25 липня у Пакистані пройшли парламентські вибори, які завершилися перемогою головної опозиційної партії «Тегрік-е-Інсаф» на чолі з її лідером Імраном Ханом. Колишня зірка крикету та британсько-пакистанський аристократ, відомий своїм розгульним способом життя, а тепер – лідер ісламістської партії, Імран Хан обійняв крісло прем`єр-міністра та почав формування коаліції. Його перемога, хоча й стала важливою подією в історії країни, але була доволі очікуваною.
Партія «Тегрік-е-Інсаф» у тому вигляді, в якому вона існує сьогодні – це політичний проект пакистанських військових. Щонайменше з 2014 року генералітет, у якого в руках зосереджена реальна влада в країні, почав розкручувати опозиціонерів на противагу правлячій тоді партії «Мусульманська ліга» прем`єр-міністра Наваза Шаріфа. Тоді між Шаріфом і військовими спалахнув конфлікт. Все через намір прем`єра обмежити владу генералів і поставити армію під цивільний контроль. Ціла низка ініціатив Шаріфа, спрямована на боротьбу з надмірним впливом військових, призвела, зрештою, до його відставки у 2017 році. Тоді рішенням Верховного суду Пакистану Шаріфа звільнили з посади прем`єр-міністра через обвинувачення в корупції та відмиванні коштів.
Лідер опозиції Імран Хан весь цей час активно критикував правлячу партію і особисто Наваза Шаріфа та його клан. Військові активно допомагали Хану, надаючи йому ефірний час на телебаченні, дозволяючи організовувати в столиці та інших містах велелюдні антиурядові мітинги та дозволяючи відкрито критикувати владу та її реформи. Основним інтересом армії було позбавити партію Шаріфа більшості у парламенті. Окрім самого Хана, генералітет створив ще кілька політичних проектів – партій-спойлерів з ісламістським порядком денним, які нещадно критикували «Мусульманську лігу» під час передвиборчої кампанії.
Перемога Імрана Хана – тріумф пакистанського генералітету. Завівши його партію до парламенту, військові вирішують для себе кілька важливих проблем:
- Позбавляють можливості керувати країною своїх ворогів – «Мусульманську лігу» та клан Наваза Шаріфа;
- Роблять поступку ісламістам, оскільки Імран Хан є їхнім представником, хоча й більш поміркованим. Це нейтралізує прихильників ісламістських рухів і дає їм можливість обмежено, але впливати на політику;
- Роблять реверанс убік молоді, задовольняючи попит на «нові обличчя» у політиці;
- Матимуть можливість зробити видимість ефективної боротьби з корупцією. Новий прем`єр-міністр кілька разів обіцяв кинути за грати корупціонерів «старої влади»;
- Матимуть більш лояльного їм прем`єр-міністра, який проводитиме потрібну військовим політику та більше зосереджуватиметься на економічних проблемах, а не планах зламати систему, фундаментом якої є всесильна армія;
- Блокують скандальний процес приватизації підприємств, чимало з яких належать генералам, який розпочав колишній прем`єр Наваз Шаріф;
- Прибирають з порядку денного небезпечне для них питання мирних переговорів з терористичним рухом «Талібан» без попередніх вимог, яке підняв уперше Шаріф;
- Заспокоюють іноземних інвесторів. Імран Хан має широкі зв`язки у США та Європі, особливо у Великій Британії. У 1980-х роках він мав роман з донькою індустріального магната, барона Гордона Уайта, а його другою дружиною була Джеміма Голдсміт – донька мільярдера Джеймса Голдсміта;
- Отримують можливість покращити ситуацію з племенами на південному заході Пакистану на постійно нестабільних Територіях племен федерального управління. Там більшість населення – етнічні пуштуни, до них належить і новий прем`єр Імран Хан.
Новому прем`єр-міністру необхідно буде сформувати стабільну коаліцію з невеликими ісламістськими партіями, які також пройшли до парламенту, та розпочати політику економічної стабілізації Пакистану. Нині країна сильно страждає від погіршення інвестиційного клімату та спаду економічного зростання. Фактично, Пакистан сьогодні залежить від китайських інвестицій та грошей. Без них офіційний Ісламабад буде змушений звернутися до програми кредитування МВФ, а це політичне самогубство для будь-якого політика, адже МВФ почне вимагати непопулярні реформи у комбінації з жорсткими заходами економії. Це може викликати протести населення, адже автоматично призведе до зростання цін і податків. Реформування банківського сектору, покращення інвестиційного іміджу, посилення ефективності державних інститутів влади – це будуть пріоритети для Імрана Хана у політиці. Але виходити за межі цих змін він не буде, а військові йому не дадуть. Та основним викликом для нової влади стануть навіть не ці проблеми, а більш глобальне питання – зміна поколінь та переосмислення ролі країни у регіональній системі безпеки та світі. Ці питання набагато складніші і вимагають комплексного підходу від уряду, і навіть певною мірою змін самого фундаменту системи. А тут в Імрана Хана буде одна велика перешкода – небажання пакистанських військових, які і формують фундамент системи, змінюватися і поступатися своїми позиціями.
У зовнішній політиці нова влада Пакистану буде змушена реагувати на мінливий регіональний геополітичний фон, який складається не на користь Ісламабада. Посилення ролі Китаю у регіоні через його глобальну ініціативу «Один Пояс, Один Шлях», відкриває для Пакистану нові можливості для залучення інвестицій, зміцнення своїх зв`язків з КНР і виходу на міжнародну арену. Однак зближення КНР та Індії призводить до того, що Пакистан, який мало що може запропонувати замість індійців, опиняється на узбіччі регіонального розвитку. Крім того, погіршення стосунків зі США, які загрожують Пакистану ізоляцією, також підривають позиції країни та блокують американське фінансування, на якому багато років були зав`язані пакистанські генерали. Щоб покращити відносини зі США, пакистанцям необхідно виконати їхню вимогу – припинити фінансування та підтримку ісламських екстремістських угруповань, включаючи талібів, в Афганістані. Однак зробити це без небезпечних наслідків для себе Пакистан не може. Крім того, активний прикордонний конфлікт з Афганістаном і стримування Індії змушують пакистанців продовжувати використовувати ісламських екстремістів як інструмент тиску на своїх ворогів.
Очікувати змін від нового прем`єр-міністра Пакистану не варто. Якщо зміни в системі і відбудуться, то лише з подачі військових під тиском геополітичних обставин, які будуть загрожувати самому режиму. Імран Хан опиниться у доволі складній ситуації: йому необхідно буде балансувати між інтересами військових, власної партії, виборців (ісламістів та прихильників світської форми правління) та опозиції. У такій ситуації він може або повністю «продатися» генералам, як це було до цього, або спробувати привнести у політику щось нове. Однак йому це буде складніше зробити, аніж його попереднику. Для військових посилення ісламістів у політиці – занадто небезпечна річ, і вони готові втрутитися навіть шляхом перевороту, аби не допустити надмірного посилення своїх традиційних ідеологічних ворогів. Тому простору для маневру у Імрана Хана буде небагато.
Та його правління справді може стати доленосним. Враховуючи складну економічну ситуацію, зростання агресивно-войовничих настроїв серед молоді та зміцнення ісламських екстремістських організацій, зміни необхідні Пакистану. Інакше ця майже 200-мільйонна ядерна держава може розпастися, о матиме катастрофічні наслідки для світу та регіону передусім.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.