Реформа охорони здоров’я в контексті президентських виборів

Центр Разумкова перед першим туром президентських виборів провів дослідження щодо ставлення до медичної реформи серед прихильників кандидатів на посаду президента. Поміж шести найбільш рейтингових кандидатів найменше симпатиків реформи виявилося серед виборців Ляшка (7%), Бойка (10%) та Тимошенко (12%). Не дуже у захоплені змінами в охороні здоров’я виборці Зеленскього та Гриценка (по 18%). Значно кращою, але явно недостатньою як для головного ідеолога удосконалення системи лікування та профілактики хвороб є підтримка реформ у «популяції» президента Петра Порошенка (46%). Якщо врахувати, що за Петра Олексійовича у першому турі виборів проголосувало лише 16% громадян при явці 63%, то загальна картина підтримки реформ по країні є дуже бляклою. При цьому варто відзначити, що влада представляє медичну реформу однією з самих успішних зі 144 реформ і намагається її «продати» на виборах.

Так само як і правда, котра далеко не завжди знаходиться там, де перебуває більшість низький відсоток підтримки населенням будь-якої реформи зовсім не означає її хибність. Наталі Безмен у великій статті «Що насправді робить Уляна Супрун і чому її підтримує Володимир Зеленський» спробувала акцентувати увагу на якісному складі меншості, яка підтримує зміни в медичній сфері і намагалася пояснити чому серед цієї меншості чимало розумних та освічених людей.

Перша цінність аналітичного тексту Наталі Безмен полягає у тому, що розумні та освічені представлені так, що їх не потрібно інформувати. І це відповідає дійсності. Ці люди поінформовані різними «за» та «проти» і мають  сформовані на підставі отриманих знань переконання. До слова зазначимо, що даний факт не означає, що переконаних не потрібно чи заборонено переконувати.

Наступним важливим моментом є представлення розумних та освічених нехай і умовними, але такими собі спонсорами охорони здоров’я для бідних. «Донори» хочуть, щоб чиновники та лікарі, які обслуговують незаможних не крали бюджетні кошти та ефективно їх використовували, оскільки фінансових ресурсів більше не буде, а креативний клас, треба розуміти, не збирається боротися з урядом «за себе і за того хлопця». Креативному класу легше заробити та доплатити за себе в державній клініці, або просто отримати допомогу в приватному лікувальному закладі.

Убогі ж мають бути вдячні тому, що їм дали. У цьому місці важливо зробити наголос: розумні та освічені, за замовчуванням мають на увазі, що рівень охорони здоров’я для них повинен бути вищої  якості, ніж для бідних. І це ззовні виглядає доволі справедливо та логічно. Тобто в надрах буржуазії формується новий пострадянський образ гуманності ХХІ століття: ми подбаємо про те, щоб у бідних не крали мізерні кошти, оскільки це антигуманно, а за себе ми доплатимо.

На цьому аналіз переконань прихильників реформ ніби як вичерпується, проте прослідковується натяк на якусь частину розумних та освічених, котра пропонує бідним та хворим потерпіти кілька років поки держава реформою не створить нову систему обліку та статистики всіх і всього. А уже потім, коли все порахують, інвентаризують та  налагодять Мінфін підкине грошей, але якраз стільки, скільки потрібно.

Так, прихильники реформ розуміють, що за кілька років поки все будуть підраховувати, запроваджувати E-health й таке інше не одна сотня тисяч людей передчасно помре. Але для будівництва недолугої та антигуманної, як вони вважають, системи Семашка, радянські соціальні інженери поклали мільйони людських життів і нічого. До речі, сумнівів у тому, що нова облікова система буде бездоганною і що грошей після її встановлення нарешті підкинуть у розумних та освічених якось не виникає.

З усього робиться не те щоб висновок, а швидше підведення до того, що сам курс на реформи є правильним, але вся проблема у недолугих «бикуючих» виконавцях. Як пропозиція після обрання Зеленського президентом – розібратися у тому що відбувається, провести аудит зробленого та змінити команду. Таким чином аналіз ситуації виводить на існування перспективи як такої, але вже з іншими виконавцями та дещо відкоригованим курсом. І все воно було добре, якби окрім думки представників освічених та розумних з табору меншості не існувало думки таких самих освічених та розумних з табору більшості, яких тільки серед прихильників «Зе» у чотири рази більше – 62%.

Складно сказати як співвідносяться сили інтелектуалів у двох протилежних таборах, але можна не сумніватися, що серед виборців Зеленського, якщо уже його взято за основу, також чимало мислячих, які дуже просто на пальцях покажуть, що реформу продовжити неможливо і вона не має перспектив як таких. Це фасадна реформа на зразок реформи поліції, коли радянських «даїшників» та дільничних міліціонерів з освітою отриманою у школі міліції замінили на патрульних поліцейських, які до цього працювали юристами, економістами, бухгалтерами та продавцями в супермаркетах. На сьогодні ми не можемо з ними навіть сфотографуватися, оскільки вони розбили майже всі свої «пріуси».

В медичній сфері проведена така сама фасадна реформа, яка торкнулася самого простого рівня надання медичної допомоги штучно виділеного з системи охорони здоров’я, на якому за допомогою нехитрих маніпуляцій як то збільшення удвічі навантаження на лікаря, відсічення 25% «непідписантів» декларацій та ручного перерозподілу коштів лікарям, які переважно малюють довідки та направлення зарплату з 4 тис грн. підняли до 12-16 тис. грн.. Різниця між медичною та правоохоронною реформою полягає лише у тому, що патрульні поліцейські як правоохоронці нижчого рівня завжди отримували та отримують нижчу заробітну плату від своїх «старших» колег, тоді як в охороні здоров’я ось уже як півроку медична сестра амбулаторії сімейної медицини, яка виконує функції секретарки має 10 тис грн. «чистими», а хірург, котрий працює в операційній – 5 тис грн., і всі розуміють, що метою зміни організаційно-правової форми державної власності з бюджетної установи на некомерційне комунальне підприємство проводиться для того, щоб відібрати у медичного ремісника неофіційну оплату праці і спрямувати її на так званий розвиток лікувального закладу.

А розвивати там є що, оскільки протягом 28 років поспіль охорона здоров’я недофінансовувалася на 3% ВВП і тепер ці сотні мільярдів гривень хтось має компенсувати. Але замість «тойот» та мільярдів гривень держава видали наказ про табель оснащення, який мають профінансувати новостворені спроможні територіальні громади. І це мова іде лише про медицину простих випадків первинного рівня надання медичної допомоги. Тому перспективи продовження реформ бачать лише ті, хто не бачить, що Володимир Зеленський пішов здавати аналізи до приватної клініки, а не у сімейну амбулаторію до сімейного лікаря за направленням у лабораторію наркодиспансеру.

Ось саме ця частина розумних та освічених з сліпими ділянками у полях зору пропонує вірити і чекати. Ті, хто не мають скотом, природно, не вірять, оскільки бачать всю картину загалом і їм вірити нема у що і чекати нічого – одна справа поставити на газову плиту каструлю з почищеною картоплею і вірити у картопляне пюре, а інша справа поставити під сонячні промені трьохлітрову банку з колорадськими жуками й чекати на страву з картоплі, виходячи з того, що жуки все літо живилися картопляним бадиллям.

Цілком очевидно, що заклик вірити у реформаторську бутафорію у значній мірі походить з заангажованості та приватної корисливості і має на меті зруйнувати попередню систему на догоду маленькій групі осіб, яка за це все платить. Це не є голослівні звинувачення – нічого іншого як пройти «точку неповернення» не пропонується. Але насправді на цьому питання віри як нераціонального та такого, що заперечує реальність або створює її химеру не вичерпується. Мова іде про те, що люди, які позиціонують себе технократами з раціональним мисленням насправді є ірраціональними і працюють у збиток у найближчій перспективі для суспільства і у дещо віддаленій перспективі для себе.

Реальна реформа охорони здоров’я в нашій країні почалася з приходом до влади Віктора Януковича і триває по сьогодні, тобто дев’ять років. За цей час про реформу було написано багато, але все, що аналізувалося стосувалося фізичного – того, що ми бачимо і можемо піддати дослідженню. Торкнутися метафізичного (того, що «за фізикою») – чого ми не бачимо і не можемо взяти в руки – нікому не спадало на думку. А дарма, адже людина відрізняється від тварини тим, що для неї існують такі виміри як реальність та ілюзія.

У нас прийнято вважати, що єдиною реальністю є фізична реальність. Це дерева, автомобілі, люди, тварини, нервова тканина з нейронами, заклади охорони здоров’я з лікарями, фінансові ресурси, й таке інше – все що ми можемо побачити, помацати, дослідити. Але окрім фізичної реальності існує нефізична реальність, яку ми не можемо помацати: любов, гуманізм, прагнення до істини. Ця нефізична реальність є абсолютно первинною, коли людина щось створює. Так, є люди для яких таке твердження – нісенітниця, або версія чи гіпотеза. Але є й ті для яких це факт. І це абсолютно нормальний поділ, адже ніколи людина у якої голова існує для того, щоб в неї їсти має спільне розуміння реальності з людиною у якої голова для того, щоб слухати симфонічний оркестр чи не дай бог творити музику.

Але, незважаючи на такий розподіл, наукові ідеї, теорії, закони фізики, математичні рівняння, механізми, фінансові моделі, системи Семашка і Бевериджа народжуються не в мертвій машині і не просто в нервовій тканині з нейронами, а в людині, яка страждає, прагне до істини, відчуває прекрасне і добре, відчуває свій обов’язок.

Тобто для того, щоб щось досліджувати, винаходити потрібно любити, прагнути істини, відчувати, надихатися. Все чим людство користується і є утилітарним – створене. Творіння завжди залежить від ось цього нібито ілюзорного (любові, відчуття прекрасного, прагнення істини) і ніколи не залежить від матеріального, а також неможливе в нелюбові чи злобі. Ні формули математика, ні закони фізики не з’явилися як результат банальної виробничої необхідності порахувати площу земельної ділянки чи налагодити обігрів свого житла чи якихось інших утилітарних мотивацій. Все це народила екстремальна форма любові та людська воля. І навіть динаміт та ядерна бомба – це результат любові до атома, ядра, електрона, протона, істини тощо. Не можна створити бомбу просто ненавидячи людей. Саме ось ці нематеріальні речі нефізичної реальності дають початок теорії, яка породжує практику. І теорія і практика, народжені ілюзорним ірраціональним є раціональними.

Отже, ірраціональне метафізичне – створює раціональне фізичне.  Але якщо у людини не існує ірраціонального метафізичного, або воно існує, але вона стартує з раціонального фізичного і починає будувати якийсь там механізм чи фінансову модель у комфортних умовах на поживному субстраті. Що тоді? Ось тоді раціональне завжди народжує ірраціональне: ірраціональну теорію,  ірраціональну практику, які обґрунтовуються таким самим ірраціональним мисленням: суперечливим, непослідовним (інкогернтним) та неаргументованим.

«Кейс» з охороною здоров’я це неспростовно доводить. Розумні та освічені технократи, які стартують з раціонального та утилітарного намагаються створювати систему охорони здоров’я як незалежний від людського фактору механізм якого, увага, у них немає у голові. Замість реального механізму у них є віра у механізм. Тоді як у суб’єктивного ідеаліста романтика, який стартує з метафізичного ірраціонального в голові є готова картина прекрасного, а не віра у неї. Ще раз: в голові не віра, а реальна картина прекрасного. Цікаво, що ця віра у реформаторів підтримується ззовні матеріальною стимуляцією, і за цю віру вони не готові нічим жертвувати. Такий собі варіант постмодерної духовності.

Саме тому медичні технократи-реформатори непереконливо користуються раціональними аргументами в дискусії. Аргументом в доведені позиції у них є необхідність «проходження точки неповернення». Проходження цієї точки має відкрити якісь перспективи та якось налагодити кимось якісь механізми. Це при тому, що реформатори імпліцитно вважають людину ірраціональною, яку треба таємно так, не помітно для неї, підправляти і  скеровувати. Які перспективи, звідки вони візьмуться – не зрозуміло. І у чому тут раціоналізм також не зрозуміло.

Шукаючи відповідь на питання звідки до нас прийшла вся ця технократична філософія, котра міняє соціальні інститути з людськими зв’язками на соціальні механізми з простим агрегатами та вузлами, у яких періодично потрібно щось просто відкручувати та прикручувати важливо не піддатися спокусі простих відповідей. Однією з таких простих відповідей є обґрунтування постмодерном. Зараз дуже модна все валити на нього.

Так, без сумніву молоду команду МОЗ на верхівку української соціальної політичної піраміди підняли соціальні ліфти західного постмодерну. На постмодерн, наприклад, можна повісити нехтування під час дискусії аргументацією, оскільки у постмодерні істина визнана тоталітарною й тому її ніхто не прагне відшукати. Звідси походить перетікання і вислизання, а не конкретика та аргументи. Також на постмодерн можна повішати ігнорування любові, почуттів та іншої ірраціонального «непотребу». Сюди ж заходить етичний релятивізм та множинність істини, коли всі праві, а право говорити надається кожному, навіть судимим наркоманам. Й нарешті сам механістичний підхід з намагання викинути звідусіль людину, оскільки постмодерн ставить під сумнів самодостатність людського розуму. Але насправді не все так просто, лінійно та плоско.

Треба розуміти, що хронологічний час не співпадає з філософсько-соціальним часом, і наша країна не має стосунку до постмодерну. З точки, у якій ми знаходимось його горизонтів не видно, хоча вплив філософії постмодерну, який до нас доходить через зовнішнє управління, грантівські програми в освіті, безперечно, є. Значна частина українців є глибоко архаїчні і живуть у премодерні і навіть глибше, не просто вірячи у дива живого бога, а у дива від вживання куті та свячених пасок разом з фарбованими цибулинням яйцями.

Уляна Супрун і вся її молода команда з примітивним постами на сторінці «Фейсбук», нахабність та диявольські методи пропаганди абсолютно вписуються до раннього модерну періоду французького просвітництва, яке у нас прийнято вважати чимось світлим і добрим (прикметник «французький» тут не є зайвим, оскільки просвітництво у Європі не було однорідним). Мало хто розуміє, що всі ці поради про користь сидіння на холодному спрямовані на дискредитацію і ліквідацію нехай і корумпованої та конформістської, але медичної еліти. Це те що робив у Франції у ХVІІІ столітті креативний клас перед тим як різати животи і кишками душити аристократію. Це звідти ростуть ноги ідеї примітивного механістичного підходу до всього та просвітницькі програми для всіх на рівні «лікбезу». Примітивізм, маніпуляції, брехня, чорні технології, які ми бачимо у виконані Уляни Супрун це теж епоха раннього модерну періоду французького просвітництва.

Тому українська реформа охорони здоров’я ХХІ століття це гримуча суміш архаїки премодерну, модерну та постмодерну, яку ми бачимо у вигляді маніпуляцій, брехні, пропаганди, примітивізації, ірраціонального мислення і віри в систему охорони здоров’я як механізму незалежного від людського фактору, але якого немає у голові реформаторів.

На перший погляд цей висновок не має жодного практичного значення. Але апеляція до історичних епох не є марною. Вона дає головну можливість – оцінити дії нинішньої влади в гуманістичному контексті і підтвердити або спростувати звинувачення у геноциді власного народу.

Історія гуманізму у сучасному його розумінні бере свій початок з епохи модерну, коли людина витісняє віру у бога «живого», який творить чудеса і міняє її на віру у могутність людського розуму як джерела розвитку, так виникає ідея безперервного прогресу. Все переорієнтовується на потребу людини. Світ більше не падає, а піднімається вгору, на зміну фаталізму і орієнтації панування на небесах приходить оптимізм і акцент на земному житті.

Епоха модерну умовно стартує з просвітництва, ключову роль у якому відіграли французи, які були першими більшовиками. З початку ХІХ століття просвітництво у Європі урівноважується романтизмом – творчість починає пручатися просвітницькому  примітивізму та ставленню до людини як до гвинтика великого солідарного механізму.

Радянський Союз – це європейський проект модерну, який є продовженням просвітництва з елементами комуністичного романтизму. Французькі революціонери ХVІІІ століття та російські революціонери ХХ століття вбивали людей, які не піддавалися соціальній корекції для реалізації гуманістичної ідеї для скривдженої, на їх думку, більшості. Найбільш яскравим прикладом практичного втілення ідеї гуманізму як турботи про людину в СРСР і була система охорони здоров’я Семашка. Система Семашка – це перша система у світі як така. До цього у Європі існували протосистеми, які почали трансформовуватися у системи після другої світової війни.

В СРСР організація медичної допомоги була найбільш гуманістичною: заробіток на людському стражданні визнано аморальним, пацієнт більше не розглядався джерелом доходу і об’єктом конкуренції, стандарти допомоги були однаковими для доярки та представника для творчої інтелігенції. Система Семашка станом на 1991 рік випереджала європейські моделі на років так 30-40, а американську систему охорони здоров’я назавжди. Головною проблемою цієї моделі була залежність від детермінованої економічної відсталості, яка обумовлена половинчастим модерном. Радянська Росія з модерну взяла в науку лише об’єкт та матерію викинувши з неї суб’єкт з усіє його ірраціональністю та метафізикою і заперечила бога – як «живого» та і «причинного».

На сьогоднішній день в Україні є дуже складне, назвемо його так, сприйняття системи  охорони здоров’я як такої та системи Семашка зокрема. За 28 років нам в голову вклали, що охорона здоров’я це галузь економіки, де мають працювати ринкові закони та конкуренція за пацієнта. Лайт-версія такого розуміння: медична сфера обслуговує економіку країни, забезпечуючи її людським потенціалом, підвищуючи продуктивність праці тощо.

Ще складніше з сприйняттям системи Семашка. Вона в Україні вважається структурним підрозділом архіпелагу ГУЛАГ – катівні українського народу. Не дивно, що на такому фоні нам легко розповідати про британську систему охорони здоров’я джентльменів, адже нащадкам українських козаків мало цікаво, що ці джентльмени виробляли з ірландцями та шотландцями.

Але ідея створення системи охорони здоров’я в жодній країні світу не планувалася як галузь економіки чи її важливий додаток. Систему не формували ані ринковики, ані технократи, ані «ліві», ані «праві». Її формувала дуже невелика кількість політиків, які розуміють, що таке загальне суспільне благо та гуманізм. Нехай і по-своєму.

Те що на Заході у системі присутні ремісники у білих халатах, які працюють на загальне благо не означає, що охорона здоров’я це галузь економіки та виробництво. Те що там є конкуренція і один лікар вважає іншого лікаря зайвим, то це не означає, що все це в інтересах людини і має якесь відношення до гуманізму. Це вимушений компроміс, на який комуністам СРСР не було ніякої потреби йти, оскільки вони вирішили все радикально. У нас люди вважають, що якщо за них виграють конкуренцію, то це тому, що вони комусь цікаві зі своїми болячками. Цікаві їх гроші. Доведено, що інтерес ескулапа-ремісника після виграної конкуренції за пацієнта різко падає до останнього. Вся енергія спрямована на конкурентну боротьбу, яка далеко не завжди ведеться чесно і коректно.

У нас ніяк не можуть зрозуміти, що культура професії лікаря відрізняється від культури професії шофера. Взаємини лікарів різних  рівнів це не те саме, що стосунки між таксистом, водієм маршрутки, водієм «Неоплану» та водієм далекобійником. В охороні здоров’я не припустима ситуація, яка можлива на автошляхах, коли той, хто на габаритнішому транспортному засобі сліпить фарами дрібнішого, маршрутник підрізає автобус, щоб забрати «не свого» пасажира, а таксист проскакує на червоне світло. І якщо таксист потрапив в невеличке ДТП, то його пасажир залишається посеред дороги при своїх інтересах, навіть якщо він готовий пересісти на інший транспорт і ще раз заплатити.

Верхом цинізму з боку сучасних реформаторів є інтерпретація 49 ст Конституції України (КУ) як популістичної та такої, що нібито не дозволяє виконати соціальну функцію та гуманістичну місію держави, оскільки не дає визначеності та конкретики. Дана стаття КУ практично скопійована з радянської Конституції. Тобто в СРСР вона не заважала виконувати гуманістичну місію, а в Україні заважає. Можливо все ж таки питання у бажанні виконувати цю місію та розумінні самого гуманізму?

Отже, які висновки можна зробити щодо гуманності в охороні здоров’я на даному етапі реформування і чи доречно тут застосовувати термін «геноцид». Схоже на те, що  радянські соціальні інженери модерну у російській версії знищували мільйони людей варварськими способами для того, щоб збудувати для відданих ідеї рівності гуманну систему охорони здоров’я, тоді як соціальні інженери постмодерну використовують гуманні методи знищення мільйонів людей для того, аби збудувати антигуманну систему охорони здоров’я для відданих ідеям утилітаризму. І це не є поетичним перебільшенням. Утилізація зайвих для економіки громадян поки не проявлена в публічному дискурсі інтелектуалів, але не слід чекати, що вона колись есплікується. Такі ідеї проявляються одразу в дії. Чи є це геноцидом навіть у лапках? Складно сказати. Можливо утилізація непотрібних економіці людей через механізм охорони здоров’я це така нова форма гуманізму.

Ну, й замість висновків про те «що насправді робить Уляна Супрун». Розуміти цей момент справді важливо.

Уявіть собі, що гуляючи парком ви завітали на міський стадіон, де відбуваються змагання серед школярів старших класів на першість міста з легкої атлетики. Забіг на три тисячі метрів. Якщо ви не бачили старту і потрапили ближче до фінішу забігу, то ви не зможете розібратися у ситуації, яка відбувається на біговій доріжці. Дуже дезорієнтуює основна група учасників забігу. В силу різної фізичної підготовки школярів той, кого ви бачите останнім, який нібито відстає від головної групи часто є лідером забігу, який випереджає інших на цілих два кола, тобто на 800 метрів. Задачею самих «розумних» на таких змаганнях (з них, мабуть, і виростають політики-прагматики та урядові технократи) було імітувати фінішний ривок разом зі справжнім лідером забігу і продати суддям п’ять з половиною кіл (2200 метрів) за сім з половиною (3000 метрів). Не всім і не завжди це вдавалося, але деяким проходило. Головне у цій ситуації не захопитися і пропустити справжнього лідера вперед, інакше є загроза миттєвого викриття з боку справжнього переможця чи групи реально сильніших.

Уляна Супрун це людина, яка випадково потрапила на український стадіон прямо з Америки, де бігли три тисячі метрів не школярі, а майстри спорту з легкої атлетики і приєдналася за двадцять метрів до групи молодих реформаторів, які також не бігли всю дистанцію, а вибігли з лави вболівальників і приєдналися до забігу на останніх ста метрах. Не розуміючи ситуації і місця свого знаходження, пані Супрун перегнала лідерів забігу. Саме так слід трактувати піднесення в абсолют первинного рівня медичної допомоги, та підвищення заробітних плат сімейним лікарям у чотири рази не маючи відповіді на запитання якою у такому разі має бути заробітна плата тих, хто реально працює, де взяти на це гроші, і скільки на це мають чекати спеціалісти вищих рівнів. Тому уже півроку в нашій країні медсестра при сімейному лікарю, яка виконує функції секретарки отримує 10 тис грн., а хірург районної лікарні 5 тис грн.. І що далі з цим робити ніхто не знає.

Тривале відтягування фіналізації реформи охорони здоров’я вітчизняними динозаврами, які розуміли, що система Семашка на 40 років випереджала усі Європейські моделі, а американську систему вона випередила назавжди саме цим і пояснювалася. Вони просто про це нікому не казали, бо доїдали радянські інститути імітуючи реформи, оскільки їм треба було просто доробити до пенсії, добудувати хату і пристроїти дітей, а кому і внуків. Але тут приїхала Супрун і здуру оббігла всіх на фініші, і тепер її чекають як переможця міських змагань на першості України.

Якщо говорити більш серйозно, то Супрун фіналізує один з етапів побудови механістичної моделі охорони здоров’я, і робить це незграбно. Наша проблема полягає у тому, що цього або ніхто не бачить, або про це нікому сказати.

Дуже прикро, що українці заплатили мільйони життів і так не розуміють досі що є цінним, за яке варто боротися, а що є сміттям, яке треба викинути з країни.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook