«New deal» від Юлії Тимошенко: демо-версія

У світі професійної політики нова виборча кампанія розпочинається ще задовго до завершення попередньої. При цьому в умовах наджорсткої конкуренції увесь час потрібно вигадувати нові, несподівані тактичні схеми. Іноді доводиться навіть змінювати цілі політичні стратегії, очевидцями чого ми нещодавно стали. Мова йде про «Новий курс» у виконанні політтехнологів Юлії Тимошенко.

Навряд чи хтось буде заперечувати, що в українській політиці Ю. Тимошенко є професіоналом надзвичайно серйозного досвіду. Політиком, який не зупиняє передвиборної боротьби ні на хвилину, веде її на кількох рівнях водночас і постійно, і чиїм кінцевим результатом можна вважати лише максимальну владу. Максимальну, яку можна концентрувати в умовах існуючої політичної системи. А концентрувавши максимум влади – змінити систему і включитись у нову гру – примноження влади до нових допустимих максимумів. Харизматичний політик з диктаторськими настроями. Водночас, політик, у якого «…ситуація складна, але буде краща. Тричі вибори не програють. Або вона зараз виграє, або це буде кінець. Це, можна сказати, «дембельський акорд», як перецитовує одного з українських олігархів «Українська правда».

За таких умов підготовка до наступних виборів є надсерйозною. Ставки надто високі. Як відзначають у публічних джерелах, командою Ю. Тимошенко вже сформований повноцінний виборчий штаб, гарантовано лояльність більшості вітчизняних олігархів, а І. Коломойський при цьому демонструє навіть відкриту підтримку. До групи технологів досвідченого О. Абдуліна приєдналися фахівці покійного Ю. Левенця – В. Котигоренко і В. Войналович, медіа-консультант О. Мустафін, рекламою опікується О. Кондратюк, спічрайтером знову став В. Чепинога. Водночас серйозно працюють над репутацією Ю. Тимошенко за кордоном, де в першу чергу відмічають контракт із американськими лобістами з фірми «Avenue Strategies» екс-помічника Д. Трампа Беррі Беннетта.

Тож цілком зрозумілим став той резонанс у інтелектуальному і експертному середовищі, що його недавно спричинила доволі нестандартна у виконанні партійна конференція «Батьківщини» — інтелектуальний форум, на якому 15 червня було презентовано «Новий курс» — демо-версія президентської програми Ю. Тимошенко. Програма, яку одразу ж було впевнено асоційовано з «New deal» Франкліна Рузвельта, успішною антикризовою програмою одного з найбільш відомих американських президентів.

Першим серйозним наслідком форуму став розкол експертного середовища. На тих, хто побував і не був запрошений, хто став новим прихильником Юлії Тимошенко і залишився її декларативним антагоністом, на старих критиків Тимошенко і нових критиків Порошенка, на адептів віри «нового життя» і прагматичних ревізіоністів «неефективного та затхлого минулого».

Другим наслідком стала остаточна легітимація єдиного політичного тренду минулого і наступного виборчого сезону – «Нового курсу у життя по-новому» у біло-червоній кольоровій гамі.

Третім наслідком став фактичний старт нового сезону вітчизняної «Битви престолів», де вкотре найкращі шанси на другий тур поки мають жінка із розпущеною косою та президентський акаунт у новомодному Instagram’і.

Що ж в основі «Нового курсу»? Не мало й не багато — програма перезапуску країни. А ще серія інституційних новацій. Для їх впровадження запропоновано конституційні зміни, філософію і механіку яких було обговорено на широкій інтелектуальній панелі «Новий суспільний договір», де спікерами-експертами виступили С. Дацюк, Ю. Романенко, Г. Друзенко, В. Шишкін. Власне, вже сам пул спікерів цієї, та й інших кількох панелей форуму (новий економічний курс, екосистема життя людини) відверто демонструє, на яку аудиторію націлений «Новий курс». Це лідери прокреатив-класу – інтелектуальні пасіонарії, яких тривалий час активно пропрацьовували технологи П. Порошенка, але без особливого успіху. І за яких взялись із усією енергією та завзяттям технологи Ю. Тимошенко. Це спільнота лідерів думок, які врешті спричинюють динаміку антирейтингів, з чим мають серйозні проблеми усі лідери сьогоднішніх передвиборчих перегонів. Складається інтересна ситуація, коли президентська команда здійснює розворот до більш сталого консервативного електорату (насамперед західноукраїнського), піаряться на захисті сімейних цінностей, проблемах здобуття автокефалії для українського православ’я тощо, водночас в інтересах Президента запущена потужна кампанія VIP-агітаторів (впливові депутати-мажоритарники з доступом до адмінресурсу та гарантіями президентської підтримки на майбутній парламентській кампанії). В цей же час Ю. Тимошенко намагається максимально розширити свою електоральну базу, «обійняти всіх», водночас вийти за межі не надто комфортного поля, яке розриває так звана «демократична опозиція» (насамперед, команди О. Ляшка і А. Гриценка, але й менш впливові кандидати потрохи «відкушують»). І в цих умовах команда П. Порошенка, зазнавши невдачі на прокреативному електоральному полі символічно передає естафету для команди Ю. Тимошенко. «Жити по-новому за Новим курсом».

Повернімося до новацій. Звідки такий тривалий попит на «нового виборця»? Тут у пошуку відповідей корисною може стати політична соціологія. Близько 60% сьогоднішніх українців хочуть бачити при владі нові обличчя. Більше 30% не визначилися, за кого голосувати. Головною проблемою для більшості сучасних політиків-важковиків є негативна емоція виборця, який відмовляється голосувати за будь-кого із старих політиків. У демографії це в основному міський середній клас молодого і зрілого віку. За таких умов цілком логічним є імідж-корекція, відхід від образу «берсерка-опозиціонера» до образу «мудрого критика», від «борця» до «захисниці». Вихід за межі звичного політичного ток-шоу по-українськи в стилі «з’ясування стосунків» до більш цивілізованого, західного формату «обговорення політичних програм».

Щодо конкретних ініціатив в рамках «Нового курсу», тут маємо:

• перехід з моделі парламентсько-президентської республіка на парламентську державу канцлерського типу (на кшталт сучасної Німеччини). Щоправда, без чіткого роз’яснення щодо можливої федералізації, за що окремі автори одразу ж підняли питання ймовірної федералізації України і розпочали шукати «слід Медведчука», а то й більш розмитий «російський слід» як серед спікерів, так і авторів проекту «Нового курсу»;
• широке розширення політичної участі для інститутів громадянського суспільства. Тут серія ініціатив, із помітних, для прикладу, розширені законодавчі ініціативи, «вето мовчання», розвиток форм громадського аудиту, право референдуму задля позачергових парламентських виборів і т.п. Критиками такі ініціативи було названо нереалістичними, нічим іншим, як спробами вийти на ефективну риторику із новими цільовими аудиторіями, які водночас останнім часом стали об’єктом цільової критики пропрезидентської медіа-команди («грантоїди», «псевдоантикорупціонери» і т.п.);
• радикальна реформа парламенту через формування дворівневої інституції і суттєве скорочення кількості депутатів. При цьому аналогом верхньої палати пропонується Національна асамблея самоврядності, яка складатиметься на 1/3 з голів всеукраїнських асоціацій, і на 2/3 – з лідерів думок. І, попри те, що інституційних механізмів побудови такого парламенту поки не роз’яснено, очевидно, мова йде про інституцію типу естонського Рійгікогу;
• тотальне впровадження технології блокчейн для боротьби з корупцією;
• з поміж іншого – класичні теми реформ судової, адміністративної, соціального забезпечення і т.д.

У «Нового курсу», як ми відмітили, одразу ж з’явилися жорсткі противники, які у своїй критиці доходять до дуже оригінальних висновків. Для прикладу, Сергій Фурса на шпальтах «Дня» уподобив «Новий курс» політичним програмам у венесуельському стилі. Для подібних соціально-політичних проектів властиве активне втручання держави у економіку та популістична риторика, соціально-спрямована програма без чіткого пояснення ймовірності і механіки стабільного і тривалого економічного росту. При цьому – багаторічні стабільні президентські амбіції, жага влади Ю.Тимошенко, на думку експерта, навряд чи дозволять перейти до дійсної парламентської моделі з сильним інститутом канцлерства, навіть за умови дійсно ефективної конституційної реформи.

Таким чином, можемо констатувати, що першочерговий сенс нинішньої зміни політичного курсу Ю.Тимошенко – пошук способів вийти на нові цільові аудиторії – активний міський середній клас, молодий політикум та прокреативне інтелектуальне середовище. Рейтингу, який наявний на сьогодні, попри успішну динаміку і лідерські позиції, за умов консервації ситуації (чого навряд чи варто сподіватися) – недостатньо. Антирейтинг високий, причому не лише на рівні груп виборців, але й цілих регіонів, як те вірно відмічає Віталій Кулик, директор Центру досліджень громадянського суспільства. Електоральна база – патерналістськи орієнтований виборець, але в умовах конкуренції з Петром Порошенком, у якого в руках інструменти нормативного і бюджетного контролю, адмінресурс і відносно успішна політика першої каденції – доведеться працювати на спільному електоральному полі однаковими методами.

З точки зору політичної технології, маємо ситуацію ребрендінгу «матері нації» у «лідера нової генерації» з одночасним тестуванням стратегії подвоєного електорату: партійні структури працюють звичним форматом зі звичною електоральною масою «юлиних прихильників», нові лідери думок через власні канали комунікації перенацілюють свої аудиторії на «Новий курс». На обкатку нового іміджу – кілька місяців, після чого буде прийматися рішення про остаточне визначення формату передвиборчої стратегії.

При цьому, у нового курсу Тимошенко є велика проблема – це її минуле. Причому, як власне політичне минуле Ю. Тимошенко, що гарантує їй сталий електорат малих райцентрів і українських сіл, звичний до прямої критики та популістичних обіцянок, так і її партійне сьогодення. Присутні на форумі журналісти дуже чітко відмітили певну розгубленість запрошених на захід партійців, їх неготовність, а подекуди – неспроможність прийняти інтелектувальний мейнстрім в стилі обговорень ідей нової «конституанти» і «відкритого коду», «блокчейн в державному управлінні» та «ай-ті сектору у вітчизняній економіці». В гонитві за новим електоратом є величезний ризик втратити той, який вже сформований.

Автор — асоційований експерт Фонду громадської дипломатії, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри політології і соціології, завідувач Центром соціально-політичних досліджень КПНУ ім. І. Огієнка

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook