Україні потрібна довгострокова безпека свого суверенітету. Водночас вже багато років українська еліта нехтує питаннями безпеки країни.
В 2007 році в третій статті з циклу «Інтелектуальна політика», яка називалася «Компетентна безпека», я сформулював ряд принципів щодо безпеки.
Ця робота починалася таким абзацом: «Розрахунок на те, що ми будемо просити захисту в інших, і тоді можемо бути спокійні, це слабка позиція. Розрахунок на те, що ми будемо нейтральними, і тому на нас ніхто не нападе – це наївний розрахунок. Розрахунок на те, що якщо сьогодні на нас ніхто не нападає, то і далі так буде, це розрахунок дурня».
В тій роботі пропонувалося 8 принципів безпеки:
«1) Безпека має бути безпекою власної сили, а не чужого захисту;
2) Безпека має бути питанням компетенції, а не політичної доцільності;
3) Щодо того чи іншого окремого питання безпеки окремої країни має бути знайдено рівень компетенції та масштаб, на якому може бути вирішене це питання, – глобальний, міждержавний, внутрідержавний суспільний, внутрідержавний владний.
4) Концепція безпеки має бути сформульована не просто сучасно, а інноваційно, щоб мати завжди надлишковий захист, тобто безпека має бути інноваційно достатньою;
5) Безпека окремої країни є частиною міжнародної безпеки, тому рішення щодо безпеки окремої країни має бути одночасно міжнародним консенсусом сильних, найбільш захищених країн або блоків таких країн;
6) Безпека окремої країни безпосередньо торкається сусідніх країн, тому в консенсусному рішенні мають брати участь сусідні країни, проте їм має належати тільки право обмеженого «вето».
7) Безпека окремої країни може виступати предметом парламентського чи загальнонародного голосування, коли на перерахованих вище рівнях (всередині країни, з сусідами, на міжнародній арені) сформульовані чіткі альтернативи вичерпного вибору, тобто вибір має відбуватися з урахуванням усіх можливих варіантів;
8) Вибір депутатів чи громадян на користь тієї чи іншої альтернативи безпеки має бути компетентним, тобто таким, який ґрунтується на знаннях про той чи інший спосіб безпеки.»
Водителям объяснили, что означает новая разметка в виде белых кругов
Аудит выявил массовые манипуляции с зарплатами для бронирования работников
Морозы до -6, снег, дождь и сильный ветер: жителей Киевщины предупредили об опасной погоде
В Киевской области достроят транспортную развязку на автотрассе Киев-Одесса
Тоді ці принципи вважалися якимись абстрактними філософськими узагальненнями. Але час довів, що саме ці принципи справді є основою системи безпеки України. Сьогодні саме ці принципи мають бути покладені в основу політики Безпеки України – тут нічого додати і нічого забрати.
Але навіть сьогодні, в ситуації війни, коли розуміння необхідності системної безпеки підтверджено кров’ю українців, українська еліта загалом не дотримується цих принципів.
Зокрема остання позиція Президента України щодо вступу до НАТО залишає за собою невтішне враження.
Війна нічому не навчила нашу еліту. Загибель українців не призвела до її порозумнішання.
………
Давайте поглянемо на аналіз геополітичної ситуації щодо безпеки України
1. Будапештський меморандум, прийнятий 1994 року, порушував 1-ий принцип, і, відповідно сьогодні вже не має сенсу – Україна втратила Крим, значну частину Донбасу, все ще під загрозою є втрата нових територій. Гарантії США, Великобританії та Росії виявилися нічого не вартими.
2. Україна виявилася не готова до війни з Росією, тобто принцип 4-ий був порушений.
3. Окупацією Криму та частини Донбасу саме Росія порушила баланс сил у світі, у якому вона тепер звинувачує Захід. В той же час Україна, порушуючи принцип 6, дозволила це зробити Росії.
4. Україна намагається використати принцип 5 задля тиску на Росію через санкції сильних та найбільш захищених країни, але оскільки сама Україна уникає санкцій щодо Росії, то принцип 5-ий порушується знову ж таки Україною.
5. Отже Україна не просто знаходиться в стані війни, вона має повністю зруйновану систему безпеки країни. Отже порушуються принципи 2, 3, 7, 8:
а) питання безпеки постійно намагаються вирішувати з точки зору політичної доцільності, а не з точки зору компетенції (порушено принцип 2);
б) глобальний рівень безпеки постійно приносить в жертву міждержавним відносинам України з Росією, суспільна компетентність приноситься в жертву сподіванням на владу, а сама влада не має компетентності будувати безпеку країни системно (порушено принцип 3);
в) чіткі альтернативи вичерпного вибору влада в особі Президента не сформулювала, але вже пропонує референдум (порушено принцип 7);
г) колишні депутати не демонстрували безпекової компетентності, нинішні ще не встигли її продемонструвати, а українська громада опиняється під впливом політичної доцільності та недостатньої компетентності дій та заяв Президента (порушено принцип 8).
………
Якою має бути схема мислення щодо системи безпеки України? Або що мав би сказати національний лідер України щодо системи безпеки, якби він у неї був?
Україна виходить з того, що вона більше нікому не вірить і ні на кого більше не сподівається у питаннях власної безпеки.
Україна дуже вдячна всьому світу за підтримку та економічну допомогу. Водночас політична практика війни 2014-го року показує, що навіть тоді, коли Україна втрачає територію, світ не поспішає надавати її реальну військову допомогу.
Деякі країни взагалі намагаються відмовити Україну від системного посилення власної безпеки. Непродумана і недалекоглядна позиція Європи, зокрема Німеччини, нищить систему світової безпеки не менш сильно, ніж дії Росії.
Україна проти того, щоб дотримуватися принципу світової безпеки «аби не злити Росію». Україна вже потерпає від агресії Росії, і цей принцип для України неприйнятний.
Україна вважатиме Німеччину таким самим ворогом, як і Росію, якщо Німеччина і надалі підтримуватиме принцип «аби не злити Росію».
Україна виходить з того, що вона сама буде забезпечувати основу своєї безпеки. Тобто Україна діятиме так, щоб якщо навіть весь світ залишив її наодинці з агресором, вона могла себе захистити.
Це означає, що відмова від ядерної зброї для України була помилкою. Цю помилку потрібно виправити. Україна не може нехтувати ядерним озброєнням, коли її сусідом є ядерна країна, що виступає щодо неї агресором.
Україна прямо і відкрито заявляє про намір повернути собі ядерний статус. Україна заявляє єдину умову відмови від наміру повернення ядерного статусу – негайний вступ до НАТО. Не через рік чи навіть два. А негайно.
Якщо цього не відбувається, якщо країни НАТО довго радитимуться і гратимуть у всілякі бюрократичні ігри, Україна оголошує мобілізаційний режим створення ядерного щита для країни.
Ядерна зброя України неодмінно призведе до переконфігурації сил в Європі і до зміни системи європейської безпеки. Україна буде розглядати Польщу, Білорусь та країни Прибалтики як першочергових партнерів по створенню Європейського Поясу Безпеки.
На всегромадянський референдум восени 2015 року потрібно винести питання: Як Україна має себе захищати 1) Власна ядерна зброя та власні потужні збройні сили; 2) Вступ до НАТО і створення збройних сил натівського зразку.
………
Саме таке бачення мав би запропонувати національний лідер, якби він у нас був.
Нинішня позиція Президента виглядає так, ніби він умиває руки – не я вирішую, іти Україні в НАТО чи не іти, народ вирішує. Це не позиція національного лідера.
Українська громада не має достатньо компетентності, що вирішувати питання безпеки. Водночас українська громада може і повинна зробити компетентний вибір щодо типу системи безпеки країни.
Компетентність цього вибору має бути забезпечена експертами і парламентськими політиками, якщо вже Президент умив руки.
Джерело: блог Сергія Дацюка