Харківська обласна рада нещодавно оприлюднила проект рішення щодо чергової хвилі присвоєнь звання «почесного громадянина» області. Це питання вже включено до порядку денного найближчої сесії, призначеної на 20 лютого. Серед інших номінантів у документі зазначений і депутат облради Олег Каратуманов, при тому, що минулого року він вже отримував цю відзнаку та на сайті облради досі фігурує в переліку почесних громадян.
«Казус Каратуманова» вчергове привернув суспільну увагу до самого інституту «почесних громадян» та необхідності його переосмислення в умовах повномасштабної війни. Аналітичний центр «Обсерваторія демократії» дослідив ситуацію з «почестями» на Харківщині та підготував рекомендації щодо приведення її у відповідність новим життєвим реаліям.
Витрати на почесті
В умовах затяжної війни та дефіциту ресурсів особливої гостроти набувають не лише економічні проблеми, а й питання символічної політики. Вони також суттєво впливають на згуртованість громад, колективну ідентичність, відчуття соціальної справедливості тощо. Яскравим прикладом суспільного резонансу навколо питань символічної політики може слугувати проблема «деколонізації топонімів», якій було присвячено окремий цикл наших досліджень. Інша подібна тема, яка регулярно обговорюється в ЗМІ та соціальних мережах – статус почесних мешканців області та громад, очищення цього переліку від проросійських діячів і ревізія доцільності цього інституту під час війни.
На Харківщині основний фокус суспільної дискусії, здебільшого, зосереджено саме на необхідності фільтрації переліків почесних громадян. Так, на останній сесії Харківської обласної ради відбулася чергова спроба позбавити статусу почесного мешканця регіону нардепа від ОПЗЖ Григорія Суркіса. Однак, місцеві депутати навіть не підтримали включення до порядку денного питання про позбавлення Суркіса звання «почесного громадянина Харківської області». Хоча прецедент позбавлення відзнаки створили самі ж депутати облради в 2022 році стосовно ректора МГУ Віктора Садовничого, а на наступній сесії – щодо Ігоря Райніна та Володимира Святаша.
Схожа ситуація склалася і з переглядом переліку почесних громадян міста Харкова – попри заклики громадськості позбавити звань найбільш одіозних осіб, мер Ігор Терехов заперечив, що це питання зараз не на часі. При цьому, і обласна рада, і міська рада під час війни продовжують присвоювати нові відзнаки почесних громадян – відповідно, ніякого мораторію на зміни в цих переліках не встановлено.
Загалом, усі питання щодо статусів почесних громадян регулюються відповідними положеннями: Харківська міська рада ухвалила його в 1998 році, а обласна рада – в 2006 році. Зокрема, ці документи передбачають норму про довічну виплату щомісячної стипендії нагородженій особі: для почесних громадян Харкова виплата встановлена в розмірі 5 мінімальних зарплат, а для відзначених обласним званням – 2,5 мінімальні зарплати. Прикметно, що у випадку смерті почесного харків’янина право на отримання виплати переходить до його вдови/вдівця.
З декларацій про доходи деяких харківських високопосадовців стає зрозумілим, що відповідні виплати продовжують здійснюватися і під час повномасштабної війни: наприклад, заступниці міського голови Тетяна Таукешева і Світлана Горбунова-Рубан задекларували отримання в 2022 році по 393 тис. грн. стипендії почесного громадянина.
У відповідь на запит влітку 2023 року Харківська міська рада повідомила, що наразі стипендію почесного харків’янина отримують 89 осіб. При цьому, в міськраді запевнили, що не перераховують виплати екс-голові харківських комуністів Аллі Александровській та колишньому очільнику області Михайлу Добкіну (обидва мають чинний статус почесних громадян).
Стипендії за обласну відзнаку (згідно відповіді ХОВА станом на середину 2023 року) отримують 56 осіб – не зверталися з заявами про виплати лише троє почесних громадян області (Рінат Ахметов, Григорій Суркіс та Олексій Зайцев), які мають право на отримання коштів.
Загалом, публічна інформація про почесних громадян Харкова та області носить доволі фрагментований характер. Наприклад, розміщений на офіційному сайті міської ради перелік нагороджених осіб обмежується періодом 1999-2017 років. Тож, із відкритих даних навіть складно достеменно визначити кількість почесних харків’ян (в одній із новин на сайті міськради йшлося про «понад 120»).
Оновлений сайт обласної ради в цьому сенсі більш інформативний – у відповідному розділі міститься інформація про 84 почесних мешканця області (включно з відзначеними у 2022 році). Водночас, із обласної та міської бюджетної документації (додатків про витрати, звітів про виконання) незрозуміло, яку саме суму місцеві бюджети витрачають на виплати почесним громадянам.
Але якою б не була ця точна сума (а йдеться про десятки мільйонів гривень щорічно), в умовах війни питання набуває принципового характеру: чи є зараз такі видатки виправданими та припустимими? Тим паче, що у переліку цих почесних громадян далеко не всі (з огляду на їх бекграунд, заяви та дії) вписуються до концепту «Українського Харкова».
Абоненты "Киевстар" и Vodafone массово бегут к lifecell: в чем причина
Новая пенсионная формула: как изменятся выплаты для 10 миллионов украинцев
Украинцам грозят штрафы за валюту: кто может потерять 20% сбережений
Пенсионеры получат доплаты: кому автоматически начислят надбавки
«Лучшие люди города»
Заклики до перегляду переліків почесних громадян після початку повномасштабного вторгнення лише посилились і у вересні 2022 року спонукали обласну раду позбавити відповідного звання ректора МГУ Віктора Садовничого. Уродженець Харківщини Садовничий публічно підтримав російське вторгнення, і відтак, його подальше перебування в переліку почесних громадян Харківської області в символічній площині виглядало би як толерування агресії та окупації.
Відповідно, цей прецедент зафіксував новий важливий критерій для відзначених у регіоні – їхній політичний бекграунд, публічні заяви та дії не можуть кидати на Харківщину тінь «руського миру», а їхня позиція щодо війни має бути стовідсотково проукраїнською. Аналіз переліків почесних громадян Харкова та області засвідчує, що далеко не всі нагороджені персоналії однозначно відповідають цьому критерію.
Джерело: інфографіка складена на підґрунті даних офіційних сайтів Харківської обласної та Харківської міської ради, фотографії взяті з відкритих джерел
Наприклад, неприпустимим символічним сигналом у 2024 році виглядає надання «почестей» від Харківської громади активній учасниці «Антимайдану» 2014-го і голові харківського обкому забороненої комуністичної партії Аллі Александровській. За повідомленнями в телеграм-каналах, після початку великої війни вона виїхала до сина, який з 2016 року перебуває в розшуку та переховується в рф. З українського публічного простору «почесна громадянка» Александровська зникла.
Також відмовилась від публічності колишня спортсменка Яна Клочкова – вона видалила свої сторінки з загальнодоступних в Україні соціальних мереж, при цьому продовжує наповнювати аккаунт в мережі «VK». «Почесна громадянка Харкова» російське вторгнення та повномасштабну війну перечікує разом із родиною в тимчасово окупованому Криму.
Зміна Харкова на Лондон та переховування від кримінальних справ об’єднує життєві траєкторії двох інших «почесних громадян» – бізнесменів Олександра Ярославського та Павла Фукса. На початку повномасштабної війни Ярославський публічно пообіцяв продати власну яхту задля відбудови Харкова, але вже влітку 2022 року припинив будь-яку публічну активність – зокрема, залишив без коментарів нещодавній ракетний удар росіян по своєму готелю «Kharkiv Palace».
«Почесний харків’янин» Володимир Мисик для всеукраїнського загалу відомий, перш за все, як колишній нардеп-регіонал, який дарував Януковичу сумнозвісний «золотий батон». Після початку повномасштабного вторгнення бізнесмен переорієнтувався з Харкова на західноукраїнський ринок, куди й перевіз свій хлібозавод «Кулиничі».
Вкрай недоречним під час російсько-української війни виглядає «почесне громадянство» місцевого очільника православної церкви московського патріархату Онуфрія (Олега Легкого). Українське суспільство все більше сприймає УПЦ МП як один із інструментів поширення ідеології «руського миру», і восени 2023-го це змусило Верховну Раду в першому читанні проголосувати за законопроект №8371 про заборону церкви московського патріархату. Особисто Онуфрій під час війни ніяк не коментував російську агресію, а у публічній площині з’являвся лише у зв’язку з будівельними скандалами та елітним відпочинком на рідній для митрополита Львівщині.
В далекому 2008 році, коли Харків боровся за право прийняти ЄВРО-2012, обласна рада надала звання почесних громадян регіону одразу двом олігархам зі значним впливом на «футбольне господарство» – Рінату Ахметову та Григорію Суркісу. В політичному бекграунді обох «почесних громадян» є досвід нардепства від вже заборонених партій (ПР та ОПЗЖ відповідно), обидва de facto підпадають під категорію «олігархів» в розумінні Закону, а їхні тривалі зв’язки з рф та роль у подіях російсько-української війни з 2014 року викликають багато питань. Зв’язок «почесних громадян» із Харківщиною обмежується їхніми бізнес-інтересами в газовій та енергетичній сферах – вочевидь, «надання почестей» таким особистостям виглядає вкрай сумнівно.
Не менш сумнівно в 2024 році та реаліях російсько-української війни виглядають почесні відзнаки Михайла Добкіна та його соратника Олега Каратуманова. Добкін ще в 2021 році під час передвиборної кампанії позував із георгіївською стрічкою та просував проросійські наративи. Після повномасштабного вторгнення екс-нардеп суттєво обмежив свою публічну активність і перекваліфікувався на диякона УПЦ МП.
Його давній товариш Олег Каратуманов (обирався до обласної ради від ПР, «Опозиційного Блоку» та «Блоку Кернеса») в минулому році вже був відзначений обласною радою, але позбавлений звання почесного громадянина за рішенням суду (позивачем виступив депутат облради Альберт Кононенко). І хоча на офіційному сайті обласної ради впливовий депутат й досі фігурує в переліку почесних громадян, на найближчій сесії його планують «перезатвердити» в цьому статусі, та судячи з усього, знову «пакетним голосуванням» разом із військовими.
Висновки та рекомендації
Звання «почесних громадян» на Харківщині присвоювалось із 1887 по 1914 роки, а за часів незалежності його було відновлено в 1998 році. Тобто, ніколи до 2022 року цей інститут не функціонував за умов війни, яка безпосередньо ведеться на території регіону. Отже, історично - це інститут сугубо мирного часу, дія якого зараз може і має бути скорегована, відповідно до поточних воєнних реалій.
По-перше, потрібно позбавити звань почесних громадян тих діячів, чий бекграунд, дії та заяви несумісні з концептом «Українського Харкова». За своїм символічним змістом цей процес аналогічний деколонізації топонімів, і якщо з перейменуванням вулиць ніхто не зволікає до кінця війни, то й очищення інституту почесних громадян від проявів «руського миру» має відбуватися невідкладно. Безумовно, цей процес має супроводжуватися широким громадським обговоренням конкретних персональних кейсів (наведений у цьому дослідженні перелік найбільш одіозних кейсів носить показовий, а не вичерпний характер). У випадку саботування рішень обласною та міською радами, позбавлення звань має відбуватися в судовому порядку. Відповідний прецедент було створено в 2019 році, коли Верховний суд поставив крапку в процесі позбавлення звання «почесного громадянина Харкова» російського бізнесмена Олександра Шишкіна, який підтримав анексію Криму.
По-друге, варто призупинити присвоєння нових звань до завершення повномасштабної війни. При конструюванні нової символічної політики зараз як ніколи потрібна виваженість та стриманість, зважаючи на мінливу динаміку і постійну появу нової інформації щодо тих чи інших ситуативно героїзованих у публічному просторі осіб. Що стосується військових, то визначення їхнього персонального внеску в Перемогу не є компетенцією місцевих рад, до того ж для їхнього відзначення існує багато більш доречних державних нагород, аніж статус почесного громадянина міста чи області. Що стосується політичних діячів, то доцільно розширити мораторій на присвоєння звань почесних громадян для цієї категорії на декілька років після завершення воєнного стану. Варто констатувати, що Харківська обласна рада поки що обрала прямо протилежний шлях, дозволивши під час воєнного стану щорічно присвоювати нові звання 7-ми особам (у мирний час діяло обмеження у 5 осіб на рік).
По-третє, до завершення повномасштабної війни доцільно спрямувати усі кошти з фонду виплат почесним громадянам на потреби оборони Харківщини. Таке рішення стане важливим і показовим сигналом щодо бюджетних пріоритетів воєнного часу. І якщо держава під час війни в односторонньому порядку відмовляється від багатьох своїх зобов’язань перед «звичайними громадянами», спрямування стипендій «почесних громадян» на підтримку обороноздатності області цілком відповідає принципам соціальної справедливості.
Також важливо забезпечити більш широку громадську участь у функціонуванні інституту почесних громадян за допомогою електронних консультацій та опитувань. Наразі вона звужена до роботи Експертної ради, яка є дорадчим і підзвітним до місцевої ради органом. Фактично, Експерта рада та місцева рада перетинаються за своїм персональним складом, бо в числі «експертів» із визначення гідних кандидатур представлені і місцеві депутати. Далі це призводить до ситуацій очевидного конфлікту інтересів, коли, наприклад, член Експертної ради і депутат обласної ради Олег Каратуманов голосує за рекомендацію присвоїти звання почесного громадянина Харківської області Олегу Каратуманову. Процедурний абсурд посилюється на кінцевому етапі, коли депутати місцевої ради приймають рішення щодо запропонованих Експертною радою кандидатур не окремо по кожній, а «пакетом» за всіх. Увесь алгоритм присвоєння та скасування звань має бути доопрацьований, щоб після завершення війни цей інститут функціонував за принципом «громадяни для громадян», а не «можновладці для можновладців».
Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».
Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Citizen Oversight and Engagement in Local Political Processes», який реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».