На відміну від Луганська, Донецьк протягом останніх місяців був у напівоккупованому становищі. Кількість бойовиків була мізерною, а місто досить далеке від активних бойових дій. Чому ж Луганськ практично одразу став бастіоном терористів, а Донецьк ні?
Є певна специфіка у взаємовідносинах між Луганщиною і Донеччиною. Еліта першої, до сьогодні, була підпорядкована другій. Остаточно це відбулось після Сєверодонецького з’їзду в часи Помаранчевої революції. Тому є підозра, що в сценарії сепаратизму Луганськ, як обласний центр, не отримав захисту для себе через відсутність достатнього лоббі в порівнянні з Донецьком. Він швидко став оплотом бойовиків. Разом з цим, представники ПР з Донбасу мали дуже багато капіталу в Донецьку. Грубо кажучи, в Донецьку багато житлових і інфраструктурних об’єктів, зруйнування яких, було надто не бажаним для дійових осіб, що грали в один сценарій з Росією. Ахмєтов — найяскравіший цьому приклад. В місті є стадіон і його резиденція. А також, велика кількість інших об’єктів, що дорого коштують. Олігархом побудовані дорогі: готель «Донбасс Палас» та головний офіс корпорації СКМ. Я не буду стверджувати про прямий зв’язок Ахмєтова з сепаратизмом, але його вплив на дійових осіб сценарію безперечний. Прикладом є факт захисту його резиденції батальйоном «Восток» від протестуючих, котрі до неї йшли. До речі, саме в цьому моменті, аналогія донбаського майдану з київським була розбита. Київ зайшов у своє Межгір’я, донецькі сепаратисти у своє не зайшли.
Специфіка Донеччини до відходу терористів зі Слов’янська.
В Донецькій області центром збору найманців з різних країн «пострадянщини» та Балкан (за моїми даними не тільки серби, але і албанці заробляють гроші на війні з Україною) був Слов’янськ та Артемівський і Краснолиманський райони. Також, на Донеччині відносним центром терористів стала Горлівка, де царював сумнозвісний та міфілагізований бойовик за прізвиськом «Бєс». На відміну від Донецька, Горлівське МВС було захоплено одразу. А в столиці Донбасу воно довгий час перебувало під керівництвом назначеного з Києва обласного керівника Пожидаєва, хоча той і був пов’язаний з Ахмєтовим. З фасаду міськвідділу міліції було знято прапор України, але вивішений не ДНР, а Донецької області з жовто-блакитними та чорними фарбами.
Донецька міськрада також довгий час функціонувала у українському правовому і відносно у політичному полі. А мер міста, до недавнього часу, міг вести себе досить «незалежно» і сильно не «світитися» на зв’язках з терористами.
Разом з Горлівкою і Слов’янськом та зі збільшенням постачань зброї і найманців з Росії, на мапі Донеччини виник ще один бастіон терористів – Сніжне з селом Дмитрівка та стратегічною височиною Савур-Могила. До речі, програш за контроль останньої вже коштує багатьох життів наших солдат. А сепаратисти визнають, що цю стратегічну височину, на взятті якої радянські війська втратили цілу армію в часи війни проти нацизму, вони взяли дуже успішно для себе. І якби запізнилися на півгодини, то українські війська зайняла її першою. Височина дозволяє контролювати та обстрілювати велику територію навколо себе, котра є степовою. До прикладу, в ранішній ясний день з гори видно російське місто Таганрог. Додаючи фактор обстрілу наших наземних і повітряних сил військами РФ, то це сповільнення на півгодини стало дуже вбивчим для наших військ коло кордону. Сподіваюсь, інформація про зайняття ЗСУ цієї височини є достовірною. Сніжне ж, в плані терористів, грає роль перевалочного пункту і лише героїчна оборона наших військ у Маринівці, під обстрілом російської артилерії та терористів зі сторони Дмитрівки і Савур-Могили, зривала ці плани. До речі, коли колони з Росії пішли через Дмитрівку та Сніжне, деякі експерти хибно зазначали, що терористи створюють коридор для себе для відходу у РФ. Я цю думку одразу відкинув та зазначив її хибність і стверджував іншу, протилежну думку ескалації конфлікту та наступу терористів.
Отже, до недавнього часу на Донеччині існувало три основні бази бойовиків – Слов’янськ з наближеними районами, Горлівка та Сніжне. Але після уходу бойовиків з півночі регіону, ситуація для столиці Донбасу явно погіршилася.
Чому Донецьк не уникне війни.
Після відходу від Слов’янська, бойовики обрали Донецьк одним з центрів своєї боротьби. Автор отримав достатньо свідчень з різних джерел, аби стверджувати, що обласний центр буде захищатися достатньо сильно. Бойовики його просто так залишати не збираються. Причина у тому, що Донецьк є дуже символічним містом. Його здачу навіть відчайдушно-зомбованій людині не поясниш, як стратегічний відступ для подальшого контрнаступу, що призведе до більшої деморалізації серед лав сепаратистів.
План Росії і терористів, згідно якого, пожежа сепаратизму мала розповсюдитися на весь Південь та Схід України, провалився. Згідно цього сценарію, Донецьк знаходився у тилу бойовиків, а тому, його зберігання в досить мирному стані було легко лобіювати донецькій еліті. На сьогодні, місто стало кордоном АТО і ДНР. Це означає, що бойові дії будуть відбуватися з усіма атрибутами. Вже сьогодні установки “Град” часто обстрілюють райони Донецька, а в місті повно важкої техніки терористів. Через це, можливість авіа ударів при наступі ЗСУ буде надзвичайно високою, а це призведе до серйозних руйнувань.
Як бачимо, регіонали, що активно, або пасивно, підтримали тероризм з Росії, заплатять за це високу ціну. І не тільки втратою власного капіталу. Зруйнований Донецьк ще більше зменшить вплив його представників на всеукраїнську політику. І можливий перехід батальйону «Восток» або «Оплот» на сторону України ситуацію не покращить.
Звісно, українська влада постарається взяти Горлівку, Макіївку, Єнакієве та Донецьк з найменшими людськими (цивільними і військовими) і інфраструктурними втратами. Ці міста лише при владі ПР зменшили свою економічну ефективність та частково були загнанні у дотаційне поле. Причина ґрунтувалась у бажанні донецьких вивести свої активи в тінь. Але, при відновленні української влади, ці міста стануть достатньо міцною опорою нашої економіки. Тому, нищити ці промислові центри немає жодного сенсу. Операція з закриття каналів постачання зброї і живої сили з ЛНР та Сніжного, шляхом оточення основної території ДНР, є досить виправданою з вище перелічених причин. Але, як зазначав раніше, збереження інфраструктури та життів цивільних не є ціллю терористів. Все до навпаки.
З вище сказаного, хочу поставити Донецьким представникам бізнесу та місцевого самоврядування питання: чи потрібно було наражати на небезпеку себе та мешканців регіону, аби програти все?