Тези до 20-річчя незалежності

От і 20-річчя незалежності України. З кількох спроб здобути незалежність, що здійснювались українцями на протязі XVII-XX століть, остання — найбільш вдала. Вже 20 років Україна незалежна. Ясновельможному гетьману Богдану Хмельницькому вдалося де-факто на 9 років зробити свою державу незалежною, але Гетьманщина не стала соборною державою. Гетьмани Іван Виговський і Дмитро Дорошенко могли мріяти виключно про автономію України в складі чужих держав, як згодом і Іван Мазепа. З останніми сполохами Гайдамаччини затухає українська пасіонарність. Українці служать чужим державам, підсилюючи їх могутність. Це часом бува дуже успішно в індивідуальному плані, але це нічого не дає українській нації.

Але ХІХ ст. не є втраченим чи провальним. Саме в цей час з’являються сучасні українська літературна мова (І.Котляревський , Т.Шевченко) і наукова мова (М.Грушевський). Саме в цей час в Галичині з’являється українська ідеологія, а українці відчувають себе окремою, від росіян і поляків, модерною нацією.

Початок ХХ століття ознаменував появу українського націоналізму, як національної ідеології (брошура М.Міхновського «Самостійна Україна»). Вцілому, українська революція 1917-21 років виявилась невдалою. Гетьман П.Скоропадський дрейфував від повної незалежності до автономії в складі білої Росії. Петлюра зробив ставку на Антанту, а Антанта — на російських білогвардійців. Союзницькі відносини з Юзефом Пілсудським були куплені ним ціною зради Західної України. Українська армія ще спасе поляків під Варшавою від червоних, але згодом і сам пан Юзеф розчарується в поляках.

Двадцяті та тридцяті роки ХХ століття — роки переосмислення причин минулих поразок і роки боротьби на новій ідейній основі. Зусиллями Дмитра Донцова український націоналізм з ідеологічної концепції перетвориться на повноцінну і наукову ідеологію. Полковник Євген Коновалець, який фактично ніколи і не переривав боротьби за незалежність України, створює УВО, а згодом (1929р.) — Організацію українських націоналістів. Саме завдяки ОУН ідеологія українського націоналізму проникає вглиб української нації, до кожного села і хутора.

Хоча вцілому боротьба з російським імперіалізмом і виявилася невдалою, хоча УПА була знищена, але не капітулювала, ця боротьба зберегла українську націю від асиміляції і розчинення в росіянах. Без боротьби УПА навряд чи незалежна Україна постала би в 1991 році. А без цього Радянський союз продовжував би існувати і нині.

Однак безперервна боротьба на протязі майже століття підірвала сили української нації. Український націоналізм і російський комунізм знищили одне одного і на звільнене місце прийшов лібералізм, в потворному совковому варіанті. Бійці УПА лежать в безіменних могилах Західної і, частково, Східної України, Колими, Воркути, Караганди і інших місць. Мільйони українців виїхали «піднімати цілину», будувати «стройкі камунізма», вчитись до російських вузів та там і лишились, додаючи росіянам свіжої української крові. Навзаєм, маємо в Україні 12 мільйонів «росіян», а насправді креолів у другому, третьому і наступних поколіннях. Українська нація за 20-30 роки ХХ століття в основному сформувалась в Західній Україні, але в Східній Україні цей процес був перерваний більшовицькою інвазією. В Східній Україні процес формування української нації продовжується на протязі останніх 20 років. Процес в цілому успішний, але низькоінтенсивний. Причина цього в тому, що сучасна українська держава не є тією державою, за яку поклали свої голови Степан Бандера і Роман Шухевич. Бо сучасна українська держава — українська лише за назвою, а насправді вона креольська.

Керівники цієї держави у своїй більшості є креолами, а не політичними українцями. Їх ідеологія — суміш совкового лібералізму з великоросійським шовінізмом. Майбутнього така держава не має і її очільники і, взагалі, сучасна креольська еліта, це добре розуміють. Тому й не пов’язують з Україною свого майбутнього. Вони купують палаци в Лондоні, тримають свої гроші в офшорах і вчать своїх дітей за кордоном.

Але час працює на нас, українців. Не можна весь час видумувати якійсь нові маніпулятивні технології, — у політтехнологів забракне креативу. Не можна до безкінечності обіцяти краще життя, яке так і не наступить. Не можна до безкінечності брехати своєму народу, бо люди вже не вірять в ці брехні.

Потихенько вимирає радянське покоління, на стереотипах якого тримається креольський режим. На місці атомізованого пострадянського суспільства поступово формується суспільство громадянське, з усвідомленням власної відповідальності за своє життя. Ідеї українського націоналізму поступово проникають в Східну Україну. Замовчувані радянським, а потім і креольським режимом історичні факти досягають умів широкого загалу. Зіткнувшись з протидією російського імперіалізму в зовнішній політиці і світовій економіці, креольський режим, піджавши хвіст, відмовляється від проросійської пропаганди і навіть мімікрує під націоналізм.

Ідеологія креольського режиму не містить нічого позитивного і нічого не може дати українському народу. Совковий лібералізм — найбільш потворна форма західного лібералізму. Західний лібералізм давно вже став ідеологічним прикриттям паразитичного фінансового капіталу, який, під лозунгами свободи окремої особи, експлуатує власний народ всупереч національним інтересам. Лібералізм совковий — паразитизм у квадраті, оскільки експлуатація здійснюється компрадорською буржуазією в інтересах буржуазії іноземної.

Інша складова креольської ідеології — великоросійський шовінізм, також не життєздатна, оскільки інтереси справжнього російського імперіалізму не тільки протирічать національним українським інтересам, вони протирічать і інтересам самих креолів. Тому режим Януковича розуміючи, що всілякі митні союзи з Росією означають навіть не неоколоніалізм, а класичний колоніалізм з втратою ним влади над Україною, намагаються отримати підтримку з Заходу. Звідси так званий ідеологічний конструкт «шляху до Європи», що знаходиться на озброєнні креольських ідеологів мало не з часів президента Л.Кравчука.

В Європу Україну ніколи не візьмуть, оскільки це призведе до зміщення геополітичної вісі Європи, ще точніше, до втрати лідерства Німеччини і Франції у європейській спільноті. На це німці і французи ніколи не підуть. Але такі гасла цілком влаштовують, як європейців, так і наших креолів. Ситуація «очікування вступу» сприяє збереженню статусу-кво, коли українським заробітчанам максимально ускладнений шлях на Захід і це, внаслідок надлишку робочої сили, перешкоджає росту зарплат в Україні . З іншого боку, заробітчани, яким вдалося прорватися на Захід, живуть на напівлегальному, безправному становищі, і, звичайно, отримують низьку платню. Експлуатація української праці по обидва боки кордону вигідна і компрадорам, і європейцям.

Звісно, що існуючі протиріччя — антагоністичні і не можуть бути розв’язані еволюційним шляхом. Україна уже вагітна революцією, але ще нікому реально взяти владу. Ще немає партії, яка може взяти владу і ідеологія якої відповідала би національним інтересам. «Нам ні на кого надіятись, і ні на що сподіватись.» — писав Микола Міхновський. І, додам від себе, нам немає потреби винаходити велосипед. Для взяття влади потрібна організація орденського типу, на кшталт ОУН, ОУН новітня, ОУН(н). І рано чи пізно вона буде створена. І наступне 20-річчя незалежності ми будемо святкувати у своїй державі.