Нова українська школа. Ще один погляд вчителя

Сучасна шкільна система, якщо чесно на неї подивитись,  представляє собою катастрофу національного масштабу. Нам закинуть , що якісь базові функції вона таки виконує – відбувається соціалізація дітей, вони отримують певні знання…. Ще хтось пригадає призерів міжнародних предметних конкурсів. Хтось скаже, що наші учні в “Італіях-Німеччинах” стають одними з кращих в тих школах. Все так, але сам факт більш-менш хороших результатів є майже чудом і скоріше свідчить про величезний потенціал українців, а не про достоїнства системи яка в нас існує.

Спробуємо розкласти по поличках.

Для мене школа це три елементи – вчитель, учні, предмет. Все інше, що навісилось на школи є або необхідністю, або непотребом. До першого зарахуємо усе пов’язане з матеріально-технічним забезпеченням, до другого – все, що вчитель повинен робити не з дітьми і не для дітей.

Отже ближче погляньмо на кожен з елементів.

Вчителі. Одні з найпопулярніших героїв народного фольклору останніх років. Часто небезпідставно. Але в своїй масі вони є заручниками існуючого порядку. Головними їх проблемами є маленькі зарплати і погані учні. Зарплати звісно підвищують, але ціни то ростуть швидше. А от учні змінились – все таки це покоління росте в умовах відносного достатку та свободи, має доступ до необмеженої інформації. Все це разом формує особистість, яка раніше починає розуміти що їй потрібно. Правда може бути і протилежне – вони можуть взагалі не розуміти чого хочуть, але таких насправді одиниці. В пріоритеті в сучасних 14 -15 річних – майбутня кар’єра. Діти розуміють що те, що їм пропонують в школах не надто корелюватиме з їхнім життям після школи.

Таким чином головною проблемою є невмотивованість обох сторін до роботи.

Ми маємо незадоволених вчителів і незадоволених дітей. Кожна сторона норовить перекладати відповідальність на “противників”.

Відповідальність за що?

А навіщо дитина приходить до школи. Щоб вчитись, відповімо ми. І це правда, але тільки на половину. Для учнів важливішим є спілкування з друзями аніж навчання, а тому вчителів вони сприймають як людей які хочуть завалити їх голову переважно непотребом. У свою чергу, вчителі люблять поговорити про тупість сучасних дітей, які не сприймають того що їм нав’язують.

Так і живуть – вчителі намагаються вчити, учні намагаються вчитись – в міру власних сил чи бажання, тут вже індивідуально.

Предмети. Опишу історію, так як працював вчителем історії. В школах в курсі історії України пропонують до вивчення канон який викристалізувався в середовищі істориків емігрантів в ХХ ст.

В основному все зводиться до перечитування підручника та репродуктивному навчанню. По інакшому не виходить, бо тем багато, а практикумів з джерелами майже нема. Колись давно видали для 10 класу прекрасну річ – Історія епохи очима людини, але в школах їх нема.

По інших предметах десь так само – завчив, здав, забув. Або нічого не вчив і списав на свої n балів. Предметів багато – може доходити до 20 в старших класах.

Зробимо маленький відступ.

Знаєте, дві сторони ніяк не можуть одна одну зрозуміти. Вчителі — чому ж діти такі пасивні, погано вчаться. Учні – чого вчителі такі занудні, вимагають те що і їм в житті не дуже то і пригодилось.

Всі ці конфлікти випливають з системи, яка хоче усіх постригти за єдиним зразком – вчителі люблять говорити що діти повинні вчитись щоб стати всебічно освіченими і розвинутими людьми. Що виходить з таких чаянь – зайдіть в 11 клас будь якої школи і побачите. Ви там побачите дорослих дітей яким осточортіло вчитись для галочки в журналі і які раді що нарешті відмотали строк в школі.

Вирішення

Для змін в школах потрібно опертись на ідеї Коменського. Люблять говорити що наша школа відштовхується від його ідей, але якби бідолаха встав з могили і подивився на середньо статичну українську школу він би захотів назад.

Спробуємо в основних рисах викласти ідеї Яна Амоса Коменського.

Цитати, російською, бо не знайшов хорошого українського перекладу:

“Нет необходимости что-либо привносить человеку извне, но необходимо взращивать, выяснять то, что он имеет заложенным в себе самом.

Образование не должно требовать больших усилий, а должно быть чрезвычайно лёгким.

Правильно обучать юношество — это не значит вбивать в головы собранную из авторов смесь слов, фраз, изречений, мнений, а это значит — раскрывать способность понимать вещи, чтобы именно из этой способности, точно из живого источника, потекли ручейки (знания)…

Куда не влекут способности, туда не толкай. Бороться с натурой — напрасное дело.

…И если никого из учеников не будут к чему-либо принуждать против воли, то ничто и не будет вызывать у учеников отвращения и притуплять силу ума; каждый легко будет идти вперёд в том, к чему его (по велению высшего провидения) влечёт скрытый инстинкт, и затем на своём месте с пользой послужит Богу и человеческому обществу”.

Права та обов’язки вчителів і учнів

Молодшу школу пропустимо. Скажу лише що варто по моєму скопіювати поляків та поставити крапку. Для цього варто відправляти студентів і вчителів туди на практику, щоб вони ознайомлювались краще. Сумно бачити, що вже третьокласники матюкаються коли говорять про школу. То чого ж від них можна буде чекати в майбутньому? Не можна ж маленьких дітей зацьковувати і затупляти так як це робиться в нас.

Середню ланку розділяємо на 5 – 6 класи і 7 – 9 класи. Це розділення виходить із особливостей віку, в 5 – 6 класах діткам ще потрібне керівництво і вони ще не можуть розібратись у власних схильностях. Тут предмети подаємо приблизно так як і зараз, лише варто прибрати зайві, залишивши необхідні. Такими будуть історія (інтегрований курс без розподілу на всесвітню і України), література (теж інтегрований світова і українська разом), математика, українська мова (крамольну думку скажу, не варто давати багато уроків української мови, акцент потрібно робити не на вивченні граматики, яку ніхто з нас і так не пам’ятає, але на читання українською мовою цікавих учням авторів), іноземна мова, фізкультура і ряд спецкурсів — невеликих по семестру або й менших з якісним контентом, який включатиме фільми, карти, роздаткові матеріали, обладнання та реактиви. Основи здоров’я, географія, навіть те що потрібно знати по життю з фізики чи хімії, ряд інших предметів, які потрібні для загального розвитку, можна помістити на кількох фільмах які діти подивляться і будуть ознайомлені з цими речами.

В 7 ж класі будуть основні предмети, правда, схиляюсь до думки що математику з цієї групи варта виключити і віддати її до добровільних предметів тому що більшості вже не потрібна алгебра і геометрія — вони і так тягнуть їх на невисокі бали, а от хто хоче чи любить, тому класно. А будуть додаткові, так щоб в підсумку не більше 9 предметів. Також з цього класу програми розбиватимуться на три рівні – А, В, С. На початку року батьки і вчитель підписуватимуть контракт з детальною картою курсу. Це дозволить позбутись багатьох проблем характерних для сучасної школи.

Семикласники — це якраз діти в яких дуже посилюється протест, вони не бажають вчити все підряд і були б раді вибирати. Таким чином учні які і так не схильні до навчання нічого не втратять. Невже хтось думає що краще хай такі діти сидять і заробляють купу комплексів пов’язаних з тиском на них, або ж мішають іншим вчитися? Вони ж те все пронесуть у доросле життя. Це страшно. А так – хай краще ганяють футбол (до речі він розвиває не лише фізично, але й розумово, вчить комунікації, і взагалі уроки з футболом це один з найважливіших інструментів виховання і навчання певної категорії дітей). Так що більше стадіонів. Учні рівня С приходитимуть до школи на наприклад 4 уроки з яких два – в основному з обов’язкових предметів на рівні ознайомлення (по історії в ідеалі це мав би бути фільм який би вводив в тему, і ті раз в місяць би подивились) а два — футбол. Багато цих сішників, позбувшись стресу і виживши певні комплекси через рік приходили б до вчителів з бажанням взяти їх на вищий рівень.

Академічно обдаровані учні зможуть вчитись значно ефективніше. Їм – багато практичних занять. З історії це і робота з різними видами джерел і самостійні проекти – інтернет є в усіх. Та ж історія тоді не забиватиме голову, але розвиватиме мислення. Лінійне вивчення історії (від минулого до сьогодні) варта закінчувати в 9 класі. В 10 – більш корисним не хронологічний поділ тем , але по проблемах. Наприклад енергетика – і діти студіюють Даніеля Ергіна і інше. Або політичний ландшафт світу – це було б дуже цікаво. Чи такі теми як економіка та глобалізація. Мені видається що люди які пройдуть подібні теми не голосуватимуть на виборах за пройдисвітів, бо знатимуть про що говорити з політиками. Одинадцяті класи повинні знайомитись з працями Кісінджера, Голслага, Спенса. Чому б і ні. Ми ж хочемо навчити їх думати, дати інструменти для розуміння світу. Взагалі в старших класах варто ввести більш глибоку спеціалізацію і викинути предмети які не йдуть по певній спеціалізації. Хтось гуманітарій, хтось математик, а хтось любить хімію.

Скільки повинна тривати повна середня освіта?

11 років. Дванадцятирічна школа нікому в Україна не потрібна. Смішно чути мантри про Європу, от британці мають одинадцятирічку і нічого. Не зрозуміла логіка реформаторів. Зараз система ПТУ і коледжів полетить в тартари, бо вони бачте проектують 10 — 12 класи як спеціалізовану освіту. Але ж у нас вже є система спеціалізованої освіти. Чому не взяти по десять — двадцять ПТУ в кожному обласному центрі, не виділити для них бюджети щоб студенти мали на чому вчитись в майстернях. І так за кілька років, щороку доводячи до ума по тих десять – двадцять закладів ми отримаємо сильний сегмент професійної освіти який випускатиме хороших спеціалістів. А ті, хто поступатиме в університети – чому погано мати 4-х річний бакалаврат. Нехай на першому курсі вивчають предмети дуже загальні, і що з того. Так же сама зміна оточення вчить цих молодих людей набагато більше. Більше того, в такому віці це якраз те що потрібно. Я вчився на історичному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка і мої враження дуже позитивні. Хочеш вчитися – станеш хорошим професіоналом.

Опершись на природні задатки учнів ми отримаємо вмотивованих учнів, а вчителі стануть із задоволенням ходити на роботу. Такі учні, які самостійно вибрали вивчення якогось предмету будуть дуже сильними. Ми не втратимо нічого, адже зараз більшість випускників в одному місці мають ті предмети які вони вивчали. Чого ж тоді боятися? Підкреслюю що йдеться про рівні вивчення – найнижчі лише ознайомлюватимуться з предметом (це так і зараз, бо ті хто не хоче вчитись вони сидять на своїх кількох балах, щось ніби почують на уроці але толку від того мало). Зате вчителі повинні викладатись на повну – педагоги зрозуміють що таке клас в якому дві третини здані батьками під нагляд, а не для того щоб вчитись. Жорстко, але це реальність. То чого мучити дітей. Та й вчителів теж.

Ще один момент. Вважаю потрібним дозволити йти не тільки після 9 і 11 класів, але також і після 10. Надто часто чадо підросте за рік і нудиться в 11 класі. Модифікувати програми так щоб 10 і 11 класи були відносно самостійними, а ПТУ і коледжі як зараз мають програми для навчання після 9 класу і після 11 також сформували б програми для тих, хто після десятого.

Отже підсумуємо. Система основні предмети плюс на вибір (теж 3 – 4) плюс навчальні рівні по яких підписується юридичний документ звільнить від головного болю як учнів, так і вчителів. Побоювання про падіння освіченості від цього марні – ті хто не до навчання і так не вчаться, а ті хто хоче вчитись також не зможуть встояти проти своєї природи.

Забезпечення

Доцільним видається ідея державно-приватного партнерства між державою і вчителем. Коли наприклад вчитель фінансує 25%, а решта держава. Наприклад, в мене була ідея самому придбати проектор (шкільний поламаний не один рік). Точніше міні проектор. Судіть самі – що розказувати семикласникам про середньовічні міста і замки, а що показати наочно – зразу ж в дітей закрутиться думка. Але оскільки це коштувало кількох зарплат плюс додались фактори, які не сприяли вмотивованій роботі, не буду про них, я цього так і не зробив. Інша справа, що при такому партнерстві вчителі які дійсно чогось хочуть зможуть це отримати. Тут є нюанси, як от чиєю власністю це буде і таке інше. Поки що облишимо, важливо що таке партнерство буде хорошим інструментом для виявлення активних вчителів. Хоча можна і піти іншим шляхом – централізовано закупляти на школи все необхідне за заявками шкіл. Я намагався якось порахувати – скільки ж грошей потрібно щоб кожен вчитель історії отримав на руки планшет і міні -проектор. Враховуючи спеціальні контракти між виробником і державою, без накруток ціни, мит, та ще й з грошима фонду Сороса, якщо пощастить. Пригадую що суми виходили не такі й астрономічні для масштабів бюджету МОН. Те саме хімікам, які переважно не мають реактивів (в нашій школі вчителька хімії за свої гроші багато чого купляла), фізиками чи вчителями англійської, які, мабуть в найгіршому становищі бо взагалі неможливо якісно навчати за відсутності технічних засобів навчання.

Всі районні і обласні управління освіти повинні займатись виключно матеріально-технічним забезпеченням шкіл. Наївно думати, що інспектори по предметам якось сприяють підвищенню якості освіти. Величезний, підкреслюю, величезний обсяг документації, створення якої лягає в основному на плечі директорів і завучів, але і вчителів також створюють паралельну реальність. Свого роду Матрицю в якій живуть наші управління освіти і школи. Не менш як 90% цієї макулатури створюється лише для того щоб люди в цих управліннях мали роботу. Моя думка така – директор повинен раз в місяць подавати звіт по школі на п’яти сторінках А4. Якщо щось не вміщається в ці п’ять сторінок, то воно зайве. Аналогічно робота завучів з документацією не повинна перевищувати обсягу десяти друкованих сторінок А4 в місяць.

Це виглядає як фантастика, але підкреслюю що фантастичний світ створюють кипи документів сьогодні. Оптимізація їх обсягу і кількості виведе школи в реальний світ.

Вся документація вчителів повинна обмежуватись журналом плюс характеристики учнів для класних керівників. Жодних конспектів до пам’ятних дат і тому подібного, вчитель повинен йти в клас і говорити з дітьми, а не писати чи дерти з інтернету конспект для інспектора.

Розкажу приклад з практики. Був у нас день, коли школа відпрацьовувала евакуацію в разі пожежі, ну і класні проводили якісь там бесіди. А чому замість цього цирку не створити цикл короткометражок по критичним ситуаціям будь то пожежа, ДТП чи бомбардування – якісних, цікавих (якщо Одеська кіностудія не справиться, то в Дискавері замовте) і вручити кожному учневі диск. Та діти переглянуть це десятки разів і точно знатимуть що робити в тих чи інших нештатних ситуаціях.

Міністерство повинне подбати про потужний ресурс для шкіл. Логіниться вчитель і дістає доступ до матеріалів для свого предмету. Історикам потрібні документи – ось вам. Потрібні відео – будь ласка. Ще щось – теж тут. Так і по інших предметах. І твори з літератури (в т.ч. і як аудіо книги) і практичні з фізики. Дивно що цього досі не існує. Ви знаєте як довго треба готувати урок коли сам усе шукаєш. А без ex юа взагалі катастрофа. Такий ресурс значно полегшить вчителям життя і при цьому дозволить підняти якість викладання.

Оцінювання

Я за скасування оцінок. Я знаю що написано про оцінки в підручниках педагогіки, але в реалі оцінка просто починає жити своїм життям. Вона створює ситуацію стресу для одних. І звідси увесь той коктейль почуттів з ненависті, страху, злоби який превалює сьогодні в багатьох учнів щодо школи. Інші – відмінники, їм теж не солодко адже сама постановка питання – хочу оцінку, призводить до викривлення їх сприйняття предмету. Вони втрачають відчуття драйву від пізнання нового яке мотивує краще за будь що інше і тягнуть предмет через побоювання отримати не таку оцінку.

Ми писали про рівні А,В,С. Відповідно, вибираючи певний рівень учень знатиме який обсяг роботи передбачено. Для нижчих – заняття, нечасто, які ознайомлюватимуть їх з темою. Для вищих рівнів – більше матеріалу і багато практичної роботи по предмету. Як історик я за практичні на кожному уроці,або хоча б через урок. І так, багато тих хто сьогодні двієчники є дуже толковими пацанами і дівчатами. Впевнений, що вони за якийсь час переходитимуть з рівня С на В, а декотрі і на А. Ці учні сьогодні знаходяться під тиском, їх часто вважають майже дибілами, але по моїх спостереженнях майже всі вони мають хороші здібності в тих чи інших царинах. Просто школа, якою вона існує зараз орієнтована на дітей з академічною компетентністю от і все.

Щодо показника яким вимірювати роботу вчителя і учнів. Так кожен учень матиме портфоліо виконаних робіт (на С може й не матиме) і все. А що ще потрібно?

Звичайно в 9 і 11 (а якщо зробити самостійним 10 то і в ньому) підсумкові бали — результати ЗНО виставлятимуться цифрою. До речі про ЗНО – з кожним роком воно стає все більш маразматичним. Може є толк і в внутрішніх екзаменах, або в якійсь комбінації.

Проблемою є торгівля оцінками в школах. Як її вирішити? І підняттям зарплат вчителям, в тому числі. Правда сволочам зі спаленою совістю, які пресують дітей для того щоб отримати щось від батьків, це навряд чи допоможе. Чергове НАБУ теж створювати не варто. Тому по моєму лише радикальний крок – відмова від оцінок виправить ситуацію.

Адміністрування

Директори – по конкурсу на п’ять років і не більше двох термінів.

Всі фінанси школи – в онлайн, за винятком інформації про зарплати, це думаю, зрозуміло. Причому все, в тому числі і договори. Поставила школа, скажімо, нові системи опалення і тут же скріншоти всіх документів на сайт – нехай кожен бачить що поставили, хто ставив, і за скільки. А то ходять по народу історії про казкову маржу, а перевірити складно.

Шановні вчителі, сходіть в рідний районний відділ освіти і попросіть показати фінансові документи. Не забудьте повідомити з якої ви школи.

Те ж саме з лампочками, милом та всім тим чим забезпечується школа.

І плюс окремо звіт батьківському комітету… нотаріально засвідчені копії тих же самих документів, щоб з ними можна було в разі потреби йти в прокуратуру.

Так само варто робити і на рівні управлінь, до міністерства. Я писав що варто реанімовувати наші ПТУ – тут так само. Прийшло в коледж №n стільки то верстатів – будьте добрі інформацію і документи на сайт – хай всі бажаючі з ними знайомляться.

Насамкінець

Є в наших реформаторів одна ідея яку я не сприймаю. Це інклюзивна освіта. Чому представники міністерства освіти, які вірять в інклюзивну освіту, як комуністи зразку 1917 р в комунізм, не йдуть самі вчителями в інклюзивні класи але вішають цю туфту іншим? Впевнений за рік роботи в таких класах їх знання з предмету про який вони так розповідають значно збагатяться. А, я ж забув. Існують експериментальні школи з прекрасними результатами. Так який керівник при здоровому глузді висилатиме в міністерство неправильний звіт. Не розписуватиму довго аргументів. Не вірю я в цю ідею, а спеціалізовані заклади потрібно зберегти.

P.S. Все написане засноване на досвіді роботи автора в одній із шкіл Львівської області протягом семи років, після університету. Ці положення виходять із реалій середньо статичної української школи. Проте, автор звичайно, не претендує на роль істини в останній інстанції.