Колективні претензії на майбутнє

Безліч непорозумінь існує навколо того, як можливо колективним чином створити майбутнє, яке би відрізнялось від теперішнього.

Причому колективності, як правило, є наперед заданими, бо світ поки що не готовий виступати як єдине людство і змушений акумулювати ідеї та ресурси в традиційних своїх колективах – країнах-державах чи наддержавних утвореннях, які раніше називалися імперіями.

Однак акумулювання ідей та ресурсів в таких традиційних колективностях не означає, що саме в них твориться майбутнє. Чи спроможні ці колективності, з одного боку, розробити уявлення про майбутнє, а, з іншого боку, реалізувати його – навколо цього останнім часом ідуть у вузьких колах України основні дискусії.

Стаття на Хвилі «Общественный договор и контрпроспектуализационный переворот» цікава тим, що вживає запропонований групою FFF дискурс. При цьому вважати мене єдиним творцем цього дискурсу, як це робить автор згаданої статті, невірно.

На якому рівні мислення реалізується майбутнє взагалі?

Майбутнє реалізується не на рівні образів майбутнього чи навіть проектів. Образи майбутнього та проекти існували як дієві одиниці майбутнього у світі з низькою конективністю і відтак з низькою гуманітарною конкуренцією.

Зараз коннективність принципово зросла, так що проекти та образи майбутнього стали потребувати стратегічного супроводу, а відтак неминуче існують всередині зіткнення різних стратегій.

Тобто стратегії це форми конкурентного зіткнення уявлень про майбутнє між різними колективними спільнотами, тобто такими колективностями, які мають певні уявлення про свою спільність і змогли вивести ці уявлення на рівень стратегій.

Причому ось це уявлення про спільність тих чи інших колективностей має бути винесене за межі не лише образів та проектів, але і самих стратегій. Тобто мова йде про те, що більш складні уявлення про майбутнє одних спільнот зазнають не лише конкуренції з боку інших уявлень про майбутнє інших спільнот, а про те, що складне майбутнє може змінювати уявлення про самі спільноти.

Виникає один з найбільш суттєвих парадоксів стратегії щодо майбутнього – почавши стратегувати на основі образів майбутнього та проектів в одній спільноті, стикаючись у конкурентній боротьбі зі стратегіями іншої спільноти чи спільнот, можна стикнутися з радикальним перетворенням самої своєї спільноти. Відтак місце творення майбутнього посувається на більш глибокі змістовні поля, ніж стратегії.

В цьому сенсі, стратегії виникають з тих чи інших моделей, які несуть на собі зіткнення різних реальностей. Ці різні моделі соціалізуються у вигляді стратегій і в стратегічному просторі вони стикаються з іншими стратегіями, які теж в тій чи іншій мірі є соціалізацією інших моделей.

Соціалізація моделей у вигляді стратегій породжує декілька важливих розумінь.

Образи майбутнього та проекти являються собою оперативне майбутнє, яке популяризується та реалізується у соціальній реальності, що і породжує процес прогресорства.

Оперативне майбутнє має бути мономодельним, щоб мати можливість поширення в соціумі. Відтак мономодельність є безумовною вимогою соціалізованої футурології у вигляді оперативного майбутнього та прогресорства для наявних спільнот.

Причому ці наявні спільноти можуть фіксуватися окремими системами цінностей, які уберігають їх від руйнування. Такими системами цінностей для тих чи інших спільнот, що вберігають їх від руйнування, традиційно були трайбалізм, націоналізм та імперіалізм.

Між ними є конкуренція, але націоналізм в історичній перспективі завжди перемагав трайбалізм, в той же час як імперіалізм перемагав націоналізм. Але в сучасному швидкому та кризовому світі, коли зміст спільнот радикально змінюється, шанс на конкуренцію на рівних отримують не лише імперії, нації чи навіть трайбалістичні клани та роди, а новоутворені мобільні мікрогрупи, якщо вони виступають як «машини інакшого».

Водночас оперативне майбутнє чи майбутнє прогресорське не є власне справжнє складне інакше майбутнє, яке би породжувало розрив з теперішнім та футурошок, бо воно, з одного боку, одномодельне, з іншого боку, реалізується у наявних спільнотах, які у швидкому кризовому світі піддаються суттєвому ризику радикальних змін.

Саме множинність образів майбутнього, проектів, програм та планів створює ілюзію множинності, бо насправді всі вони можливі всередині однієї моделі, у спільній онтології, за невеликою відмінністю їх методологічних засад.

Це уявлення значним чином розглянуто в моїй роботі «Общая теория работы с будущим».

І тут є дві нерозглянуті мною раніше і незрозумілі для групи FFF донедавна сфери змісту – 1) як все-таки з’являється майбутнє як інакше, і 2) як все-таки соціалізується майбутнє як інакше.

На якому рівні мислення з’являється майбутнє?

Отже ми вияснили, що майбутнє реалізується на рівні втілення стратегій, зіткнення стратегій та корекції стратегій в ході їх зіткнення, процес чого може бути узагальнено під назвою «стратегування».

В результаті мізкового штурму в серпні місяці 2018 року група FFF дійшла висновку, що інакші уявлення про майбутнє створюються, як мінімум за два змістовних простори до стратегій і за три змістовні простори до образів майбутнього та проектів.

Ми також вже говорили, що стратегії виникають з моделей як різних комбінацій різних реальностей, де для збереження та розвитку спільнот обирають кращу стратегію, яка здатна протистояти як подібним же спільнотам, так і спільнотам вищого рівня узагальнення – для націй (як от Україна) це ресурсні імперії (як от Росія) чи транснаціональні корпоративно-фінансові імперії (як от США), чи демократичні імперії (як от ЄС).

І в прогресорському розуміння такий підхід здається адекватним. Але для проспектуального розуміння, тобто в багатомодельному підході, сумніву обов’язково мають піддаватися і самі форми спільності, які можуть значно змінюватися в швидкому кризовому світі.

Отже проспектуальний підхід, на від міну, від прогресорського, має здійснити три речі: 1) від стратегій перейти на рівень дослідження моделей для породження іновацій (виникнення інакшого); 2) для дослідження моделей вивчити безліч інновацій (виникнення нового, зокрема нових знань та технологій); 3) піддати рефлексії сам модельний підхід, вияснивши походження модельного мислення на рівні конструктивістських засновків.

Отже майбутнє проявляється в змістовних цілісностях на рівні модельного підходу, де відбувається дослідження, яке принципово не є стратегуванням. Причому це дослідження має вестися в двох просторах – модельному просторі та конструктивістському просторі.

Якщо модель як унормування зіткнення різних реальностей на мислимому чи вже реалізованому об’єкті чи процесі, ми ще якось уявляли, то походження модельного мислення групі FFF на згаданому мізковому штурмі довелося конструювати наново.

Виявилося, що на конструктивістському рівні моделі породжуються з засновків (а вони в свою чергу – з незмінних початків) та зі змістовних транзитів, естетичних орієнтацій та мотиваційних настанов (а вони в свою чергу з різнорівневих мислительних установок).

Походження початків та установок взагалі є трансцендентним, бо вони виникають як інакше, і можуть бути описані лише функціонально: мислитель відчуває, що ось ці початки та установки в цей час мають смисл та перспективу, а ось ці – не мають.

Так всередині мислення мислителя та/чи мислячої мікрогрупи виникають конструктивістські транзити та засновки майбутнього як наново осмислені інакші установки та початки. Причому установка в комбінації з засновками-початками і породжує власне передумови моделей, які розгортаються вже в тих чи інших реальностях.

Зверніть увагу – не в моделях власне з’являється майбутнє, бо моделі вже прив’язуються до тих чи інших реальностей, а саме на рівні трансцендентного і трансцендентального конструктивізму.

Різні змістовні простори роботи з майбутнім

Тобто ми маємо різні змістовні простори – конструктивістський простір (трансцендентні установки та початки; трансцендентальні – транзити, орієнтації та настанови (від установок) і засновки (від початків), конструювання); модельний простір (де відбувається дослідження, будуються моделі, комбінуються реальності і здійснюється вибір чи перевибір спільностей для стратегій, проспектуалізація); стратегічний простір (оперативне майбутнє, стратегування); проектний простір (візії, образи майбутнього, проекти, програми, плани і т.д., прогресорство).

В конструктивістському просторі немає ні множинності, ні процесів, там є окремі непередбачувані інсайти, коли з’являються уявлення про окремі установки чи окремі початки, з’являються окремі усвідомлення їх поєднання та включення до тих чи інших моделей.

В модельному просторі множинність вже представляє собою процес дослідження та його втілення в різних конкурентних стратегіях.

В стратегічному просторі відбувається вибір однієї стратегії, яку диктує цілісність колективної спільноти, з яких вона обирає собі найбільш потужнішу.

В проектному просторі є множинність візій, образів майбутнього, проектів та програм, щодо яких є досить багато експертів та майстрів. Там є множинне майбутнє, але не там відбувається стратегування спільності.

Тобто в розриві між модельним простором та стратегічним простором відбувається перетворення процесів моделювання на цілісність однієї стратегії щодо єдності спільноти стратегування, яка вже в проектному просторі переходить в конкурентну множину візій, проектів та програм.

Соціалізації підлягає повністю – проектний простір, частково – стратегічний простір. Соціалізації може підлягати в деяких суспільствах при наявності мікрогруп («машини інакшого») – модельний простір. Соціалізації зовсім не підлягає конструктивістський простір, особливо його трансцендентний рівень, це простір маргінальних пророків, малозрозумілих мислителів, філософів, митців, вчених.

Відтак перед групою FFF стояло завдання запустити роботу у всіх цих змістовних просторах, а потім зібрати ці всі простори у одне ціле щодо наявної спільності – Україна, при цьому перетворюючи цю спільність.

Конструктивістський простір був організаційно розгорнутий через «Інститут людства». Модельний простір був організаційно розгорнутий через FFF, а конкретна модель була описана через «Хартію майбутнього». Стратегічний простір був розгорнутий на експертній Платформі, де були узгоджені стратегічні пропозиції безлічі експертних груп та політичних сил у вигляді принципів, установок, ставок, цілей. Проектний простір був розгорнутий через розробку проекту Республіки через Суспільний Договір, де в тому числі задається шлях як множинність проектностей різних громад, мікрогруп, партій та корпорацій.

Як реалізується майбутнє – оперативне та інакше?

А от потім настає власне проблема реалізації майбутнього – мікрогрупи в конфлікті з іншими мікрогрупами починають представляти в соціумі свої стратегії майбутнього.

Хтось стратегії творить під просування конкретних проектів, адже вони теж потребують захисту та розвитку в ситуації конкуренції проектів, тому навколо них з’являються стратегії.

Хтось стратегії творить з рівня якоїсь моделі в одномодельному підході.

Хтось стратегії творить на основі багатомодельного підходу, передбачаючи зміну моделей всередині розгортання стратегії.

Хтось стратегії творить з конструктивістського рівня, пропонуючи нові транзити, нові естетичні орієнтації, нові мотиваційні настанови.

А хтось взагалі добирається до рівня початків та установок і лише закладає умови творіння майбутнього в майбутньому.

Тобто домовитись про майбутнє на цих різних рівнях безпосередньо неможливо. Тому домовлятися потрібно про принципи та етапи втілення різних моделей, які кожного разу потрібно спрощувати до зрозумілих для експертів та привілейованого класу стратегій.

І окрім цієї конкуренції стратегій наявної спільноти є ще конкуренція уявлень про саму спільноту. І така конкуренція йде у принципово нестратегічному просторі, тому що неможливо, як показує практика, довести наприклад націоналістам, що є більш потужна і перспективна спільнота, ніж нація. Навіть коли вони у своїй голові замінять це уявлення на цивілізацію, вони все одно будуть говорити про цивілізацію, а мислити при цьому націю.

Відтак деяка стратегічна діяльність взагалі має бути перенесена на рівень моделювання, дослідження, нової освіти і підготовки нових людей, нових громадян Республіки.

Саме через наявність двох типів стратегій – стратегії зміни світу і вбудовування в змінений світ своєї спільноти та стратегії зміни самої спільноти – виникає безліч непорозумінь і конфліктів.

Мало того, безліч експертів починають плутати різні рівні появи та розгортання майбутнього – конструктивістський, модельний, стратегічний, проектний і пропонувати дії та наміри, що зрозумілі і адекватні в одному, для зовсім іншого.

Ну от наприклад, для модельного підходу, множинність є засадничою, бо там багато моделей, багато реальностей, де ці моделі можуть бути застосовані. Якщо перенести множинність на рівень стратегічного підходу наявної спільноти (Україна як держава, політична нація, країна), причому в ситуації війни, то виходить неприємний казус і непорозуміння.

В ситуації унормування єдності спільноти – «для чого нам бути разом» є множинність громад, що реалізують своє майбутнє в суттєвому переліку повсякденного життєзабезпечення і реалізують спільне майбутнє республіки у всіх стратегічних аспектах (армія, поліція, суд, медицина, освіта, наука, стратегування і т.д.)

Не буває стратегічної множинності у спільноти, якщо вона хоче залишатися цілісною чи якщо вона навіть змінює одночасно для всіх громад свою цілісність. Інакше кажучи, ми можемо змінювати Республіку всі разом поетапно, і саме в цьому ми реалізуємо множинність моделей, але стратегію єдності випрацьовуємо спільно, і вона множинною не є.

А якщо ми дозволимо різним громадам мати своє незалежне стратегічне майбутнє, то це буде сепаратизм – своє майбутнє у ТОТ ДЛО, своє майбутнє у Криму, своє майбутнє у Зазбруччя, своє майбутнє у Південної України, відтак якесь своє майбутнє у решти України. Це вже не буде Україна, це вже буде щось інше. Змінювати Україну можна, але всім разом, в стратегії єдності. Інакше нам тоді немає для чого бути разом.

Я не кажу вже про взагалі маргінальне уявлення «робінзонаду Шеляженко» – «скільки людей, стільки майбутніх». Адже у окремої людини немає майбутнього, у окремої людини є лише доля. Майбутнє може бути лише у маленької колективності, тобто там, де хоч є невелика комунікативно спільна картина майбутнього.

Люди зазвичай не живуть з уявленнями про майбутнє, вони пристосовуються до теперішнього. Та й чиновники чи політики у свої більшості працюють з подовженими теперішнім. Тому майбутнє є в уяві дуже небагатьох людей.

Отже потрібно розрізняти різні мислительні простори, в яких виникає, досліджується, реалізується і втілюється майбутнє. Не варто якості, змісти чи принципи одного мислительного простору переносити на інші мислительні простори.

Кінець згаданої статті на Хвилі «Общественный договор и контрпроспектуализационный переворот» виглядає взагалі як донос і пасквіль, який ми не заслужили. Будемо вважати це непорозумінням від автора, який просто не розібрався у складності процесу колективної претензії на майбутнє.

Коли стратегія побудована складно, за два рівня до власне стратегування, тоді вона має достатню глибину, ширину, інакшість і мислительну потужність. Причому зруйнувати стратегію не вдасться не лише на проектному рівні, але і на самому рівні стратегування.

Якщо є таке бажання, кожен експерт може прийти на експертну Платформу, переконати у осмисленості та перспективності своєї стратегії для України. Але переконувати доведеться не лише групу FFF, але і всіх експертів Платформи, причому не на рівні власне стратегії, і навіть не на рівні моделювання чи дослідження різних стратегічних реальностей, а на рівні установок і початків.

І група FFF, і експертна Платформа, відкриті для співробітництва з усіма людьми зі складним мисленням, які готові робити мислительні зусилля, пропонувати інакше, моделювати і стратегувати. Критика вітається. Але без доносів і пасквілів один на одного.

Джерело: Українська правда

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook