Боротьба Росії з Заходом та інше: річний прогноз Stratfor на 2015 рік

2014 рік був роком, в якому світ нарешті вийшов з почуття власного самовдоволення. Україна спровокувала неминучу конфронтацію Росії з США та Європою. Стало неможливим нехтувати хворобливий стан економіки в Європі, оскільки з кожними проведеними виборами антиурядові групи стають дедалі голоснішими. Дедалі більш потужна антикорупційна кампанія в Китаї продемонструвала, наскільки далеко та серйозно китайське керівництво готове піти, намагаючись приборкати політичне протистояння в умовах сповільнених темпів економіки.

Стратфор довго наголошував, що два з трьох стержнів міжнародної системи — Європа та Китай — знаходяться в стані структурного спаду, в той час як США, підтримувані бумом на енергоносії, утримають позицію умовного панування. Як Роберт Луї Стівенсон нагадав би нам, рано чи пізно ми сідаємо за бенкет наслідків. Адже на момент, коли ми розпочинаємо 2015 рік, ціна на нафту марки Брент впала більш ніж на половину, порівняно з тим, якою вона була рік тому, і зараз зависла на позначці $50 за барель.

У той час як енергетичні трейдери, політики, так само як і виробники намагаються нащупати дно бочки — найнижчу точку падіння світових цін на нафту, здатність світу витримати чи використати перенасичений ринок нафтопродуктів надаватиме обрисів багатьом тенденціям, які ми передбачаємо у 2015 році. Протистояння між компенсуючими виробниками ОПЕК та виробниками США поступово зійде наніц, оскільки низькі ціни на нафту досягнуть точки, коли зростання виробництва у США призупиниться. У той же час, основні виробники ОПЕК — Саудівська Аравія, Кувейт і Об’єднані Арабські Емірати, не виявили великого інтересу до зменшення обсягів власного виробництва з метою підвищення цін на нафту (що, фактично, субсидувало б виробників сланцевої нафти у США), залишаючи ринок нафти перенасиченим.

Світовий енергетичний клімат допоможе забезпечити умови для деескалації конфлікту в Україні. Росія може витерпіти більше економічних труднощів, ніж більшість країн, але серйозне скорочення доходів від енергоносіїв у поєднанні з санкціями важко буде витримати навіть російському президентові Володимиру Путіну, в час коли він намагається керувати дедалі більш ненадійним Кремлем. Росія утримує енергетичні важелі над Києвом і може стримувати заморожений конфлікт в східній Україні, щоб схилити європейців до послаблення санкцій. Сполучені Штати не пом’якшать тон так само легко і надалі розширюватимуть військові зв’язки з державами колишньої радянської периферії, хоча Вашингтон також буде обережним стосовно можливих наслідків від занепаду Росії.

Німеччина відіграватиме роль у пом’якшенні конфлікту зі східним сусідом, але зустрінеться зі значно більшими проблемами на заході. Очікується, що штучний спокій, створений Європейським центральним банком і протягом останніх двох років використовуваний фінансовими ринками, завершиться глибоким розчаруванням. За Італією, Грецією та Іспанією уважно стежитимуть, щоб запобігти фінансовій паніці, тоді як Франція і Німеччина продовжуватимуть сперечатися стосовно того, як реанімувати єврозону. В кінці кінців зроблять мало що, щоб вилікувати структурні недуги, які живлять політичну кризу на континенті.

За умов різнобічних протиріч, які залишаються в Євразії, Сполучені Штати намагатимуться переорієнтовуватися з периферійних проблем у країнах Близького Сходу до більш центральних питань на європейському материку. Це буде простіше сказати ніж зробити. Війна з ісламською державою буде повільною, оскільки Вашингтон покладається на повітряні сили і поступове нарощення місцевих збройних сил, розподілених між собою у відповідності з етнічною і сектантською приналежністю. Переговори Сполучених Штатів з Іраном мабуть не завершаться великим зближенням цього року, але їхні робочі відносини залишаться стабільними, оскільки низькі ціни на нафту підтримають прийняття рішення іранським урядом відновити економіку, проте в неминуче повільному темпі.

З усіх виробників нафти, які опинилися в глухому куті з обрізаними бюджетами, Венесуела цього року має найбільший потенціал вилетіти за борт. Фiнанси держави вже дуже виснажені і соціальні заворушення будуть неминучими, коли тільки уряд матиме менше можливостей фінансувати імпорт. Архітектура системи безпеки довкола уряду, розроблена колишнім президентом Венесуели Уго Чавесом є однією з основних загроз чинного Президента Ніколаса Мадуро , оскільки він врівноважуватиме численні конкуруючі фракції, в той час як уряд отримав у спадок покровительство над безпекою; Куба повторно перезавантажує відносини з Сполученими Штатами.

Зараз ми знаходимося в самому розпалі другої хвилі зміщення поколінь, яке почалося в 2008-2009 роках з світовою фінансовою кризою, яка виявила слабкі сторони Європи та Китаю, з сланцевою революцією, яка стрімко підвищила виробництво енергоносіїв у США та з російським військовим вторгненням у Кавказ, яке нагадало світу про прагнення Москви зберегти свою буферну зону. Коли ми дивимось на те, що для нас приготував 2015 рік, то знаємо, що ринки нафти перенасичені, Європа та Китай — у стані стагнації, а Росія в умовах серйозних обмежень намагатиметься завадити Заходу знайти точку опори у ключових регіонах її периферії, в той час як решта світу буде мати справу з наслідками цих тенденцій. Метаморфози цієї паніки висвітлені в прогнозі, який подано нижче.

Колишній Радянський Союз

Нинішня боротьба Росії з Заходом

Українська криза і, як результат, протистояння між Росією та Заходом є результатом зіткнення двох геополітичних імперативів: Російський імператив — зберегти буферну зону в її колишній радянській периферії, особливо в Україні, щоб почуватися безпечно та демонструвати свій вплив; імператив Сполучених Штатів — завадити становленню гегемона в Євразії.

У 2015 році, напруженість між Заходом і Росією буде продовжуватися, але пом’якшиться. Росія почала рік в невигідному становищі; не існує суттєвого військово кроку, який Росія могла б зробити не спровокувавши більшу і потенційно деструктивну реакцію Заходу. Крім того, через дедалі більш вразливу економіку Росії, президент Росії Володимир Путін, при прийнятті будь-якого рішення спрямованого на захист російських інтересів на пострадянській периферії, буде змушений приймати до уваги економічне виживання держави, а також стабільність у Кремлі. Росія, таким чином, уникатиме значного військового наступу на Україну, обравши замість цього заморожений конфлікт в східній частині держави з можливістю для самопроголошених територій відновити економічні зв’язки та політичні контакти з рештою України. Росія також уникатиме будь-яких значних військових дій, спрямованих на підрив прозахідних урядів Молдови та Грузії, але й надалі продовжуватиме використовувати опозиційні сили, протести та існуючу військову присутність в самопроголошених територіях для збереження тиску на ці країни.

У той же час Захід, скоріше за все, буде утримуватися від дій, які збільшать ризик довести Росію — величезну державу з ядерною зброєю, до крайнощів. Європейці, зокрема, не хочуть бачити розвал Росії, з огляду на потенційний вплив цієї події на їхні власні економіки та безпеку. Європейський Союз навряд чи суттєво посилить санкції проти Росії в цьому році, хіба що за умов великих прорахунків з обох сторін. Теперішні прийняті Європейські санкції втратять силу протягом року, а їх продовження вимагатиме погодження усіх 28 держав-членів ЄС. Таким чином, пом’якшення більш реальне, ніж розширення або посилення поточних санкцій. Росія буде уважно слідкувати за цими строками і, відповідно, стримувати свою поведінку, щоб забезпечити достатньо європейської підтримки для нейтралізації санкцій, навіть якщо прихильники жорсткої лінії, такі як Польща і Прибалтика, боротимуться за продовження цього економічного тиску.

На фронті безпеки, НАТО в Центральній та Східній Європі навряд чи піде далі за межі ротаційних тренувань і розгортання протиракетної оборони, яка вже була запланована. В той же час, Україна, Молдова та Грузія не будуть допущені до військового альянсу, хоча США може підсилити двосторонню військову допомогу, включаючи потенційний продаж зброї цим країнам. США також має можливість використання стратегічних систем озброєнь, таких як ракети великої дальності та ядерної зброї, для демонстрації своєї сили на шкоду існуючим домовленостям часів Холодної війни. Втім, така небезпека залишатиметься риторичною, оскільки Європа буде протистояти збільшенню масштабів розгортання таких систем зброї на континенті.

Росія щосили бореться економічно і політично

Санкції — це лише частина біди російської економіки. Низький рівень цін на нафту та наслідки протиріч у відносинах з Заходом для російського інвестиційного клімату, перетворить російську економіку на одну з найбільших проблем Москви у 2015 році, створюючи соціальний та політичний тиск на Кремль. Російська економіка в умовах ринкової істерії продовжуватиме скорочуватися в 2015 році, однак не опуститься до рівня кризи 1998 року.

Росія офіційно вступить в рецесію в 2015 році, оскільки інфляція зросте до двозначного числа, іноземні інвестиії залишаться невеликими, натомість виведення капіталу суттєвим. Зі зниженням цін на нафту, російський рубель буде продовжувати слабшати, його ціна мінятиметься хаотично. Крім того, великі російські фірми, в тому числі енергетичні, банківські й промислові компанії, матимуть обмежений доступ до кредитних ресурсів та матимуть справу зі зростаючими боргами.

Згідно з нинішнім урядовим бюджетом Росії, який базується на нафті за ціною $80 за барель, Росія мабуть потрапить у фінансову кризу, хіба що Москва запровадить скорочення державних витрат і зніме великі суми з готівкових резервів. Росія має приблизно $400 млрд. у цих резервах станом на грудень 2014 року, але дискусія з приводу куди і скільки витратити лише збільшить непорозуміння у Кремлі. Росії доведеться визначитися з пріоритетами для фінансової допомоги багатьом стратегічним державним підприємствам і банкам, таким як Роснефть, Новатек, ВТБ Банк і Сбербанк. Соціальні видатки бюджету будуть ключовими для Москви, оскільки вона намагатиметься пом’якшити соціальне ярмо від рецесії, наприклад збільшення інфляції та високий рівень безробіття, за допомогою субсидування цін на бензин або лімітування цін на продукти харчування. Несприятлива економічна ситуація, скоріше за все, спровокує демонстрації по всій Росії, хоча уряд зможе стримати заворушення.

Росія помірковано збільшить видатки на оборону цього року, але відстрочить свою грандіозну програму переозброєння до певного моменту після 2015 року. Це дозволить Москві зберегти свою нинішню військову присутність і проекти в колишній Радянській периферії, але довгострокова модернізація Росією її військового та оборонного сектору буде відкладена до пори до часу.

В умовах економічних неприємностей Росії та її протистояння із Заходом, розбіжності серед представників кремлівської еліти стосовно того, як вирішувати різноманітні кризи у державі, стануть ще суттєвішими. Спад економіки означає, що Кремлівські владні кола матимуть менше фінансових ресурсів, з яких можна черпати для своїх власних кланів та компаній. Крім того, президент Росії Володимир Путін матиме справу з дедалі більшим тиском з боку багатьох олігархів, чиї компанії та статки зазнають різкого скорочення. Разом з тим, Кремль замість олігархів і переважної більшості приватного сектору буде в основному фокусуватися на еліті та компаніях у сфері енергетики та банківської справи, таких як Роснефть, Новатек, Сбербанк, ВТБ. Зростаюча конкуренція серед еліт змусить Путіна витрачати більше часу на вирішення суперечок, хоча з іншої сторони це триматиме конкуруючі клани зосередженими одне на одному, а не на російському лідерові, дозволяючи Путіну вирішити будь-які потенційні випробування для його правління в цьому році.

Внутрішні випробовування України

Як і Росія, Україна матиме справу зі значними економічними проблемами цього року. З падінням валового внутрішнього продукту на 7,5 % у 2014 році та нинішнім сепаратистським конфліктом у Східній Україні, Київ вступає в 2015 рік зі значним економічним та фінансовим тягарем. Проте іноземна фінансової допомога, швидше за все, буде тримати Україну на плаву цього року. Міжнародний валютний фонд і іноземні уряди повністю виконають свої поточні зобов’язання та нададуть додаткову фінансову допомогу Україні у разі потреби. Така допомога буде вимагати реалізації нових суттєвих заходів жорсткої економії, в тому числі зменшення дотацій і соціальних видатків, які приведуть до певних акцій протесту. Слабка економіка України і нестабільна політична ситуація дозволить Росії впливати на Україну в таких сферах, як енергетика, торгівля та безпека, хоча, загалом, Київ імовірно збереже економічну та політичну орієнтацію на захід.

Україні також доведеться зустрітися з складнішими проблемами в сфері внутрішньої безпеки, оскільки ультра-праві та націоналістичні групи намагатимуться тиснути на владу протестами. Деякі озброєні ультраправі групи, які воювали в східній Україні, залишатимуться активними по території всієї держави. З іншого боку, проросійські групи, швидше за все для розпочнуть терористичні атаки у містах України, таких як Харків, Одеса та Маріуполь, хоча ці атаки будуть обмежені у масштабах та ефективності.

На енергетичному фронті, угода, яку Київ і Москва досягли в кінці 2014 року задля відновлення імпорту природного газу з Росії, буде продовжена на перші місяці 2015 року для того, щоб уникнути великого дефіциту енергоносіїв в Україні протягом зими. Втім, періодичні відключення можуть мати місце пізніше в цьому році, коли обидві сторони вестимуть переговори стосовно довгострокової угоди щодо природного газу та транзиту. Масштабне відключення, яке матиме вплив на Європу, мало ймовірне у 2015 році.

У сфері зовнішньої політики, Україна буде вживати заходів щодо подальшої інтеграції у Європейський Союз в рамках Угоди про асоціацію з ЄС і Київ буде прагнути до активізації співпраці з НАТО і окремими арміями країн НАТО. Втім, членство України в ЄС і НАТО не буде розглядатися. Малоактивний заморожений конфлікт з проросійськими сепаратистами у Східній Україні буде надалі тривати, але Україна не намагатиметься повернути собі контроль над Кримом і самопроголошеними республіками Донбасу з допомогою військової сили.

Українська криза має регіональне відлуння

Наслідки протистояння між Росією та Заходом через Україну продовжуватимуть поширюватися по всій колишній радянській периферії.

На фоні тривалих зусиль України, Молдови і Грузії зблизитися з заходом, Росія започаткувала 1 січня Євразійський союз з Білоруссю, Казахстаном і Вірменією, і планується, що в середині року приєднатися Киргизстан. Ця ініціатива посилить інтеграцію у сфері економіки та безпеки між Росією та цими країнами. Інші країни-члени Євразійського союзу будуть відчувати негативні наслідки економічної кризи в Росії через свою залежність від Росії та їхню інтеграцію з Росією в таких сферах, як торгівля, грошові перекази та валютна прив’язка. Ця економічна слабкість імовірно зумовить протести та соціальні заворушення. Білорусь, зокрема, буде прагнути зав’язати більш тісні економічні зв’язки з Європою, але також підтримуватиме потужні відносини у сфері безпеки та воєнної справи з Росією.

Країни Балтії збільшать свої зусилля задля диверсифікації поставок енергоносіїв з Росії, в першу чергу завдяки регіональним трубопроводам та терміналу зрідженого природного газу у Литві. Більша незалежність від поставок російських енергоносіїв дасть їм більше простору для політичних маневрів в стосунку Москви. НАТО надалі виконуватиме свої зобов’язання перед країнами Балтії стосовно напів-постійних ротацій військ та військових тренувань, але вони не будуть надто розширені. Проросійські демонстрації та події будуть турбувати уряди країн Балтії, але вони будуть більш роздратуванням, ніж серйозною загрозою стабільності.

На Кавказі Грузія зустрінеться з підвищенням політичної нестабільності, оскільки правляча партія «Грузинська мрія» переживає внутрішній поділ, хоча це не змістить загальне прагнення країни до інтеграції в ЄС та НАТО. В той час як Росія буде більше сфокусована на внутрішніх та економічних питаннях і, таким чином, менш імовірно втручатиметься у сутички з приводу Нагірного Карабаху , Азербайджан спробує оскаржити статус-кво конфлікту з Вірменією і спостерігатиметься більша військова активність на фронтовій лінії. Хоча слід очікувати підвищення бойової активності на кордоні, повномасштабний військовий конфлікт з втягуванням більш великих сусідів навряд чи можливий.

Поступове загострення протирічь стало вже звичною справою в Центральній Азії за останні кілька років, хоча 2015 рік може стати свідком припинення цієї напруги. Таджикистан і Киргизстан, котрі пережили значні потрясіння в сфері політики та безпеки за останні роки проведуть парламентські вибори цього року. Можливо, більш важливим є те, що Узбекистан проведе президентські виборів у березні 2015 року, якраз коли держава буде у середині хиткого процесу переходу влади. Всі три країни відчуватимуть більший економічний тиск, оскільки зменшаться розміри переказів від мігрантів у Росії, ще більше загострюючи імовірність виникнення політичної та безпекової нестабільності в регіоні. До спектру проблем з безпекою в центральній Азії свою частку також додає небезпека посилення войовничості в результаті скорочення військ США в Афганістані і імовірного повернення бойовиків, які беруть участь в бойових діях в Сирії/Іраку.

На енергетичному фронті, відміна ‘Південного потоку надасть пріоритету завданню пошуку альтернативних проектів і в Росії і в Європі, оскільки вони намагатимуться обійти проблемний український транзитний маршрут. Росія створюватиме тісніші енергетичні зв’язки з Туреччиною. Європейці умовлятимуть Азербайджан і Туркменістан взяти участь в нових проектах щодо Південного коридору — хоча Туркменістан, враховуючи інтереси Росії, швидше за все, не братиме участь у таких проектах цього року.

Європа, Україна і Росія

Європейський Союз, розділений протиречивими інтересами, залишиться значною мірою реактивним до подій в Україні і до протистояння з Росією загалом. НАТО продовжуватиме ротацію військ у Польщі, Латвії, Литві та Естонії; Європейський Союз навряд чи вдаватиметься до ескалації напруги у відносинах з Москвоюб хіба що через несподівані події (такі як, наприклад, знищення лайнера Малайзійської Авіакомпанії MH17 у 2014р. ) . Це дозволить зберегти поточний режим санкцій протягом першої половини року, але дозволить скасувати частину пакету, коли прийде час їх переглядати у середині 2015 року, якщо Росія засвідчить більшу готовність до співпраці.

Навіть якщо Німеччина наполягатиме на строгих вимогах до Росії щодо кризи в Україні, обидві сторони надаватимуть пріоритет збереженню відкритих каналів комунікації. Згідно з думкою Берліна, запровадження перших кроків до деескалації кризи є обов’язком Москви. Росія, швидше за все, почне діяти першою, надаючи Німеччині політичний простір для сприяння скасуванню санкцій в середині 2015 року. Тим часом, Берлін буде підтримувати багатосторонні форми фінансової допомоги для Києва, в той же час підштовхуючи український уряд до впровадження структурних реформ.

Тенденції в єврозоні

У 2015 році, валютному блоку доведеться мати справу з чотирьома головними проблемами: економічна стагнація, високий рівень безробіття, низька інфляція і великі борги. Дебати стосовно того, як вирішити ці проблеми, будуть напружені, але суперечливі інтереси країн-членів і штучний спокій, створений Європейським центральним банком, зведуть нанівець усі зусилля Європейського союзу щодо запровадження послідовних заходів для вирішення довгого списку незавершених справ.

Дебати між країнами, які виступають за збільшення допомоги в єврозоні (такі як Франція та Італія) та країнами, які наполягають на продовженні економічних реформ (на чолі з Німеччиною) продовжуватимуться й надалі. Париж і Рим продовжуватимуть виступати за розширення інвестицій для всієї ЄС та більше програм капіталовкладень у Німеччині. Втім, внутрішня напруга в Німеччині обмежить її здатність діяти. Політика нульового дефіциту дуже популярна серед німецьких виборців, а також у консервативному сектору уряду, і опозиція євроскептиків тисне на Берлін на предмет уникнення пільг для країн на периферії єврозони. В результаті, Німеччина, швидше за все, не застосовуватиме жодного суттєвого комплексу заходів стимулювання економіки ні у себе вдома, ні на європейському рівні у 2015 році.

Однак, швидше за все, Берлін буде толерантним до тих країн єврозони, які не шанують своїх боргових зобов’язань і дефіцит. Наприклад, у першому кварталі цього року, Франція та Італія буде запроваджувати незначні економічні реформи, спрямовані на часткову економічну лібералізацію з метою задобрити Європейський союз. В кінці першого кварталу, блок дасть оцінку цим заходам і прийме рішення не застосовувати санкції проти Франції та Італії.

Це матиме два основні наслідки. З одного боку, Париж і Рим сповільнять свої економічні реформи, щоб уникнути ескалації соціальних заворушень і запобігти поширенню політичних розбіжностей в своїх лівоцентристських урядах. З іншого боку, ці уряди ставатимуть дедалі більш неефективними і соціальне невдоволення залишатиметься сильним. Пом’якшення заходів фіскальної консолідації також матиме місце в Іспанії та Португалії, які проводитимуть загальні вибори наприкінці 2015 року. Німеччина та Європейський союз не запровадять жодних реальних кроків для покарання Мадриду та Лісабону.

На додаток до дебатів «допомога чи реформи», також відбудеться гаряча дискусія стосовно ролі Європейського центрального банку у боротьбі з дефляцією та сприяння економічному розвитку. У 2014 році банк запровадив низку суперечливих заходів, у тому числі й негативні процентні ставки, дешеві кредити для банків та програми придбання активів. У 2015 році ця інституція муситиме зайнятися складним питанням на предмет того, чи вдаватися до масштабної купівлі державних боргів — захід, широковідомий як кількісне пом’якшення.

Впровадження кількісного пом’якшення таким методом, що Європейський центральний банк безпосередньо придбає державні борги держав з периферії Єврозони, зустріне опір з боку німецького уряду, який вважає, що такі заходи перешкоджатимуть цим країнам впроваджувати структурні реформи. Федеральний банк і інші центральні банки в Єврозоні будуть також протистояти такому крокові. В результаті, Європейський центральний банк відкладатиме рішення стосовно кількісного пом’якшення якомога довше в той же час проводячи оцінку, чи працюють поточні стратегії. Європейський центральний банк спробує і інші міри (наприклад, купівля корпоративних облігацій) перед тим, як придбати державні борги. Європейський центральний банк також може дозволити альтернативні форми купівлі боргів, такі як дозвіл Національним центральним банкам зробити це самим, дозволяючи їм взяти ризик на себе замість Європейського центрального банку. Європейський центральний банк також може обмежити купівлю ААА-країнами (надійних в фінансовому відношенні) альтернативних боргів, з тим щоб зменшити німецький опір. Навіть якщо кількісне пом’якшення і запровадять в певний момент цього року, Стратфор вважає, що це мало що зробить для вирішення структурних недоліків у Європі та загострення політичної кризи на континенті.

По суті, єврозона прямує до нової фінансової кризи. Зростаючі прибутки по державних облігаціях — проблема, яку, як урядовці єврозони вважали, вже відправлено в минуле — може пробудити валютний блок в 2015 році. У грудні 2014 року, Standard & Poor’s підвищив державний кредитний рейтинг Італії лише на одну сходинку над спекулятивним рівнем, в основному через політичну невизначеність держави та відсутність реформ. В Греції та Іспанії, популярні ліві партії проводять передвиборну агітацію на обіцянці переглянути державний борг своєї країни. Це б викликало подальше зниження кредитного рейтингу Італії або серйозну вимогу Греції та Іспанії перегляду їх державної заборгованості, випробувавши обіцянку інтервенції Європейського центрального банку, та повернення фінансової нестабільності до Єврозони. Такий сценарій послабив би берлінський опір та примусив би до нового раунду нетрадиційних заходів.

Нарешті, Єврозона також чекає щоб Європейський Суд Юстиції виніс рішення по справі законності купівлі облігацій Європейським центральним банком. Хоча вони можуть внести на розгляд кілька умов, європейський магістрат, швидше за все, вирішить, що програма легальна, роблячи кількісне пом’якшення більш політично прийнятним, а його опротестування — складним завданням. У будь-якому випадку, кількісне пом’якшення, мабуть, не стане панацеєю, як це багато хто вважає. Такий захід дозволить виграти час для країн Єврозони, які знаходяться в складній економічній ситуації, але не вирішить проблеми, які лежать в основі блоку.

Зростання євроскептицизму

За 6 років європейської економічної кризи, націоналістичні, протестні та анти-ЄС партії розвинулися до рівня, коли вони власне можуть входити в уряди. Через це, 2015 рік буде роком, коли основні партії, аби залишитися при владі, вступатимуть в альянси, які здавались немислимими до початку кризи. У деяких випадках, альянси дозволять панівним партіям довше протягнути; в інших — ні.

Кілька країн-членів ЄС, у тому числі Великобританія, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Польща, Греція, Данія та Естонія — проведуть загальні вибори в 2015 році. У більшості цих виборів, партії, які виступають проти різних аспектів діяльності Європейського Союзу матимуть сильні шанси.

В Об’єднаному Королівстві, вибори матимуть результатом фрагментований парламент і складні коаліаційні переговори. Виборча система (у якій обирається кандидат з найбільшою кількістю голосів, не обов’язково з більшістю ) не дозволить Незалежній партії Великобританії здобути значну кількість місць у парламенті. Основні партії, швидше за все, збережуть владу, але лише після тривалих переговорів щодо формування уряду, і не слід виключати повторні вибори. Виборча система Об’єднаного Королівства зазнає різкої критики, але процес реформування, ймовірно, не буде завершено до закінчення 2015 року.

Незалежно від того, хто переможе на виборах, Лондон також проводитиме кампанію за повернення виключних прав від Брюсселю і посилення ролі національних парламентів. Європейський Союз погодиться розглянути деякі заходи, запропоновані Об’єднаним Королівством, але Стратфор не очікує, що Брюссель погодиться на будь-які пропозиції, що передбачають зміну договору. Крім того, Велика Британія внесе на розгляд додаткові бюрократичні обмеження для переселенців з інших країн ЄС.

Ситуація стане більш драматичною в Іспанії, де високі показники опозиційної партії Подемос поставлять хрест на традиційній двопартійній системі. Тісніша співпраця між основними ліво- та правоцентристськими партіями здавалась неможливою в 2014 році, але буде вірогідною після загальних виборів наприкінці 2015 року. Не можна виключати «широку коаліцію» в Іспанії.

В Греції загальні вибори не покладуть край політичній нестабільності країни — швидше навпаки. Вибори швидше за все можуть призвести до фрагментованого парламенту і тривалих переговорів щодо створення нової коаліції. Греція врешті-решт матиме новий уряд , але він буде слабкий. Незалежно від того, хто буде головувати, Афіни прохатимуть своїх міжнародних кредиторів про послаблення заходів жорсткої економії. Європейський Союз найімовірніше досягне домовленості з Афінами щодо уповільнення темпів економічних реформ, але Брюссель не не погодиться на перегляд боргових зобов’язань Греції. У той час як політична ситуація в Греції залишатиметься дуже мінливою, Стратфор не очікує виходу Греції з єврозони в 2015 році.

Політичні суперечки та опції з енергоносіями у Центральній та Східній Європі

Внутрішні політичні непорозуміння швидше за все, можливі у Румунії, оскільки в країні є правоцентристський президент і лівоцентристський уряд. Втім, це не вплине на зовнішню політику Бухареста; Румунія залишиться зацікавленою в альянсі з Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки. Румунська частка систем протиракетної оборони НАТО буде встановлена на південному заході країни у 2015 році. Румунія також намагатиметься залучити інвестиції в свою енергетичну галузь для зменшення залежності від імпорту енергоносіїв.

Щось подібне відбудеться в Польщі, де дві основні політичні сили будуть конкурувати ще до проведення загальних виборів в останньому кварталі 2015 року. Втім, Варшава залишиться зацікавленою у збереженні тісних зв’язків з Білим домом — зв’язків, які дозволять купувати зброю і отримати військовий захист.

Для країн Центральної та Східної Європи, диверсифікація та безпека енергопостачання буде ключовим питанням в 2015 році. Рік відзначатиметься численними дискусіями про проекти з будівництва терміналів зрідженого природного газу і міждержавних трубопроводів між центральними та східними європейськими країнами. Деякі проекти будуть фактично запущені у 2015 році, у тому числі трубопровід між Словакією і Угорщиною та термінал скрапленого природного газу у Польщі. Втім, більшість дебатів залишиться на риторичному рівні, особливо, коли мова йде про потенційну альтернативу Південному потоку природного газу.

Близький Схід

Спроби США мінімізувати тягар на Близькому Сході

У той час як США надає пріоритетного значення стратегії блокування Росії, її стратегія на Близькому Сході буде зосереджена на зведенні до мінімуму хаосу, що породжується в цьому регіоні. Ця місія здається простою на перший погляд, але буде складною на практиці.

Росія буде використовувати Близький Схід, щоб вплинути на протистояння з США. У першій половині року Росія, швидше за все, запропонує переговори для заключення угоди про розподіл влади в Сирії задля закінчення громадянської війни. Ця угода не буде реалізована і навряд чи набере достатньо обертів, але Москва буде використовувати цю пропозицію, щоб позиціонувати себе як відповідального посередника. Розуміючи, що вона не зможе зірвати американо-іранське співробітництво, Росія намагатиметься влізти у переговорний процес між Вашингтоном та Тегераном, позиціонуючи себе як іранського постачальника ядерного палива, роблячи, таким чином, США більш залежними від Росії в питаннях приборкання регіональних конфліктів. Росія буде також використовувати свої тісні енергетичні відносини з Туреччиною, щоб спробувати підірвати енергетичні проекти південного газового коридору, розроблені для того, щоб обійти Росію.

Кроки Росії на Середньому сході мало що зроблять, щоб стримати Вашингтон від його стратегічного напрямку стосовно цього регіону: уникати широкомасштабних зобов’язань розгортання сухопутних військ у цьому регіоні бойових дій і спробувати більше перекласти навантаження на місцевих гравців (тут: держав) для приборкання спільних загроз, таких як Ісламська держава. Суперечливі інтереси регіональних гравців, а також преференція США щодо підготовки місцевих збройних сил для керівництва наступом сухопутних військ проти Ісламської держави, означає, що прогрес в Іраці і, особливо, в Сирії буде повільним і нечітким.

Ісламська держава під натиском

Ісламська держава здобула такий вплив, що може кинути виклик Аль-Каїді, як лідеру руху джихадистів, але вона залишиться зосередженою в Іракському/Сирійському районах бойових дій. Група опиниться дедалі більше скутою через ненадійні мережі підтримки і напади на її мережу логістики та фінансування. Незважаючи на те, що Ісламська держава збереже свою здатність проводити звичні і терористичні атаки в існуючих районах бойових дій, група не зможе зконцентрувати війська або суттєво розширити території під своїм контролем.

Навіть якщо інші джихадистські угрупування або стихійні джихадисти за межами Іраку та Сирії візьмуть до рук прапор Ісламської держави, малоімовірно, що можливості угрупування суттєво покращаться. З огляду на зосередження Ісламської держави на Іраці та Сирії та її загальний дефіцит міжнаціональної терористичної підготовки, значні зміни, які призвели б до відчутного сплеску активності є мало імовірними. Крім того, джихадисти Іраку, Сирії, Ємену, Пакістану, Кавказу, Сомалі та африканського регіону Сахель, швидше за все, перебуватимуть під значним військовим тиском у цьому році. Cприяючи місцевим сухопутним військам у боротьбі з ісламською державою, Сполучені Штати будуть покладатися в принципі на повітряні сили для атак цілей джихадистів в регіоні, в першу чергу в Іраці та Сирії, але потенційно і скрізь.

Багдадська мережа переговорів

Мобілізація місцевих сил в Іраці та Сирії задля витіснення ісламської держави буде повільним і важким процесом. В Іраці, спроби зібрати національну армію для боротьби з загрозою наштовхнуться на недовіру до Багдаду як серед сунітів, так і серед курдів. Курди захочуть обміняти співпрацю в сфері безпеки на права на енергоносії, підбурюючи заклики до автономії в Басрі. Суніти, збираючи власні загони ополчення, захочуть поторгуватися за права на енергетичні ресурси на спірних територіях, підконтрольних курдам, в обмін на співробітництво у сфері безпеки. Дії менш дисциплінованих шиїтських ополченців, що працюють в сунітських регіонах, наражатимуть на небезпеку політичний прогрес у цих переговорах. Багдад буде обмежувати свої поступки кожній з цих груп, намагаючись зберегти центральну владу в Іраці і в той же час намагаючись вирішити більш нагальне питання Ісламської держави.

Як Стратфор передбачав у 2014 році, Туреччина поставила крапку на визнанні Курдської незалежності в Іраці, і замість цього знову взяла участь з Багдадом в налагодженні взаєморозуміння з Курдистанським регіональним урядом стосовно енергоносіїв. Фінансове напруження і спільна загроза від Ісламської держави змусили курдську владу повернутися до столу переговорів з Багдадом у Арбілі, що дозволить збільшити видобуток нафти на півночі і посилити у 2015 році експорт через північ, збільшуючи цим самим загальний рівень іракського виробництва. Втім, з низкою основних невирішених питань, включаючи статус спірних територій, цей компроміс залишатимеься вразливим. Підтримувані Турцією проекти з розвитку та транспортування природного газу по трубопроводу з півночі Іраку до Туреччини також створюватимуть тиск на угоду між Багдадом і Абрілем в умовах відсутності бази, що регламентує, яка сторона матиме право продавати природній газ.

Ісламська держава в Сирії, намагання проникнути в Ливан

В Сирії, уряд Президента Башара Аль Асада зосередиться на відвоюванні Алеппо і зробить певний прогрес у цьому напрямку. Втім, урядовим силам перешкоджатиме діяльність ополченців в Ідлібі та Дараа, а також нинішній наступ Ісламської держави зосереджений на захоплення Дейр аль-Зур на сході. Намагаючись підірвати військову силу збройних сил Асада, Ісламська держава буде намагатися завербувати джихадистів для наступу проти Хезболи в сирійському регіоні Каламун, що межує з ливанською долиною Бекаа. Можливість джихадистського наступу на Ливан сприятиме більшій військовій підтримці Бейруту. Хезболла і його прихильники в Ірані використають спільну загрозу для подальших переговорів зі своїми сектантськими суперниками задля угоди про розподіл влади у Лівані.

Збереження стабільності з Іраном

Підтримка стосунків з Іраном залишається критично важливим для стратегії США у країнах Близького Сходу, але широка угода, яка б проголошувала дипломатичне зближення США з Іраном мало імовірна в 2015 році. Відносини між Іраном і Сполученими Штатами не зроблять відкритий ривок уперед. Швидше за все дипломатія продовжуватиметься публічно, в той час як обидві сторони таємно співпрацюватимуть в сферах, де їхні інтереси збігаються, таких як: Ірак і Сирія, навіть якщо Вашингтон і Тегеран робитимуть все можливе, щоб публічно заперечити таку співпрацю.

Ядерне питання є тільки частиною цих широких переговорів. Порозуміння між Вашингтоном та Тегераном матиме місце в цьому році, Іран буде виконувати ліміти на збагачення, у той час як США поступово зменшуватиме санкції, принципово покладаючись в цьому на виконавчу владу. Зниження цін на нафту стримуватиме Іран, так само стримуватиме і іранську перспективу стати більш політично життєздатною енергетичною альтернативою до Росії. Ці завади допоможуть підтримувати переговори. Втім, політичні труднощі, пов’язані з цим процесом, у парі з технічними обмеженнями, означають, що іранський енергетичний сектор навряд чи відчує пожвавлення цього року, що значно збільшить кількість іранської нафти на ринку.

Неспроможність Президента Ірану Хасана Ругані значно поліпшити економічні умови в Ірані цього року лише додасть до внутрішнього тиску, з яким він зіштовхнеться, підтримуючи переговори з США. З випереджуючою ціллю, Ругані спробує підрізати своїх опонентів з Ісламського корпусу гвардії анти-корупційними обвинуваченнями та іншими заходами, націленими на підрив позицій корпусу як центральної складової іранської політичної економіки. Корпус стане в опозицію, але в кінцевому підсумку йому не вистачатиме інституційної сили, необхідної для того, щоб значно дестабілізувати уряд Роугані і зірвати переговори.

Відчуджена Туреччина

Хоча Сполучені Штати і Туреччина розділяють ряд інтересів, починаючи зі стримання російських амбіцій та стабілізації ситуації на Близькому Сході, їх партнерство залишатиметься напруженим у 2015 році.

Туреччина буде підтримувати оборонну військову стратегію вздовж своїх кордонів не дивлячись на амбітні заклики Анкари запровадити зону, закриту для військової авіації у Сирії — пропозиція, від якої США дистанціюватиметься, оскільки залишатиметься сфокусованим на боротьбі з ісламською державою. Підтримка Туреччиною ісламістських угруповань на кшталт Мусульманського братства, у поєднанні з її військовою стриманістю, відштовхне Туреччину від переважної частини арабського світу, з відмовою отримати більший вплив, до якого вона прагне, щоб узаконити свою роль реґіонального лідера.

Крім того, Туреччина дистанціюється від намагань за головуванням США стримати Росію, замість цього надаючи перевагу збереженню обережного балансу між Росією і Заходом. Наприклад, Туреччина продовжуватиме працювати над Трансатлантичним газопроводом, Трансанатолійським газопроводом, Трансадріатичним трубопроводом і іншими проектами Південного коридору в обхід Росії, в той же час зміцнюючи її енергетичні стосунки з Росією. Будучи неспроможною розірвати свою енергозалежність від Москви, Туреччина у якості транзитної держави швидше збиратиме плоди комерційної вигоди, в той же час користуючись напруженим політичним кліматом для збільшення обсягів торгівлі з Росією в момент, коли європейський попит продовжує сповільнюватись.

Протягом більшої частини року Туреччина також буде зайнята підготовкою до загальних виборів, призначених на червень. Вибори відбудуться в умовах сповільнення економічного зростання, зростання безробіття та під зростаючий хор критики на адресу зовнішньої політики правлячої Партії за справедливість і розвиток. Опозиція буде залишатися надто фрагментованою, щоб відібрати перемогу у правлячої партії, але популярність Партії за справедливість і розвиток на голосуванні буде підірвано, тобто мало імовірно, що партія набере дві третини в парламенті. Втім, це не заважатиме турецькому президентові Реджепу Тайіп Ердогану централізувати владу під час його каденції. Ердоган матиме справу з звинуваченнями у порушенні Конституції, але ці звинувачення не будуть підкріплені достатньою інституційно-правовою вагою, щоб паралізувати уряд або перешкодити Ердогану керувати країною.

‘Партія за справедливість та розвиток буде боротися за курдські голоси протягом нинішнього мирного процесу з Курдською робітничою партією, а курдські фракції в Туреччині, в свою чергу, використовуватимуть цьогорічні вибори з метою проштовхнути свої вимоги шляхом вуличних демонстрацій та нерегулярними атаками. Хоча в певні моменти і можуть траплятися риторичні заяви щодо прогресу, але ці переговори будуть обмежені рядом стримуючих факторів. В умовах активних військових дій біля турецьких кордонів, Анкарі не вдасться досягти успіху в роззброєні Курдської робітничої партії, а Партія за справедливість та розвиток не має достатньої політичної сили, щоб в односторонньому порядку ухвалити делікатні умови мирної угоди.

Країни Перської затоки розвиваються

В той час як Турція буде у пригніченому стані, Рада з співпраці арабських країн Перської затоки, під керівництвом Саудівської Аравії, спробує заповнити порожнечу в регіоні, демонструючи рідкісну і зростаючу наполегливість в час, коли блок працює над гарантією інтересів сунітських арабів, в захисті яких, як він вважає, він більше не може покладатися винятково на Сполучені Штати. Рада з співпраці арабських країн Перської затоки почала 2015 рік слабким перемир’ям між державами-членами, в момент коли вони об’єднали політичні і економічні ресурси для боротьби з ісламською державою в повітрі та підтримки місцевих сухопутних військ, в той ж час намагаючись приборкати іранські амбіції в регіоні.

За умов існування розбіжностей стосовно співпраці з політичними ісламістами і стосовно різноманітних рівнів взаємодії країн-членів з Іраном, ці робочі відносини залишатимуться крихкими. Бахрейн та Об’єднані Арабські Емірати будуть строго дотримуватися політики Саудівської Аравії, в той час як Кувейт та Оман провадитимуть більш обережний курс . Катар буде співпрацювати з цією групою вибірково, щоб уникнути ізоляції; але використовуватиме свою взаємодію швидше для того, щоб інтегрувати, а не виключати політичних ісламістів, що користуються підтримкою Доги у таких країнах, як Єгипет, Лівія та Сирія.

Завдяки численним валютним резервам, координація Ради у питаннях енергоносіїв продовжуватиметься протягом 2015 року. Виробники країн Перської затоки і надалі будуть чинити опір скороченню виробництва і намагатимуться захищати свою частку ринку від поширення нетрадиційних технологій видобутку вуглеводнів за межами Північної Америки.

Ємен залишається неспокійним

Розритикований режим Президента Абд Рабог Мансур Хаді буде жонглювати міністерськими позиціями і іншими ключовими посадами між фракціями, які прагнуть до влади, як спосіб запобігання громадянської війни. Сектантська група аль-Гауті буде продовжувати координувати елементи Єменських збройних сил та деякі місцеві племена, щоб відтіснити ‘Аль-Каїду в провінціях, що знаходяться під впливом аль Гауті. Хоча аль-Гауті потужно продемонстрували свою силу в 2014 році, вони навряд чи намагатимуться захопити владу в Санаа і керувати безпосередньо. Замість цього, аль-Гуаті буде використовувати свій посилений вплив й військову доблесть, щоб торгуватися з урядом за політичні та економічні права.

На Аравійському півострові Аль-Каїда залишатиметься активною у Ємені, проводячи атаки на державних військових та апарат розвідки, залишаючись в опозиції до племен і аль-Гауті. Однак, боротьба з усіма цими групами обмежить здатність франшизи Аль-Каїди значно розширити контроль за межами її традиційної території на сході та частинах півдня і зменшить її здатність організовувати масштабні і оперативно успішні атаки в столиці. Розкольницький рух, підбадьорений розширенням аль-Гауті та слабкою центральною владою на півдні Ємену і надалі організовуватиме протести і страйки намагаючись отримати поступки від Санаа. Сепаратисти на півдні, будучи нездатними досягти своєї мети — федералістичного Ємена, розділеного між північчю і півднем — в переговорах щодо Конституції, можуть вдатися до насильства.

Тим часом, Саудівська Аравія буде тримати пильне око на Ємені та на рівновазі між фракціями у її сусіда, у тому числі між місцевими джихадистами, з головною метою — попередити поширення насильства у північному напрямку. Саудити збережуть можливість втручатися шляхом нанесення авіаударів, якщо виникатиме така необхідність.

Ізраїльсько-палестинський тупик

В цьому році Ізраїль переживатиме політичні зміни, які відведуть уряд далі вправо. Більша незговірливість Ізраїля стосовно його курсу на палестинські території, натягне стосунки з Вашингтоном і розбурхає напругу на Західному березі та в Ізраїлі, в той час як бойовики вдаватимуться до більш винахідливих тактик атак на ізраїльські цілі, в час, коли впливовість Фатх продовжуватиме слабшати на Західному березі. Ізраїль збереже випереджальну військову стратегію і безкарно ударятиме по цілях у сусідніх державах, коли виникатиме така необхідність і можливість.

Уряд Єгипту матиме справу з опозицією, джихадисти

Підтримуваний військами уряд президента країни Абделя Фата аль Сісі спробує зміцнити свою владу у цьому році. Ключовою складовою цього процесу будуть березневі парламентські вибори. Фрагментований ісламістський і антиклерикальний політичний ландшафт поряд з майстерним інжинерингом електорату дозволить аль-Сісі реалізувати розділений, а тому податливий парламент. Розбіжності стосовно того, скільки політичного простору віддати ісламістам, які не чинять опору урядові, такі як наприклад партія Салафіст аль Нуар, можуть обмежити масштаби урядового успіху. Уряд все ще буде мати справу з протестами, організованими Мусульманським братством, хоча ці акції протесту залишатимуться значною мірою обмеженими. У той же час, Каїр витратить надзвичайно багато енергії намагаючись боротися з групами джихадистів, такими як Ансар Бейт Аль-Maкдіс та Аджнай Міср і на Синаї, і на материку.

Єгипетські сили безпеки будуть продовжувати концентрувати увагу на регіонах Синаю і дельти ріки Ніл, прагнучи придушити діяльність місцевих бойовиків, хоча пустельний кордон країни з сусідньою дедалі більш нерегульованою Лівією стане предметом особливої уваги Каїру. Каїр буде співпрацювати з своїми покровителями в країнах Перської затоки і визнаним урядом Лівії в Тобруці, щоб обмежити загрози, які виходять зі східної Лівії. Втім, участі Єгипту не вистачатиме прямої військової інтервенції: участь Каїру у Лівійському конфлікті в 2015 році швидше за все буде обмежена до матеріально-технічного забезпечення, забезпечення зброєю та боєприпасами та координації авіаударів.

Поділ Лівії продовжуватиметься

Фрагментація характеризуватиме Лівію протягом наступного року, в якій місцеві органи влади та міжнародна спільнота притримуватимуться різноманітних і часто конкуруючих між собою стратегій Країна пропустила встановленні терміни для підготовки конституції і проведення виборів до постійного уряду і тепер перехідний період в Лівії застопорився, оскільки за вплив змагатимуться конкуруючі фракції революціонерів, політичних постатей часів Гаддафі і бойовиків з різних ідеологічних та сектантських прошарків. Насильство та незахищеність перешкоджатимуть Лівії досягти своєї повної потужності з виробництва нафти, а страйки, протести та атаки будуть продовжувати вносити зміни в валовий видобуток протягом року. Втім, стратегічне значення поставок лівійської нафти до міжнародних ринків буде зменшуватися, особливо коли виробники країн Перської затоки зберігатимуть обсяги свого виробництва, а видобуток у інших країн-членів ОПЕК — в Іраці та Нігерії -розшириться або стабілізується.

Сполучені Штати та їх партнери по коаліції будуть уважно стежити за Лівією на предмет діяльності джихадистів. За умови, що групи, пов’язані з Аль-Каїдою або Ісламською державою, залишатимуться в межах невеликих осередків Лівії і не почнуть організовувати атаки проти сусідніх Алжиру, Єгипту та Європейського союзу, то великого тиску на сили ззовні з приводу нанесення випереджувального удару по лівійських бойовиках — крок, який може ще більше дестабілізувати ситуацію в країні — не існуватиме. Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Єгипет швидше за все, обмежать свою участь до матеріально-технічного забезпечення та авіаударів у рамках їх нинішньої підтримки силам, які асоціюються з визнаним міжнародною спільнотою урядом у Тобруці.

Не буде очевидних, або легких перемог для конкуруючих урядів і в Тріполі і в Тобруці; різноманітні партії, швидше за все висловлюватимуть свою підтримку переговорам і візьмуть участь у переговорах, але ні тривале перемиря, ні стабільний перехідний період в 2015 році не очікується. Жодна конституція, написана під керівництвом уряду в Тобруці не матиме національної підтримки, а якщо її і ратифікують, то це швидше за все виявиться тимчасовим явищем, що поширить політичну нестабільність в Лівії за межі 2015 року.

Алжир прагне реформ і подолав правонаступність

Конституційні реформи в Алжирі будуть оголошені у цьому році. Особливе значення мають реформи, що стосуються структури уряду, як президентської чи премєрміністерської системи, зрушень в економіці, у тому числі й подальшої лібералізації вуглеводневого сектору і створення держави, що більше керована громадськістю, після десятиліть військового домінування. Перехід влади від хворого Президента Абделазіза Боутефліка до його спадкоємця навряд чи трапиться в цьому році, за винятком несподіваних ускладнень зі станом здоровя і нинішня політична машина за плечами Боутефліка, мабуть, значною мірою продовжуватиме працювати, щоб допомогти здійснити процес переходу.

Крім зайнятості внутрішніми справами політичних еліт, Алжир буде працювати над тим, щоб покращити зв’язки з Францією та Європейським Союзом, аби підтримати уряд та залучити такі необхідні іноземні інвестиції в неенергетичні сектори економіки, перш за все у гірничий, металургійний та виробництво автомобілів. Надійний захист від місцевої войовничості залишатиметься основним безпековим пріоритетом, особливо те, що стосується сусідів на півночі: Малі, Тунісу та Лівії. Туніс буде працювати над тим, щоб сформувати новий уряд на початку 2015 року, надаючи Алжирові широкі можливості зміцнення безпеки й політичного співробітництва з Тунісом. Алжирці також будуть працювати над тим, щоб переконати міріади західних лівіїйських племен та місцеві політичні групи за підтримки міжнародної спільноти взяти участь в переговорах між ворогуючими лівійськими урядами в Тріполі і Тобруці.

Источник: Stratfor, переклад здійснено відділом міжнародних стосунків Всеукраїнської асоціації пенсіонерів