На моїй сторінці у Фейсбуці сталася дискусія  навколо моєї рефлексії щодо смислів революції. Як показала ця дискусія, ряд людей, що зараховують себе до інтелектуалів та мають сентимент до Майдану, не вміють бачити і розуміти смисли, не вміють виокремлювати смисли, не розуміють їх значення. Відтак революція не може отримати смисл, бо особливо ніхто над цим і не працює.

Революційні смисли

Дискусія в Фейсбуці почалася з такого мого посту: «Чим більше читаю всяких планів Майдану, тим більше бачу, що це плани управлінців-оргменеджерів. Проблема України в тому, що без смислових роздумів, ніякі управлінські підходи та організаційні технології не спрацюють.

А смислові роздуми робити практично нікому, оскільки інтелектуалів викошено історично репресіями та вилучено втечею мізків за кордон настільки, що залишилися тільки менеджери, які знають як, але уявлення не мають навіщо.

Інакше кажучи, розмова про смисли відбутися в Україні взагалі не може. Реакція на мою роботу «Цілі революції» в інтелектуальному середовищі нульова, хоча вона і сподобалася багатьом інтелектуалам, очевидно менеджерської ланки.

Я пробував вийти на смислову розмову в країні десятки разів. Просто нема з ким.

Очевидно деякі інтелектуальні вміння повинні бути прищеплені в дитинстві. Якщо вони не прищеплені, то ніякими технологіями їх вже не прищепиш . Звідси висновок — потрібен дуже довгий історичний період на: 1) відновлення смислових умінь інтелектуалів; 2) на відновлення довіри до них у маси народу. Без цього ніякі революції неможливі в принципі».

Деякі люди просто образилися на мене. Як же так, вони в своїх цілях для Майдану пропонують саме смисли, а я кажу, що це не те. Так буває, що розуміє щось лише небагато людей, а буває так, що і один тільки. Інтелектуал може і має бути одинаком. Якщо інтелектуала дуже цікавить думка інших, потрібно йти в шоу-бізнес чи в політику. В іншому разі потрібно говорити речі осмислені, складні і мало зрозумілі більшості.

Справа дійшла до смішного. Попросив декількох людей прочитати, що в моїй статті є цілями, вони мені читали те, що йде після цифр. Та обставина, що в певних абзацах прямо написано «мета», взагалі ігнорується. Мета — не завдання, а узагальнений смисл спрямування дій. Оргменеджерські цілі зазвичай виглядають оперативними, дрібними, поточними.

Я будував текст від оргменеджерської свідомості до змістовної, смислової. Тобто спочатку я викладав цілі в оргменеджерській мові, а потім вказував на смисл в абзацах, що починаються зі слова «мета». Боюся, якби я тільки смисли викладав, текст був би незрозумілий взагалі.

Більшість тих, хто називає себе інтелектуалами з сентиментом до Майдану, принципово не розуміють, чому спочатку потрібно обговорювати смисли, а потім їх декомпозиціонувати в оргменеджерскі посилки, тобто поки смисли не обговорені, не можна переходити в оргменеджерску мову. Не розуміють, хоч ти як їм не пояснюй. Натомість шлють мені десятки посилань, де вони чи якісь інші авторитети ще місяці чи роки назад говорили про цілі як смисли.

Ні-ні, панове. Це зовсім не те. Ми ніколи не досягнемо розуміння того, що робити в країні для її докорінної зміни, коли не будемо говорити про смисли.

Це ж така спокуса — повестися на провокації партій та громадських груп і одразу ж сформулювати цілі. І одразу ясно, що робити. А те, що ті цілі не сприймає частина країни, то це просто погана частина країни. А є хороша частина країни, що розуміє все правильно. І не має значення, яку ми частину країни маємо на увазі. Має значення, що такий підхід у Майдану і у Антимайдану.

Все на Майдані зайшло настільки далеко, у таку прірву управлінської беззмістовності, що варто говорити про необхідність контрреволюції менеджерів.

Популярные статьи сейчас

Le Monde раскрыла секретные переговоры о европейской военной миссии в Украине

Штраф 3400 гривен: какие водители рискуют остаться без прав уже через 10 дней

"Игра против своих": в Раде резко отреагировали на идею расформирования ТЦК

Путин скорректировал условия прекращения войны с Украиной

Показать еще

Вбий в собі менеджера, якщо хочеш досягти змін в країні! Почни говорити про смисл того, що ти робиш на Майдані!

Що таке смисл взагалі? Найкраще розуміння, що мені колись траплялося, належить українським письменникам Марині та Сергієві Д’яченкам — «смисл є проекція волі на область її спрямування». Саме так. Смисл це не завдання, не програма, не план. Смисл це зміст, який створюється через проекцію змістовної волі на певну область її спрямування, прикладення, застосування.

Для осмислюючого інтелектуала найважливішим є зміст області спрямування волі, а для менеджера найважливішим є лише вказати напрямок на цю область без її деталізації, бо саме відсутність деталізації дозволяє менеджеру маніпулювати далі мотиваціями інших, виставляючи то одну, то іншу частину цієї змістовної області як оперативні цілі.

Спрямуєте змістовну волю через масову свідомість західної України, буде вам західняцький смисл України. Спрямуєте змістовну волю через масову свідомість східної України, буде вам східняцький смисл України. І тільки спрямувавши волю на масову свідомість цілої України, отримаєте смисл цілої країни.

Тільки смисли цілої країни дозволяють робити зміни в цілій країні, а не шматувати її на частини, що підтримують якісь часткові смисли. Тобто ми спочатку обираємо смислоутворюючу орієнтацію — «цілісна країна» або «фрагментована країна».

Коли обираємо орієнтацію «фрагментована країна», тоді будь-ласка — можна обирати будь-які роз’єднуючі смисли: «національний», «комуністичний», «необмежено-ліберальний» (він же олігархічний).

Вибір на користь орієнтації «цілісна країна» можна навіть операціоналізувати (наповнити змістовно) і перевіряти соціологічно — чи сприймається він як смисл для всіх.

Беремо смисл комуністичної держави, спрямовуємо на всі прошарки населеня і на всі частини території. Сприймається? Перевіряємо соціологічно — ні, не на всіх частинах території і не у всіх прошарках населення. Відкидаємо.

Беремо смисл олігархічної держави, спрямовуємо на всі прошарки населення. Сприймається? Перевіряємо соціологічно — ні, у більшості прошарків населення не сприймається. Відкидаємо.

Беремо смисл української нації для всієї країни, спрямовуємо на всі частини території. Сприймається? Перевіряємо соціологічно — ні, не на всіх частинах території сприймається. Відкидаємо.

Беремо смисл зміни влади зараз негайно, спрямовуємо на всі прошарки населеня і на всі частини території. Сприймається? Перевіряємо соціологічно — ні, не на всіх частинах території і не у всіх прошарках населення. Відкидаємо.

Отже потрібно шукати такі смисли, що сприймаються абсолютною більшістю прошарків населення і частин території, якщо ми хочемо зберегти цілісність країни.

Як працюють смисли?

Смисли не виникають природнім чином — їх створюють інтелектуали. Вже створені смисли знаходяться і вільно обираються іншими в мирний і спокійний час, але смисли потрібно створювати наново і просувати їх для інших в буремні часи.

Поки що на Майдані смислів майже нема. І у Майдану смислу все менше. Щоб у Майдану і на Майдані з’явилися смисли, їх потрібно створити. Бо старі смисли вже не працюють. Носії старих смислів вже ніколи не матимуть громадської підтримки. Носії старих смислів в буремні часи не зможуть втримати ні владу, ні багатство, ні популярність.

Смисл будь-якої соціальної дії є публічним. Непублічний смисл не спрацьовує в соціальній практиці.

Чому влада не може пояснити свої дії щодо відмови підписання угоди про асоціацію з ЄС та про скритий рух у напрямку Митного Союзу? Тому що смисл цих дій не є публічним — він в інтересах деяких українських корпорацій, тобто навіть не всіх українських корпорацій. Саме тому непублічні смисли не мають перспективи — до них можна змусити, але їх не можна довго захищати силою. Непублічні смисли підлягають невідворотному самознищенню.

Смисли є самодостатні і самі по собі енергійні, вони самі себе рухають. Навіть коли інтелектуали їх створивши не поширюють, вони все одно будуть спричинювати рух і зміни, тільки набагато повільніше. Щоб смисли з’являлися і впливали швидше, інтелектуалам їх потрібно творити і просувати.

Нещодавно в інституті філософії один філософ сказав, що ніж сидіти тут і щось обговорювати, ідіть ліпше носити дрова на Майдан. Якщо інтелектуал визначається так, що найбільше користі він може принести революції, носячи дрова на Майдані, то це його самовизначення, його смисл. Я не проти цього самовизначення. Я лише проти того, щоб вважати це самовизначення інтелектуальним.

Через брак інтелектуальної (а не так званої креативної) роботи публічних інтелектуалів в Україні ми топчемося на місці. Смисли самі себе рухають повільно. Щоб рух смислів був швидкий, потрібна робота інтелектуалів. Не горлання гасел і не ходіння по телеканалах. Цим нехай займаються політики та громадські діячі. Не стояння чи фізична робота на Майдані. Цим нехай займається активна громадськість, що не претендує на інтелектуальність. Інтелектуал має працювати інтелектуально.

Смисл тим краще постає перед нами, чим краще ми вміємо його бачити, виокремлювати і застосовувати в комунікації. Тому смисл, перш за все, не мовлення, а текст.

5 років тривала Велика французька революція (1789-1794). Через півтора місяця вже була «Декларація прав людини та громадянина». З історичної точки зору, вона спрацювала не одразу, тому як її сенс не всі згодні були сприйняти всі і одразу. Тому знадобилися ще революції 1830, 1848, 1871. До тих пір, поки суспільство і еліта не переконалися, що зафіксованого в тексті краще дотримуватися.

Я нікому і ніколи не повірю, що якісь розмови чи політичні цілі по зміні влади без смислових текстів можуть щось змінити. Де Декларація нашого Майдану? Не маніфести з оперативними цілями подолання наслідків придушення владою протестних дій чи моральні вимоги до аморальної влади, а декларація, що малює смислову перспективу світу і України в такому світі: постмодернізму кінець, наука поступається конструктивізму, нації вмирають, цивілізації укрупняються, світ стає мережевим і фрагментованим, держави банкрутують, корпорації та місцеві громади посилюються, відтак громадський контроль за корпораціями та державами стає обов’язковим і т.д.

Нам потрібен текст Декларації, який не про Україну для України, а який про світ для світу. Найкраще, що ми можемо зробити для України, це щось зробити для світу з позиції України.

Така б Декларація не тільки породила смисл і започаткувала б справжню революцію, а дала би поштовх до осмислення світу далеко за межами країни. Така б декларація могла би стати основою нової інноваційної Конституції України. Чи можливо прийняти таку «Декларацію прав громад людства»? Я не знаю, поки що все виглядає песимістично.

Смисл завжди прямує до всеохопності, до універсальності так, що те, що має смисл в одному місці і у одних людей, скоріш за все матиме смисл і в іншому місці, і у інших людей. Саме тому, ніколи не матимуть універсальності смисли, спрямовані на частини населення країни чи частини території країни.

В цьому є засаднича брехня націоналістів. Нація в етнічному розумінні не є всеохопною для країни. Нація в політичному розумінні може бути всеохопною, якщо є традиція ототожнення держави і нації. Користуючись цією плутаниною, націоналісти постійно маніпулюють. У політичної нації ворогів у мирний час нема. У етнічної нації вороги є завжди. Тому коли кричать «смерть ворогам нації», нація в такому розумінні смислом для всієї країни бути не може.

Смисли не роз’єднують, смисли поєднують. Смисли не породжуються дружбою проти когось.

Мем «хто не скаче, той москаль», не міг стати об’єднавчим, бо намагається об’єднувати через спільного ворога. Але чи є це гасло поєднуючим смислом? Цей мем придумала розумна людина, але психічно травмована, з підозрою в душі, з власним болем і бажанням причинить біль іншим. Цей мем смислу не має. Але він транслюється і поза Майданом, бо інтелектуали мовчать.

Смисли позитивні, а не негативні. Смисли перспективні, а не поточні. Смисли походять не з самозамилування, а з боротьби за гідність.

Всякі гасла з «геть» не можуть бути смислом. Для смислу потрібно говорити не що «геть», а що «хай живе». Починайте гасла зі слів «хай живе». Гасло «Слава Україні» це самозамилування. Немає сьогодні ніякої слави в Україні, бо її слава ще не здобута. Найдіть те, що має жити в перспективі, і скажіть йому «хай живе…»

Смисли є основою комунікації всіх з усіма. Там, де нема смислів, комунікація неможлива.

В своїй роботі «Цілі революції» я навожу 6 основних системоперетворюючих цілей і відповідних їм смислів. Проте найважчою може бути комунікація щодо 2-ох з них — про розукрупнення олігархічних бізнесів та про інноваційну Конституцію.

Уявіть собі, що я прихожу до олігархів як менеджер і кажу, що їх статки потрібно розукрупнити. Перше, що вони скажуть, що в історії це вже було, і стратегія «відібрати і поділити» не спрацює. Мені доведеться їм пояснювати, що «розукрупнення олігархічних бізнесів» нічого спільного не має зі стратегією «відібрати і поділити», бо мова йде не про відбирання їхніх статків, а про переведення їх в таку соціальну форму, за якої вони б не змогли мати переважаючий вплив на владу, не змогли генерувати корупцію, не змогли блокувати вертикальну мобільність в бізнесі. Тобто я б мав пояснити їм смисл такої менеджерської дії — повністю знищити олігархів як силу, яка стоїть на перепоні соціальним та технологічним інноваціям в країні.

Звичайно, зрозуміють це не всі олігархи, звичайно не всі погодяться з таким смислом. Але в тому і є перевага смислу, що він, апелюючи до всеохопності і соціальної універсальності, рано чи пізно змушує з собою рахуватися навіть тих, хто цьому опирається. Перспектива для олігархів полягає не у величині їх бізнесу — а у виборі між повним знищенням бізнесу і розукрупненням.

Олігархи вже не раз бачили ризики ситуації, за якої виграють ті з них, хто в цей час ближчий до влади. Політичні ризики крупного бізнесу тим менші, чим менше можливості кого-небудь з них взагалі мати вплив на владу. Отже принцип рівноваги Неша спрацьовує щодо крупного бізнесу: його рівновіддаленість від влади на користь всім — і бізнесу, і владі, і суспільству.

Отже коли є розуміння смислу цієї соціальної дії, можна вести розмову навіть з олігархами, бізнес яких збираєшся розукрупнювати. Бо якщо вони сприймають смисл, вони самі зрештою і запропонують ту форму обмеження свого впливу, яка буде для них найменш важкою у здійсненні.

Так само і у відношенні до розробки нової Конституції. Ми ніколи, вдумайтеся — НІКОЛИ — не зможемо розробити і прийняти працюючу Конституцію, коли не будемо публічно оголошувати смислові принцип такої дії, допоки не будемо бачити того, що світ змінився принципово і за зразки не можна брати інші, хай навіть і дуже ефективні конституції, що працювали у минулому.

Україна впродовж останніх 23 років змінювала Конституцію тричі — у 1996, 2004, 2010 роках. Кожного разу люди, що розробляли її, вважали, що вони чинять розумно. І кожного разу вони дуже дивувалися, чому вона переписується знову. Кожного разу ми уникали розмов про смисл цих дій — ми лише перерозподіляли повноваження гілок влади, тобто способи концентрації влади, способи впливу олігархів на владу і способи зовнішнього управління країною.

Більшість існуючих старих конституційних уявлень смислу не мають. Щоб прийняти Конституцію на десятки чи навіть на сотні років, потрібно бачити перспективи на цей час, потрібні нові смисли нового світу, потрібна нова мова для обговорення нової Конституції.

Отже якщо вас раптом запросять розробляти Конституцію і почнуть знову перерозподіл повноважень між тими ж самими гілками влади і робитимуть все це старою мовою, тікайте звідти. Бо слави вам не буде, і така Конституція довго не протримається.

Я би можливості людей, що вже брали участь у розробках минулих конституцій, обмежив до консультування конституційного процесу. Навряд чи ці люди зроблять щось нове. Хай консультують по тих питаннях, де їх запитають, і не лізуть в принципові речі.

Отже нова Конституція повинна містити принципово нові смисли, які мають працювати у майбутньому світі. Конституційний процес має відбуватися новою мовою, з новими словами, з новими правовими поняттями, з новою структурою розділів, з новими правовими принципами.

Шукати смислу Конституції потрібно в новому світі. Уявлення нового світу футурологічні. Описати смислові уявлення нового світу це і є завдання інтелектуалів.

Потрібно намагатися говорити про смисли і творити нові смисли. Але найголовніше — потрібно навчитися довіряти своєму відчуттю щодо смислу того, що робиш. Відчув, що втратився смисл дії, зупинись, подумай, знайди новий смисл, зміни спосіб дії щодо нового смислу. Бо, як казав Ейнштейн, безглуздо робити одне і те ж саме і щоразу чекати на інший результат.

Без інтелектуальної дискусії про смисли революція відбутися не може. Час, що піде на тривалу революцію, це час, що має піти на усвідомлення інтелектуалами з сентиментом до Майдану необхідності розмови про смисли. Тільки така дискусія вперше почне породжувати довіру до інтелектуалів у країні переважаючої інтелектофобії. І тільки така дискусія може призвести до появи нових універсальних смислів.

Світ потребує нових смислів. Якщо не боятися визнавати власне безглуздя, смисли можна створювати самостійно.

Источник: блог Сергея Дацюка на УП

Изображение: Никита Панисов, «Хвиля»