Як іноземні та українські журналісти співпрацюють с ЛДНР

Нічого принципово нового я з переписки пропагандистів ДНР з журналістами не винесла. (Передивитися встигла більше половини.) І це погано. Тому що підтвердилися якраз мої найгірші оцінки.

На самому початку скандалу з публікаціями списків «Миротворця» я писала, що вже в 2015 році було нереально отримувати акредитацію в ОРДЛО і не робити контент, що не був би контрольований кремлівською агентурою. Так воно і виявилося. Відмови журналістам в допуску до ДНР за «євроінтегрованість», визнання анексії Криму, згадки про російські війська… Жоден більш-менш пристойний журналіст не пройшов перевірку пропагандонів окупованого анклаву.

Найкумедніша, на мій смак, відмова польським журналістам Юлії Визовській-Шиманик та Гжегожу Шиманику з «Газети Виборчої», які аж зі штанів вискакували аби довести свою схильність до компромісів з проросійськими бойовиками: «Когда все мировые СМИ были заинтересованы лишь освещением событий на Майдане, мы писали о протестах организованных Донецкой Республикой и заявляли, что Донбассу с Киевом будет не по пути. И в каждый свой последующий приезд это доказывали. Мало кто из польских журналистов столько внимания уделял представителям ДНР, а еще меньше не называло их «террористами». Мы не называли… Мы единственные, кто критиковал политику Киева по отношению к жителям Донецка: о коррупции на блок-постах, о блокаде продуктов и лекарств. Мы также писали о негативных моментах в ДНР, но эти самые моменты — официально либо неофициально — подтверждали сами власти ДНР или ополченцы. А правительству и бойцам мы всегда давали слово, позволяли им показать заграничному читателю свою точку зрения. Не знаю, делал ли так кто-то еще, по крайней мере из польских журналистов…» Недостатньо лояльними виявилися бідолахи!

Зате цілком в компанію бойовиків вписалася така собі Alice Bota з ZEIT, про яку читаємо: «Think that it is balanced and interesting:
Ukraine: Nichts fliegt mehr | ZEIT ONLINE
By the way, Alice Bota is one of the only journalists who did an article not about «nebesna sotnya» but about a policeman who got killed on Maidan (Ukraine: Der Schmerz der anderen | ZEIT ONLINE)».

Ірландець Pádraig Belton, що працює для ВВС взагалі виявився таким що «Неплохо пишет, очень лояльно и объективно!». Велика, мабуть, то цінність для свободи слова в усьому світі — лояльно піарити терористів на ВВС!

Або ось такий взірець «лояльного» журналіста: «Меня зовут Оливье Саррацин, я фотокорреспондент из Франции, работаю для агентстваhttp://info.arte.tv/fr и газеты http://www.ouest-france.fr/ . Я уже работал в Новороссии, мои работы вы можете увидеть здесь:
http://info.arte.tv/…/lougansk-donetsk-la-nouvelle-russie-e…
http://www.ouest-france.fr/ukraine-batman-combattant-en-ukr…
Я приезжаю в Донецк для работы над репортажем о молодежи в ДНР и хотел бы получить военную аккредитацию на период с 18 по 25 августа, поскольку, хотел бы найти нескольких героев среди бойцов и снять их в обстановке, приближенной к боевой в районе линии фронта».

Щоб вже зовсім гарантувати зустріч з обіймами і сльозами розчулення на окупованих РФ територіях треба щось таке наваяти: «Сюжет нашей будущей документалки следующий:
1) Мирные жители, объединённые вокруг храма и священника.(уже нашли в горловке наших героев и батюшку)
2) Ополчение , объединённое чувством долга и идейным командиром.
3) Гуманитарщики, которые бескорыстно помогают, жертвуя своими деньгами, собой и тд и тп…»

Але зі всієї цієї публіки мені особисто найбільш огидні ті, хто випрошував акредитацію підлещуючись до терористичних пропагандистів, як наприклад оцей тип — Jose Jiménez, який мотивував свій приїзд так: «1-I am journalist. 2-I don’t believe how the western media are treating your conflict, os I wanna take my own conclusions». Якщо ти вже прямо так не виріш західним ЗМІ, то якого біса там працюєш — їдь в РФ чи Північну Корею і насолоджуйся життям і роботою там. Аж ні, чомусь намагається співпрацювати з «El Pais» регіональними газетами «Diario Sur» та «Canal Sur TV», а не з «Корея сьогодні» чи «Московским комсомольцем».

Що ж стосується українських ЗМІ, то тільки дві хороші новини — «Громадське» та ICTV тест на колаборацію від пропагандистів ДНР пройти не змогли. Зате його чудово пройшли «Інтер», ТРК «України» та ТРК «Донбас». Про «17-й канал» навіть не говорю — згідно цієї переписки вони працюють як окремий підрозділ пропагандистського механізму окупованих анклавів. І це вже не журналістика, а звичайна робота фсб-шної агентури, яка має цікавити передовсім СБУ, а не медіаспільноту.

Як, зрештою, і погодження сюжетів в новинах телеканалів Ахметова з Мінінформом ДНР працівником ТРК «Україна» та ТК «Донбас» Сергієм Карпієм — це вже також компетенція СБУ. Ключове питання — це була ініціатива окремих працівників, чи Карпій діяв з благословення менеджменту СКМ, який є власником цих телеканалів? Як далеко поширилося в медіасекторі СКМ практика узгодження інформполітики з терористичними анклавами? Мова йде про відсилання сюжетів на перевірку терористам і прямі вказівки від них щодо новин на ТРК Україна такого плану: «Согласовано», «Нет, Сереж, это нельзя пускать», «Снимай с эфира, я одобрю — запустим».

А робота всієї редакції новин телеканалу «Інтер» під пильною цензурою проросійських бойовиків і їх кураторів з ФСБ — це вже підстава для припинення існування цього телеканалу в принципі. Як це юридично оформити — питання до владних структур. Але продовження віщання такого телемовника буде зримою демонстрацією безпорадності всієї влади щодо захисту базових інтересів національної безпеки.

Отже, який кінцевий підсумок? Він простий. Якщо журналіст в 2015-2016 роках отримував акредитацію на окупованих територіях більше одного разу, або повторно, то можна з певністю стверджувати, що він співпрацював з російськими окупантами. Навіть якщо дії такого журналіста юридично переслідувати не можна, то з моральної точки зору — він все одно є людиною, яка сприяла російській агресії проти України і брала участь в інформаційній війні РФ проти демократії і цінностей західного світу.

Facebook автора