колективною волею подолання наявних трендів. Майбутнє – це динамічний процес реалізації складних уявлень про більш складне прийдешнє».

Зовнішньополітичне становище України на шляху до 2040

У сфері зовнішньої політики в період до 2040 року ключовими були питання відновлення територіальної цілісності та інтеграції до Західного світу.

Донбас. У 2017 році Україна зробила «хід конем» під тиском нових політичних та громадських рухів, що змусили державну владу провести всеукраїнський референдум щодо Донбасу. За його результатами, народ України відхилив базові пункти Мінських домовленостей №2, а саме «особливий статус Донбасу» і «вибори на Донбасі» та визнав Донбас окупованою Росією територією. Переговори щодо Донбасу зайшли в глухий кут. Міжнародні партнери не мали можливості маневрувати з приводу своїх вимог, а Росія не володіла достатнім економічним підґрунтям для поновлення бойових дій. Конфлікт був «заморожений». За цих умов Донбас опинився в ізоляції і на утриманні Кремля.

Така зовнішньополітична поразка поруч зі збереженим режимом міжнародних економічних санкцій почали сильно бити по рейтингу владної верхівки Росії. У 2018 році Путін виграв чергові вибори президента, але під внутрішнім та міжнародним тиском, а також через погіршення стану здоров’я пішов у відставку через рік після свого обрання. Його місце зайняли представники нової поміркованої фракції, що виросла за останні 3 роки у партії «Єдина Росія». Путіну гарантували безпеку. Нова влада Росії намагалася вивести економіку зі складної ситуації та відновити ділові контакти з ЄС. У тому числі й заради цього був започаткований Мінський переговорний процес №3.

До переговорів окрім класичних сторін долучилися США та Польща. Крім того, переговори вели вже офіційні представники України та Росії. В обмін на відмову від будь-яких міжнародних судових претензій до Росії та часткове скасування санкцій наша держава отримала можливість повернути Донбас до складу України. Задля цього був підписаний Мінський протокол, що передбачав дієві механізми гарантування безпеки, відведення особового складу та озброєнь, обмін заручниками та відновлення контролю над державним кордоном України. Норми про «особливий статус» Донбасу зникли з порядку денного переговорів, а проведення місцевих виборів було домовлено на 2021 рік. Після реалізації Мінського протоколу Донбас був реінтегрований до складу України. На місцевих виборах перемогли опозиційні проросійські, але місцеві політичні сили. На Україну було покладено економічне відновлення регіону. Задля відновлення Донбасу були залучена низка міжнародних фондів та організацій. Так само спеціальну допомогу на відновлення Донбасу виділили й інші держави. Конфлікт на Донбасі був вирішений на користь України у 2021 році. Почався напружений, але мир.

Крим. Часткове зняття економічних санкцій не допомогло вирішити інші проблемні тенденції Росії, зокрема, у сфері енергетичних ресурсів. Українська політика повної економічної та енергетичної блокади Криму зробила його утримання дуже дорогим для Росії. Тут в нагоді стали напрацювання Олександра Бойкула в матеріалі «Як повинна виглядати активна економічна політика України відносно Криму». Розбудова України та впровадження реформ відкрили більше можливостей для збільшення проукраїнських настроїв у Криму. Після 2021 року були припинені усі політичні переслідування за етнічною ознакою, була відновлена діяльність Меджлісу кримськотатарського народу. Так само паралельно була відновлена і можливість для діяльності українських та кримськотатарських ЗМІ.

За 10 років на місцевих виборах більшість уже почали здобувати проукраїнські та кримськотатарські політичні партії і рухи. Це змусило міжнародне співтовариство висунути на порядок денний питання деокупації Криму. В обмін на особливі економічні та енергетичні преференції, підписання Угоди про Асоціацію між Європейським Союзом та Росією, а також кредити МВФ за низькими ставками для Росії, відбулася домовленість про реінтеграцію Криму до України. Крим повернувся до України аж через 12 років після Донбасу – у 2033-му.

ЄС та НАТО. Щодо європейського та євроатлантичного шляху України, то він значною мірою межував із питанням внутрішніх реформ, темами Криму та Донбасу і міжнародною ситуацією. Україна отримала безвізовий режим із ЄС у 2017 році. Лише після реформ 2019-2021 рр. та врегулювання міжнародного збройного конфлікту на сході України були відновлені переговори щодо подальшої європейської інтеграції України. У 2024 році Україна здобула дві дуже важливі зовнішньополітичні перемоги. Була укладена більш вигідна для України Угода про Асоціацію з ЄС, що передбачала перспективу членства у ЄС.

Ще більш важливим моментом стало ухвалення плану дій щодо членства України в НАТО. На той час Україна активно займалася реформою збройних сил за стандартами Альянсу. Лише у 2034 році, після повернення Криму, НАТО прийме історичне рішення про вступ України до організації. У тому ж році НАТО проведе разом із Росією великий саміт, на якому вони укладуть низку стратегічних угод.

Лише через три роки, у 2037 році, ЄС прийме рішення про прийняття України до складу Європейського Союзу на правах повноправного членства. Варто відзначити, що на той момент ЄС значно ослаб від своїх версій 2010-х та 2020-х.

Міжморський союз. На момент свого прийняття до НАТО та ЄС Україна була одним із центрів сили у міжнародних відносинах. Україна стала сильною регіональною державою, що консолідувала разом з своїм партнером Польщею новий політичний союз із Туреччиною, Білоруссю, Румунією та державами Балтії. По суті, Польща зі свого боку реалізувала концепт Міжмор’я, а Україна – старі ідеї горизонталізації зовнішньополітичної інтеграції та Чорноморсько-Балтійські доктрини Юрія Липи. Цей проект Міжморського союзу став дуже важливим економічним та політичним елементом життя нової Європи.

Особливу вигоду Україна отримала в економічному плані, адже економічний простір цього союзу став транзитним мостом та центром ділової активності між двома глобальними економічними проектами, а саме спільним економічним простором США та ЄС, що був закріплений Трансатлантичною угодою про зону вільної торгівлі, та проектом Великого Шовкового шляху, що простягся від Китаю через Київ і до держав Європи. Київ став космополітичним містом, фінансовим та економічним центром Східної Європи на ряду з Варшавою. У Києві відкрили свої штаб-квартири представництва найбільших міжнародних корпорацій. Місто стало відоме як місто «міжнародних форумів». Міжморський союз же створив альтернативні для Європи економічні та політичні інститути, зокрема, Східноєвропейський валютний фонд, що здійснює інвестиції на теренах Міжмор’я. Очевидно, що послуг МВФ Україна більше не потребувала. Гривня стала однією з найстабільніших національних валют, що отримала статус регіональної.

ООН. Враховуючи політичну та економічну вагу України та інших держав у міжнародних відносинах, у 2038 році була завершена довготривала реформа ООН. У результаті реформи Ради Безпеки ООН її склад був розширений до 25 членів, зокрема 10 постійних та 15 непостійних. Україна стала одним із постійних членів. При цьому право «вето» постійних членів було скасовано. Тепер у РБ ООН рішення приймалося більшістю у 2/3, а Генеральна Асамблея могла відмінити рішення РБ.

Внутрішньополітичне становище України на шляху до 2040

Магістральну філософію бачення нашого майбутнього у своєму матеріалі «Куди йде Україна: геостратегічний прогноз футуролога» описав Петро Масляк. Він відзначив: «Наша держава катакліктично перейде до єдино логічного і природного власне українського шляху розвитку з такими етапами: 1) гостра криза з руйнуванням повністю прогнилої пострадянської системи державного управління і усуненням від влади корупціонерів і антиукраїнських елементів; 2) внутрішня стихійна самоорганізація української нації зі знищенням «п’ятої колони» в період відсутності реальної державної влади; 3) висунення лідера нації, який не уособлюватиме в собі її характерних негативних рис і не буде замішаний в жодному корупційному скандалі; 4) соціально-економічна реформа на основі мобілізації всіх наявних ресурсів як України, так і діаспори».

З 2019 року почався інтенсивний процес впровадження реформ. Після початку процесів із врегулювання конфлікту на Донбасі сформувався стійкий громадський консенсус за реформи дерегуляції, дебюрократизації, декорупції, деконцентрації, демонополізації, деолігархізації і децентралізації. Основою імпульсу реформ став політичний та громадський тиск, що сформувався на основі схожих до запропонованих механізмів у матеріалі «Как Майдану победить олигархов: циничная математика «перемоги» Юрія Романенка. Ідеологічні основи первинного процесу та черговості впровадження реформ були співзвучні з концептом економічного прориву, незалежної держави та змін у владі у матеріалі «Первые 100 дней после Порошенко» Павла Себастьяновича. Розпочалося реформування державних органів та політичної системи, реформи судових та правоохоронних органів та окремі економічні реформи (зокрема, економічної дерегуляції, податкової амністії, економічної свободи). Для цього були сформовані напівміжнародні та напівгромадсько-національні спеціальні комітети. Вони спільно з органами державної влади розробили пакет нових законопроектів. До впровадження реформ долучилися великі групи українських експатів, що почали повертатися до України. Під активізацію цих процесів США, ЄС та МВФ загалом у 2019-2021 роках виділили близько 30 мільярдів євро. На момент завершення першого етапу цих реформ ВВП України зростав темпами у 5% на рік. У 2021 році додатковий стимул для реформ створило врегулювання конфлікту на Донбасі.

Для поглиблення інтеграції до ЄС та НАТО у період до 2024 року Україна здійснила низку важливих економічних та політичних реформ. У сфері політичних реформ були прийняті рішення про скорочення кількості депутатів Верховної Ради до 150 осіб та вибори до парламенту на основі пропорційної системи за відкритими списками. Були прийняті зміни до Конституції, що закріплювали парламентську форму правління та чітко розмежовували компетенцію органів влади. Президенту України залишалися зовнішньополітичні функції та функції головнокомандувача. Загалом ці політичні трансформації добре описані у матеріалі «Від мрій до дії: алгоритм перезаснування України» Олександра Кочеткова. Про шлях та вимоги до Конституції України майбутнього у матеріалі «П’ять умов зачаття Нової Республіки в Україні» Сергія Дацюка.

На той момент в Україні вже була проведена ефективна реформа децентралізації, що дала великий імпульс розвитку місцевим громадам. Основою держави стала територіальна громада, що могла обирати суддів, правоохоронців, поліцію. Не менш важливим елементом самоврядування людей стала Рада сторожів Революції Гідності, що слідкує за дотриманням цінностей та вимог Революції та нового Суспільного договору 2020. Урядом в Україні стала технократична професійна команда, подекуди з міністрами-іноземцями. Потужними економічними центрами держави, окрім Києва, стали також Львів, Одеса та Харків. Про міста майбутнього та про інші моменти майбутнього описано у матеріалі «Якою буде Україна в майбутньому?» Раяна Райнера.

У результаті економічного та політичного розвитку, а також вирішення зовнішньополітичних дилем політичне поле в Україні стало більш ідеологічним та професійним. Воно позбулося радикальних та популістських політичних партій. Тепер про майбутнє держави треба було не кричати, а професійно його творити.

За основу уряд обрав деякі закордонні соціальні практики. Він поступово підвищував соціальні стандарти і таким чином стимулював попит. Водночас українська робоча сила залишалася досить дешевою. Український уряд прийняв нову податкову реформу, щоб стимулювати ведення бізнесу в Україні. Вона передбачала, як це було прописано в матеріалі «Порядок денний для нового уряду»: «спрощення адміністрування, унеможливлення дискреції (прийняття чиновниками свавільних рішень), усунення тиску на підприємців та зменшення податкового навантаження». Основою цього бізнесу стали фірми малого та середнього бізнесу, у тому числі й на основі залучених іноземних інвестицій та технологій. На основі західних інвестицій було проведено і інфраструктурну реформу. Були реалізовані також важливі реформи з демонополізації та детінізації економіки. Суттєвою виявилася і енергетична реформа. Її основою стало активне впровадження альтернативної енергетики та енергозберігаючих технологій. Це дозволило значно скоротити потребу в газі. Змінилася енергетична свідомість громадян.

За вже зазначених сприятливих зовнішньоекономічних умов прогресивного розвитку набуло сільське господарство України. Використовуючи потенціал цієї галузі Україна, по суті, стала великим експортером продукції цієї галузі до ЄС та Китаю. Ще одним важливим моментом є те, що Україна стала IT-центром Східної Європи. Україна до цього була №1 у світі за невикористанням власних айтішників усередині країни, але в результаті сприяння розвитку внутрішніх ринків IT-послуг змогла здійснити «прорив» у цій сфері. Україна стала центром бізнес-інкубаторів та хабів. Загалом за основу тут були взяті відзначені у матеріалі «Стрибок з прірви: перезаснувати державу за 1000 днів» Сергія Іванова наступні стратегічні моменти: «Найбільш фундаментально економічні рецепти надані в дослідженні «Форсайт економіки України: середньостроковий (2015 — 2020 роки) і довгостроковий (2020 — 2030 роки) часові горизонти» під редакцією академіка Згуровського. Автори справедливо зазначають, що єдиним виходом з прірви є перехід країни на 5 — 6 технологічний уклад.. Автори пропонують «сценарій «Збалансований розвиток» на довгостроковому часовому горизонті».

Це забезпечило поштовх у розвитку освіти, науки. Не менш потужними сферами економіки України став туризм, зокрема, до українських міст (Львів, Київ), природних зон (Закарпаття) та рекреаційних ареалів (Крим, Одеса). Задля отримання Плану дій щодо членства в НАТО були здійснені військові реформи (зокрема, як уже відзначалося в матеріалі «Реформи мають бути справжніми»: «реформа сектору безпеки та оборони – системне впровадження стандартів НАТО та забезпечення цивільного контролю над Міноборони та Генштабом, прозорі процедури формування та реалізації державного оборонного замовлення, розвиток оборонного промислового потенціалу, формування нових підходів до функціоналу СБУ + створення резервної армії та реформування системи підготовки і застосування військ, запуск єдиної військової логістики) паралельно запустили потужний розвиток військово-промислового комплексу і промислових потужностей східних областей. Посилився також вихід на міжнародні ринки продукції нашої авіаційної та космічної галузей, технологічних галузей. Усі ці процеси разом сформували неоіндустріалізацію України, але на нових, а не старих «рейках» цього терміну. Мова йшла про створення ефективних технологічних підприємств, що в повній мірі могли реалізувати природно-ресурсний потенціал українських регіонів. Деякі елементи цих тенденцій позначили у своїй дискусії «Клименко VS Панченко: Серп против молота: Украина должна быть аграрной или индустриальной страной?» Володимир Панченко та Володимир Клименко.

Великий пласт реформ вдалося здійснити завдяки «вивільненню» коштів та реформам процесів на митниці, у прокуратурі та запуску ефективної діяльності усіх антикорупційних органів та антикорупційної реформи в цілому. Було вжито багато прогресивних заходів, зокрема, забезпечена значна мінімізація ролі держави та роздержавлення економіки, приватизація окремих державних функцій. При реалізації повноважень за основу було запроваджено модель е-врядування. За допомогою е-врядування була забезпечена максимальна прозорість та відкритість державних органів шляхом механізмів доступу до інформації, відкриття доступу до усіх баз власності та бенефіціарів підприємств, прозорих державних закупівель. Завдяки конкретизації митного та податкового законодавства було ліквідовано податкові ями, зруйновано контрабандні схеми, преференцій на митниці. До того ж, була забезпечена прозорість бюджетного процесу та процесів фінансування політичних партій. Окремим елементом реформи стало персональне публічне планування діяльності та звітності чиновників. Щодо самих чиновників, то їхня кількість була скорочена на 50%, доступ до державної служби забезпечений через відкриті конкурси. Усе це дозволило підвищити матеріальне забезпечення державних службовців. У рамках цієї реформи було здійснено комплексне очищення на основі конкурсного відбору всіх державних органів. Особлива роль у подоланні корупції була надана громадянам, зокрема, через запровадження механізмів стимулювання співпраці громадян зі слідством.

На фоні гордості за таку нову Україну очевидно значно зріс рівень патріотизму українців. Серйозно посилилося домінування української культури та української мови. У 2025 році український фільм здобув Оскар. Крім українського кіно реанімується й українська література, українська музика. За культурою пішов радикальний розвиток спорту. Україна увійшла до ТОП-5 спортивних держав світу на Олімпійських іграх 2028 року. Україна та елементи її культури стали світовим пізнаваним трендом, а згодом – і глобальним брендом.

Шлях України до мрії 2040 сповнений викликів. Він потребує єдності на рівні громадсько-державної стратегії та єдиної стійкої волі до реалізації цієї стратегії. Очевидним ж є те, що без врегулювання конфліктів, без успішної інтеграції у «старі» та «нові» європейські структури в умовах успіху усіх реформ такий сценарій неможливий. Неможлива Україна як один з найбільш успішних проектів світу майбутнього, як держава ТОП-20 по силі у світі майбутнього.