31 серпня почалась нова сторінка в історії політичної боротьби в Україні. Спочатку в ВР було легалізовано насилля як засіб політичної боротьби. І одразу ж під ВР цей, вже легалізований, засіб було застосовано.
Вносячи в Конституцію умову про особливий статус для Д/ЛНР, нинішня влада фактично вводить в норму практику, коли політичних цілей можна досягати здійснюючи насилля до представників влади.
Якщо тим, хто виступає ЗА особливий статус Д/ЛНР, можна добиватися цього, застосовуючи насилля до представників влади, то, відповідно, і їхнім опонентам (тим, хто ПРОТИ особливого статусу) – дозволено те ж саме. Це як мінімум. А як максимум – цей прецедент взагалі дає підстави застосовувати насилля для досягнення будь-яких політичних цілей.
Надання особливого статусу Д/ЛНР – це класичний приклад дискримінації (приниження в правах) всіх інших громадян в порівнянні до привілейованих. Надаючи преференції Д/ЛНР, Влада розписується в своїй неспроможності забезпечити всім громадянам рівність в правах і у відповідальності перед законом.
По суті, Влада легалізує ситуацію, коли ті, хто захищав Україну, стають лохами в порівняні з тими, хто її знищував. Тобто, в принижене становище ставляться саме ті, хто ідентифікує себе українцем. (Термін українських націоналістів «внутрішня окупація» до існуючого Режиму зараз підходить без натяжки).
Створення в одній країні різних соціальних груп, які мають відмінності в правах (тим більше відмінності несправедливі), завжди призводить до зростання соціальних конфліктів. І вирішуватись вони будуть не у «законний» спосіб, так як регулюючий закон – завідомо дискримінаційний і несправедливий.
Отже, легалізація особливого статусу Д/ЛНР призводить до зростання насилля в суспільстві по двом напрямкам.
По-перше, між двома соціальними групами (штучно створеними) – привілейованою і дискримінованою.
По-друге, по відношенню до представників влади. Так як додаткових прав Д/ЛНР добивались шляхом застосування насилля проти діючої влади. І Влада, врешті-решт, надає такі права, тим самим визнаючи, що цей інструмент політичної боротьби є нормальним. Визнаючи політичне насилля нормою, Влада відкриває скриньку Пандори – коли кожен, хто хоче добитись чи відстояти права, вдається до цього інструменту.
(Хоча, можливо, збільшення насилля в суспільстві умисно провокується Владою. Так як дає підстави виправдати посилення режиму.)
Як висновок можна сказати, що якби 31 вересня ВР проголосувала ПРОТИ особливого статусу для Д/ЛНР, то кидок гранати кваліфікувався б як чистий теракт. Але, так як ВР проголосувала ЗА, то кидок гранати – це лише інструмент політичної боротьби, який нинішня Влада вже вважає цілком прийнятним.
ПС. Гранату кинув Гуменюк, але вклали її в його руку депутати, які своїм голосуванням показали, що насилля для досягнення політичних цілей – це нормально.
Изображение: Reuters