“Мінські договірняки”, скажена корупція, руйнація економіки стрімко ведуть державу до краху, що співпадає з реваншистськими планами Кремлю.

С.Дацюк стверджує, що Україну за пособництва влади розшматують ненажерливі міжнародні корпорації. Я вбачаю, що ми й без зовнішньої допомоги перетравимо залишки власної державності, залишивши по собі “вторинний продукт” у вигляді сепаратистських утворень.

Різниця не принципова. Проблема в тому, як запобігти. Як забезпечити мирний перехід від “постсовкового” існування до цивілізованого життя, яке ми асоціюємо зі справедливістю та добробутом.

Спочатку відповідь на вікопомне запитання ще прем’єр-міністра Л.Кучми: “Що будуємо?!”.

Ініціативною групою із залученням експертів напрацьовані засади нового Суспільного Договору, які постулюють дієздатну державу із запобіжниками проти узурпації і тотальної корупції. Дослідження підтверджують, що на ці принципи готова пристати більшість громадян України.

Зупинюся на головному.

В тій державі, у якій хотілось би жити, в центрі всього буде особистість, її свобода як можливість всебічного розвитку та задоволення потреб. Ця свобода обмежується лише тоді, коли заважає свободі інших.

Основою держави стане територіальна громада. Це об’єднання громадян, ефективне і гнучке, як бізнесова корпорація, створене для самоврядування тих, хто проживає у конкретному селі, місті, районі. Громади обирають свою владу, мирових суддів, мають муніципальну поліцію, інші установи і — головне — ресурси для реалізації потреб громади. На цьому рівні працюють енергійність та інноваційний підхід, помножені на знання місцевої специфіки.

І лише третім за суспільною значущістю буде центральна влада. Її завдання — узгоджувати інтереси різних громад. Для цього будуть делеговані наступні повноваження:

  1. Внутрішня безпека.

  2. Зовнішня політика.

  3. Зовнішня безпека та оборона.

  4. Просвіта: освіта, культура, інформатизація.

    Популярные статьи сейчас

    Украинцам не приходит тысяча от Зеленского: какие причины и что делать

    Украинцам придется регистрировать домашних животных: что изменится с нового года

    Паспорт и ID-карта больше не действуют: украинцам подсказали выход

    Это самая глупая вещь: Трамп высказался о войне и поддержке Украины
    Показать еще

  5. Національні проекти розвитку, зокрема, інноваційні.

  6. Встановлення та контроль національних стандартів у сфері:

  • правосуддя;

  • освіти, культури, інформатизації;

  • здоров’я громадян;

  • соціальних послуг;

  • бюджетної політики;

  • фіскальної політики;

  • екології, управління, перш за все, електронного врядування.

Тобто, у Суспільному Договорі, закріпленому у новій Конституції України, будуть вичерпно перераховані функції центральної влади. Все, що не перераховано — апріорі повноваження територіальної громади. Будь-яке розширення повноважень центру — злочин проти Конституції. Як наслідок, слідство, суд, зона. Хоча, як про мене, то краще примусове заслання до ДНР-ЛНР.

Розподіл фінансових ресурсів між громадами і центром пропонується зафіксувати у Конституції, наприклад, 60% на 40% на користь громад. Зрозуміло, за виключенням військового та надзвичайного стану.

Загальною моделлю держави повинна бути парламентська-президентська республіка з двопалатним парламентом.

Одна палата, нехай так і зветься Рада, вирішує питання поточного існування громадян, громад і держави шляхом прийняття відповідних законодавчих актів. Вона приймає державний бюджет. Зрозуміло, що ця палата формує коаліційну більшість та обирає прем’єр-міністра для виконання бюджету. А він особисто, без ганебного квотного принципу, формує уряд, якій затверджує Рада.

Відповідно, Рада обирається всенародно за пропорційною партійною системою з відкритими списками, тобто, з прив’язкою депутата до територіальної громади. Зрозуміло, з прозорим механізмом відкликання конкретного депутата.

Інша палата, приміром, Віче, вирішує стратегічні питання існування держави. Саме Віче, а не Рада має право висловити недовіру Кабміну загалом чи конкретному міністру. Таким чином, уникаємо корупційної оборудки, коли депутати за гроші призначають і вони ж “контролюють” посадовців, котрі займаються “відбиттям витраченого”.

Депутати Віче — фактично, сенатори — обираються по мажоритарній системі. Але оскільки мова про стратегічні підходи та державну мудрість, то застосовуються цензи. Тобто, щоб обирати чи бути обраним до Віче, необхідно продемонструвати певний освітньо-патріотичний рівень, розуміння основ державного устрою України.

Президента України пропонується обирати всенародно, але він не буде мати жодних повноважень у виконавчій владі. І не входити до жодної політичної партії. І не бути бізнесменом. Він стає моральним арбітром нації, захисником інтересів громадян та справжнім гарантом Конституції.

Таким чином, усувається руйнівне протистояння між президентом та прем’єр-міністром, успадковане з компартійних часів.

Президент буде мати невеличкий секретаріат, якій без проблем поміститься у Андріївському палаці, а також представників на місцях. І нехай їх звуть префектами, але вони будуть тільки моніторити ситуацію на предмет порушення прав і свобод, гарантованих Основним Законом. Призупиняти рішення влади у таких випадках буде виключно Конституційний суд. До членів якого залучатимуться не судді, силовики або політики, а знані фахівці конституційного права, які цінують власну репутацію більше, ніж приязність чергового каліфа у владі.

Як моральний авторитет і гарант Конституції президент буде мати право розпуску будь-якої палати парламенту у чітко регламентованих випадках і призначати перевибори. Також він може призначати всенародний референдум. А при оголошенні війни (це прерогатива парламенту!) президент стає верховним головнокомандувачем.

Виборча система парламенту і президента, процедури формування уряду, референдуму, імпічменту, відклику публічних осіб повинні бути зафіксовані у конституційних законах — щоб ускладнити спроби підлаштувати їх під конкретні обставини або особистість.

У цих законах буде заборонені політична реклама, використання особистих імен у назвах партій та інші маніпулятивні технології. Непрозоре фінансування — гарантоване зняття партії чи мажоритарщика з перегонів. Крім цього, для кожної посади доведеться передбачити строк АВТОМАТИЧНОГО припинення повноважень у випадку невиконання публічних зобов’язань.

Розумієте, про що мова? Не здав декларацію протягом квітня — і ти вже не чиновник. Не відмовився від депутатського мандату протягом тижню — і вже не міністр. Або не позбувся бізнесу за два місяці — не президент. Не треба чекати рішення суду! І так далі до повного викорінення брехливих популістів.

Про інноваційність нового державного устрою України можна писати монографії. А у статті хочу зупинитися лише на двох “фішках”.

Перше: ми повинні запровадити ринок ОРЕНДИ землі замість ринку землі. Якщо українець хоче продати власний земельний пай, то його викупає виключно держава. И вона надає сільгоспугіддя виключно в оренду — всім бажаючим, але на жорстких умовах. Орендні платежі потрапляють на рахунок кожного громадянина України, а також спрямовуються на стратегічний розвиток держави. Така система працює у арабських нафтовидобуваючих країнах. І непогано живуть!

Якщо взяти до уваги, що ми і досі володіємо найкращими чорноземами, а “земля” — це не тільки те, що на ній, а й над нею на сто кілометрів до космосу і під нею аж до центру планети — то мова іде зовсім не про символічні суми.

Не зафіксуємо цього у Суспільному Договорі зараз — мародери при владі продадуть все за копійки, але у власні кишені, шейхи та німці ще з незалежності прицінюються.

Друге: максимальна автоматизація всіх дозвільних процесів, тобто, мінімізація перетинання громадянина з чиновником. А нема перетинання — нема й ґрунту для хабара. Так само, максимальний перехід на безготівкові розрахунки, по яких простіше виявляти корупційні потоки.

Тепер про те, як досягти.

Без докорінної трансформації держави у нас немає майбутнього. Наша влада сама ніколи не піде на таку трансформацію, бо так ситно і безкарно, як зараз, їй вже не буде. Тільки за наявної системи політ камікадзе тягнеться роками і приносить надприбутки. А у “сліпий траст” може повірити лише сивий кум президента.

Але у теперішній владі на рівні підсвідомості закарбовано: якщо українці — суспільство, не одинаки! — починають боротися за свої інтереси, то протистояти неможливо.

Тому нам необхідно створити широкий народний Рух до Суверенітету, як свого часу був Рух за Незалежність. Зараз в Україні більше десятка громадянських об’єднань чи творчих груп відпрацьовують майбутню модель української держави. І це тільки широко відомих!

Вони повинні виступити спільним фронтом на підставі лише одного безумовного постулату: новому Суспільному Договору бути. Всі світоглядні та державотворчі розбіжності доведеться запхати кудись у задню кишеню, поки не буде досягнуто спільної мети — створення Конституанти (це національні установчі збори для розробки і прийняття нової Конституції).

Фактично треба провести креативну загальнонаціональну виборчу кампанію на зразок парламентерської, але агітувати будемо не за якусь партію, а за новий Суспільний Договір і Конституанту. Саме так: кампанію з кліпами по телебаченню і радіо, дискусіями у пресі, листівками і плакатами, реальними мітингами і агітаційними турами.

Все це — на волонтерському принципі: хто згоден, підтримує, чим може.

Хтось допоможе надрукувати матеріали, інший — розвести їх по країні, інші — донести до громадян. А хто може — грошима, зв’язками, інсайдом.

Українці на це здатні — згадаймо як розгорталася підтримка обох Майданів та армії. Важливо посіяти у суспільстві зерна надії на справедливе майбутнє — і само піде. Ще й доведеться стримувати надто гарячих.

Вже зараз політики, які відчувають кон’юнктуру, почали говорити на тему Суспільного Договору. Щодо відомих персон маю певний скептицизм: у них обтяжуючий анамнез: занадто вкоренилася в нас звичка казати одне, а роботи протилежне. Сучасні політики здатні об’єднатися лише задля того, щоб прикінчити когось третього, а потім взятися один за одного. Історична місія сучасного політикуму — дати першій поштовх Руху.

А от нова генерація громадських діячів, які не сприймають амбітної конфронтації у таборі однодумців, повинна продемонструватися здатність злагоджено діяти в ім’я спільної мети. І саме із них сформується майбутня еліта держави.

Що цікаво, президент Порошенко не ризикне заважати процесу.

Тому що при першій активності Руху до Суверенітету від президента відійде більшість його фракції, сформованої із пристосуванців-конформістів, які вже зараз шукають “чогось більш перспективного”. Далі зорієнтуються силовики, серед яких далеко не всі згодні з тим, куди сповзає країна. Розбіжаться по відставках керівники адміністрації — щоб їх не поховали разом з босом.

Король миттєво опиниться голим і беззахисним. А оскільки ПОП не дурний і бігти йому нема куди, то щоб не стати другим Кадафі та помститися “зрадникам”, він залюбки проголосить і референдум, і все, що потрібно Рухові до Суверенітету. Це відбудеться майже одразу, як Рух буде в змозі провести мирні демонстрації на триста тисяч у Києві і по тридцять-п’ятдесят у обласних містах.

Наостанок: нас чекає діалектичне протиріччя — запорука розвитку.

Щоб перейти до супердемократичного державного устрою, якій змальовано вище, доведеться пройти через етап дуже жорсткого правління. Інакше сучасну людиноненависницьку систему не подолати.

Фактично, мова йде про диктатуру, але з чітко обмеженим терміном існування. Закінчився — дякуємо, всі вільні.

З урахуванням вітчизняних реалій надійніший варіант — це капсула з отрутою під шкіру, як у фільмі “Втеча з Нью-Йорку” з Куртом Расселом. Але ж ми гуманісти. Тому для перехідного уряду доведеться вибудувати колективну відповідальність, гарантовану зовнішніми партнерами України.

Варіанти тимчасової демократичної “хунти” треба обговорювати. Але необхідність Руху — вже ні. Тільки діяти. Бо можна домовитися про все, окрім часу, якого в нас вже не залишилося.

Изображение: Татьяна Латанская