Спокуса простих рішень

Бійтесь теоретиків! Їх насамперед цікавлять стрункі красиві теорії, а не складна і не до кінця досліджена правда життя.

Сьогодні розповім одну історію, яка мала б пролунати застереженням для лібералів з українського уряду. Особливо для тих, кому кортить якнайшвидше дорозпродати рештки держвласності. Отже…

1968 року Гарретт Гардін оприлюднив в журналі Science свою сенсаційну статтю «Tragedy of commons». В ній він з позиції теорії ігор обґрунтовував трагедію спільного володіння природними ресурсами, яку він ілюструє на прикладі громадського пасовиська, яким користуються усі навколишні пастухи. Науковець прийшов до висновку, що «Кожен пастух є заручником системи, яка спонукає його безмежно збільшувати чисельність отари — у світі, де ресурси обмежені. Напрям, в якому рухається кожен пастух, керуючись своїм власним інтересом в суспільстві, яке вірить у вільне використання спільних ресурсів, називається руїна».

Ця гіпотетична модель людської поведінки, яка стверджує, що особистий інтерес провокує людину руйнувати спільний ресурс, чудово перегукувалась з іншою поведінковою моделлю, відомою як «дилема в’язня». Українська вікіпедія описує її так «Двоє підозрюваних, А і Б, арештовані. У поліції немає достатніх доказів для звинувачення, і ізолювавши їх один від одного, вони пропонують їм одну і ту ж операцію: якщо один свідчить проти іншого, а той зберігає мовчання, то перший звільняється, а другий одержує 10 років в’язниці. Якщо обидва мовчать, у поліції мало доказів, і вони засуджуються до 6 місяців. Якщо обидва свідчать проти один одного, вони одержують по 2 роки. Кожен ув’язнений вибирає, мовчати або свідчити проти іншого. Проте жоден з них не знає точно, що зробить інший.» Теорія ігор стверджує, що підозрювані здадуть одне одного — і замість півроку, отримають кожен по 2 роки в’язниці.

Нарешті третя теорія — теорія «колективної дії» чудово підтверджує перші дві. Її автор Манкур Олсон у своїй відомій праці «The Logic of Collective Action» стверджує, що «якщо кількість недостатньо мала, або якщо відсутній примус чи інший спосіб змусити індивідуумів діяти задля їхнього спільного блага, раціональна людина, що діє в своїх інтересах, не діятиме задля досягнення спільного інтересу».

На підставі цих модних теорій у 1960-х-1980-х роках провідні експерти та науковці стверджували, що аби зберегти спільні ресурси (як-то іригаційні системи, риба в річках і затоках, підземні води тощо) від знищення, їх потрібно або приватизувати, або встановити над ними жорсткий державний контроль. В противному разі не уникнути катастрофи.

Дослідниця Індіанського університету Елінор Остром, яка 2009 року стала першою жінкою, що отримала Нобелівську премію з економіки, вирішила піддати сумніву цей підхід. Тільки замість складати свою оригінальну теорію, вона разом з колегами роками колекціонувала факти і вивчала, як громади управляють своїми спільними ресурсами. І виявилось, що окрім приватизації та державного контролю є десятки інших опцій. Кожна успішна модель управління спільними ресурсами оригінальна по своєму. Немає універсальної відповіді, як запобігти tragedy of commons, але наголос в цьому реченні на слові «універсальних», а не на слові «немає». Ба більше, нерідко віра в універсальні рецепти призводила до справжніх трагедій, як-от встановлення державного контролю над лісами, якими раніше опікувалися місцеві громади, в Таїланді, Індії чи Нігерії чи створення державних органів, що мали контролювати вилов риби.

Натомість Елінор Остром наводить показовий приклад, як рибалки Аланії упорядкували вилов риби у прибережних водах ані приватизуючи їх, ані передаючи під державний контроль. Ранні 1970-ті були яскравим підтвердженням «трагедії спільних ресурсів» в цьому портовому місті. Рибалки хаотично конкурували за найбільш рибні місця, нерідко доходило до бійок, дорвавшись до таких місць кожен намагався виловити якомога більше, від чого врешті-решт потерпали усі. У відповідь на цей хаос, члени місцевого риболовецького кооперативу почали розробляти і поступово запроваджувати справедливу систему вилову риби, яка ліквідувала конфлікти і вберегла цей вичерпний ресурс від знищення через дику конкуренцію.

Якщо коротко, то кожен рибалка, який виходив в море, щодня мав змінювати місце вилову на один слот східніше з вересня по січень, і на один слот західніше з січня по травень. Початковий слот витягували за жеребом. Таким чином впродовж сезону кожен рибалка по черзі рибалив на кожному слоті. Ця система влаштовувала всіх, оскільки зробила вилов риби прогнозованим, а розподіл спільного ресурсу справедливим. Дрібні непорозуміння, які зрідка виникали, швидко залагоджувались у місцевій кав’ярні шляхом перемовин.

У своїй книзі «Governing the commons» Елінор Остром наводить багато подібних прикладів, які не вписуються в дихотомію приватизація-націоналізація, але успішно працюють. Врешті-решт саме за це вона отримала Нобелівську премію у 2009 році: роботи Остром в цій галузі ставлять під сумнів загальноприйняті уявлення, показують, що загальні ресурси можуть успішно обійтися без державного регулювання та приватизації, «показуючи, як загальні ресурси — ліси, рибні запаси, родовища нафти або пасовищні угіддя, можуть були керовані успішно людьми, які їх використовують, а не урядами або приватними компаніями».

Грузії вдалося тому, що архітектором реформ у Сакартвело часів Саакашвілі був не теоретик Мілованов, а великий практик Каха Бендукідзе. Франклін Делано Рузвельт, який врятував США від великої депресії і став єдиним президентом в історії, якого переобирали на посаду чотири рази поспіль, стверджував, що немає готового рецепту порятунку економіки — є тільки воля експериментувати і віра в перемогу: «Країна потребує, і якщо я не помиляюсь щодо її характеру, країна вимагає постійного сміливого експерименту. Здоровий глузд підказує розробляти метод і пробувати його; якщо він не дає потрібного результату, відверто визнавати це і пробувати інший. Але понад усе пробувати, пробувати, пробувати!»

Немає універсальних рецептів! Два найвеличніших президенти США ХХ століття дотримувались протилежних економічних поглядів: ФДР був майже соціалістом, а Рональд Рейган — ринковим фундаменталістом та неолібералом. Два найвидатніші прем’єри Британії ХХ століття мали настільки різні візії Об’єднаного Королівства, як Нова Зеландія різниться від Канади: войовничий консерватор та імперіаліст Вінстон Черчіль та його наступник соціаліст Клемент Еттлі, який почав деконструкцію імперії і заклав підвалини сучасної системи соціального забезпечення Великобританії.

Не бійтесь великих експериментаторів, які чогось досягли у своєму житті. Вони відчувають пульс життя і знають, що таке опір матеріалу. Вони легко відкинуть хибну гіпотезу, якщо вона шкодить практиці. Вони безперервно експериментуватимуть доки не знайдуть практичний розв’язок проблеми. Бо вони знають, що життя складніше за будь-яку теорію. Кличте їх до уряду та благайте йти у владу.

Натомість бійтесь теоретиків-експертів, які все життя тільки професійно радили. Вони надто люблять елегантні теорії, і надто нечутливі до реального неелегантного життя. Вони знають, як реіндустріалізувати країну, хоча за своє життя не побудували жодної пекарні. Вони знають, як виграти війну , хоча в житті ніколи не тримали в руках автомат. Вони знають, як створити ринок землі, хоча ніколи не мали стосунку до аграрного виробництва.

Бійтесь простих трафаретних рішень! Бо саме стрункі «загальновизнані» теорії ведуть до великої руїни. Будьте як Елінор Остром — намагайтесь збагнути розмаїтість життя і шукайте індивідуальні розв’язки для кожної конкретної проблеми. І може колись ви також отримаєте свого Нобеля!

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook