До написання цього мене спонукало інтерв’ю Президента Швейцарії ZN напередодні форуму в Лугано, а також багаторічний аналіз щодо глобальної «помивочної машини» з відмивання брудних грошей.
Згадую, що ще наприкінці 2000-х довелося долучатися до аналізу, а потім знищення однієї із схем по розграбуванню України, яку організував досить відомий швейцарський фінансовий конгломерат (звісно, не напряму, а через кіпрську філію, як це завжди і відбувалося), за зговором із українськими урядовцями та представниками НБУ. Суть була напрочуд простою: напередодні розміщення чергового траншу ОВДП стрімко зростав курс долара. Але на момент погашення чергового траншу все було навпаки – курс стрімко знижувався. Якщо хтось ще пам’ятає захмарні відсотки тих часів – то була лише половина заробітку. Майже стільки ж учасники схеми отримували на курсовій різники. «Ці руки нічого не крали»…
Варто, мабуть, згадати інші приклади навіть вже не лише корупційної, але відверто кримінальної схеми із вирубки та незаконного вивезення лісу з України, організованих за участі низки швейцарських компаній. Для тих кому буде цікаво: звіт Earthsight, відомої організації з Великобританії, яка проводила ретельне розслідування (українською тут)
Це лише два дуже коротеньких епізоди з «багатої історії», зокрема, щодо керування швейцарськими банками та фідуціарними компаніями «брудними коштами» та їх відмиванню через низку інших компаній. Коштами, зрощеними на крові і сльозах сотень мільйонів звичайних людей. Ми б могли навести навіть низку власних прикладів відносно наших власних бізнесів, які з успіхом використовували швейцарські фінансові інституції для зберігання виведених з-під внутрішнього оподаткування коштів ( переважно з експорту) або керування «зовнішніми інвестиціями», звісно, щодо тих же раніше виведених коштів. І справа навіть не у тому, чи попадали такі кошти безпосередньо на рахунки швейцарських фінансових інституцій, чи вони транзитом проходили через різноманітні «прокладки» на Кіпрі, BVI і тому подібні резиденції, або фонди Ліхтенштейну чи холдингові компанії з Нідерландів або Люксембургу. Головне – що вони завжди віднаходили можливість легалізації саме у тих же швейцарських фінансових інституціях. Це лише одна сторона справи щодо «чистоти коштів»…
Інше – щодо нейтральності Швейцарії, яка (та нейтральність) є нібито частиною їх ДНК і провідним принципом для їх зовнішньої політики, як зазначено в інтерв’ю. Варто тут навести інший епізод з інтерв’ю щодо «нейтральності», а саме, де зазначено, що «виходячи з експортних критеріїв Закону про військові матеріали та принципи рівного ставлення до закону про нейтралітет, ми не можемо затвердити заявку на передачу Україні військових матеріалів швейцарського походження». Все правильно. Якби то… Все та ж «ДНК» (або простіше – внутрішня природа), свідчить про абсолютно протилежне: в обхід усіх санкцій відносно РФ, відома швейцарська компанія CODERE SA здійснювала поставки обладнання, зокрема, подвійного призначення на оборонні заводи росії, добре усвідомлюючи мету і призначення цих «нейтральних» ініціатив. Та чи це був одиничний випадок? Варто також згадати GF Machining Solutions з тими ж «нейтральними» варіантами «тісної співпраці» з територією зростаючого фашизму, в обхід санкцій… У розслідуванні варто звернути увагу ще на два цікаві моменти, де зазначено, по-перше, що таке «нейтральне» співробітництво в обхід санкцій здійснювали ще чисельна низка швейцарських компаній. Другим цікавим епізодом є участь офіційних осіб зі Швейцарії, а також представників посольства Швейцарії в РФ у спеціальній конференції, присвяченій «співробітництву» CODERE SA з рашистським військовим комплексом. І хтось повірить, що офіційні представники посольства Швейцарії самочинно, без згоди уряду Швейцарії, прийшли на ту конференцію? То де ж поділася та вдавана «нейтральність»?
Проте, лише заради констатації фактів з минулого, навряд чи варто було б писати про все це. Турбує безпринципність і короткозорість наших державних мужів, які в черговий раз намагаються влаштувати «стратегічний шпагат», можливо, нездоланних у недалекому майбутньому перешкод або навіть сумних наслідків. Мова саме про «першу велику міжнародну конференцію, присвячену післявоєнному відновленню України». Ніби і добра справа і цікава ініціатива… Проте, чому саме перша? Ніби й не було обговорень на цю тему У Великій Британії, Канаді, Данії та Литві… То, чому саме в Швейцарії такому заходу надано статус «перша»? І чому саме там має бути презентований «План відновлення», щодо умов якого йдуть наразі значні дискусії у тому ж ЄС? І чи не варто було б презентувати сам план після узгодження на конференції, яку готує Чеська Республіка, в рамках свого головування в ЄС? Та, відповідно, що буде з планом, якщо він матиме суттєві розбіжності із тими принципами та умовами, які узгодить ЄС, зокрема, з ключовими донорами? То, чи не є такий захід саме черговим «стратегічним шпагатом»?
Відомо, що до справи формування програми післявоєнного відродження України активно долучилися інституції ЄС та майже всі країни – члени ЄС. Більше того, Європейська Комісія неодноразово проголошувала, що ЄС має стати провідним учасником (лідером) і організатором такої програми. Це, зокрема, логічно походить з інших проголошених політик ЄС щодо України, зокрема, щодо надання Україні статусу кандидата у члени ЄС. Тут також варто звернути увагу на інше: США та Великобританія цілком розділяють прагнення саме ЄС очолити таку роботу. Це є принципово важливим, в світлі поточного геополітичного розкладу. Тобто, США і Великобританія готові долучитися саме до ініціативи ЄС і не розглядають ЄС як конкурента щодо власних ініціатив. Але як тоді мають трактувати ЄС, США і Великобританія, а також інші країни, готові долучитися до програми відродження, саме ініціативу Швейцарії? Як прагнення до спільного рішення чи може все ж як створення конкурентного, альтернативного майданчика? І чи не варто розглядати таку ініціативу як безпринципність і стратегічну розгубленість України?
Звісно, простір варіантів вибору має свої переваги, проте не завжди. Варто приймати до уваги, що до програми, за високого ступеню вірогідності, мають долучатися не лише самі держави, але також їх економічні агенти, зацікавлені в участі (компанії, фонди, фінансові установи, тощо). Як вони мають сприймати подібну «альтернативу»? Як фактор добросовісної конкуренції? Чи як складову формування організаційного хаосу і відсутності стратегічного цілісного планування і керування при виконанні програм? І, відповідно, як системні ризики, оскільки конкуренція (добросовісна) є річчю правильною – але виключно на рівні діяльності окремих учасників (компаній, фінансових інституцій), проте, в рамках чітко визначеного єдиного, прозорого і зрозумілого «поля гри», яке створюється публічною політикою. Чи не буде така альтернатива загрозою для формування різних за умовами «правил гри»? Тим самим, чи не буде така альтернатива «фактором стримування», оскільки нечіткість умов може мати зворотній ефект – значного зменшення потенціалу програми, внаслідок визначених вище ризиків? Замість отримання переваги внаслідок існування альтернативних (читай – конкурентних) пропозицій, існуватиме цілком реальна загроза отримання набагато менших можливостей щодо участі у програмі і не лише з боку приватного сектору, але, можливо і сектору публічного, оскільки переважна більшість представників останнього мають значну залежність від власних виборців та платників податків. Тобто, чи не вийде так, що хотіли більше і краще, а отримаємо гірше і менше?
І ще одне, на мою думку, досить важливе… Великобританія є одним із беззаперечних лідерів у підтримці та допомозі України. Допомога цієї країни є надважливою. Проте, сама країна переживає певні складні часи у виборі сценарію власного майбутнього після Brexit. Україна наразі мало чим здатна допомогти британцям. Проте запровадження програми відродження України з багатомільярдними грошовими потоками буде значущим для тих, хто має долучитися до цієї програми. Оскільки Україна навряд чи здатна буде визначати структурного розпорядника цих грошових потоків. Проте, принаймні не створювати додаткового потенціалу по зростанню ринкової потужності для конкурентів Лондонського Сіті (City of London) – це України буде цілком доступно і доречно.
Мова саме про те, що наразі світ переживає нову значно посилену хвилю конкуренції на глобальному ринку фінансових послуг (зокрема, послуг з довірчого управління активами). Глобальні конкуренти мають значно посилити власний потенціал щодо структурних факторів: розширення організаційних спроможностей по роботі з активи Net zero та crypto; формування потенціалу і компетенцій у сфері цифровізації та персоналізації послуг (див. зокрема, звіт Boston Consulting Group (BCG), Global Wealth 2022: Standing Still Is Not an Option: (https://web-assets.bcg.com/24/f5/f3776eb4427fa57471dddc921211/bcg-global-wealth-standing-still-is-not-an-option-jun-2022-r-4.pdf). Крім того, традиційні глобальні гравці мають належно витримувати значний тиск з боку «цифрових гігантів» (digital giants). Фінансові компанії Лондонського Сіті та Швейцарії є давніми конкурентами. Відповідно, якщо Україна, принаймні, власними руками не створюватиме додаткових переваг для зростання потенціалу швейцарських компаній – це і буде певною цеглиною у спільно збудований новий стратегічний дім.
Чи правильні такі пропозиції? Світ змінився, він став більш відвертим, але одночасно і більш відкритим. Тому це має бути наша власна правда і відповідь: на вдавану нейтральність; на приховану або цілком відкриту допомогу ворогу України, в першу чергу у військовій сфері; на знищення економічного потенціалу країни внаслідок багаторічного незаконного виведення сотень мільярдів коштів на закордонні рахунки; на такі заходи, як організація знищення карпатських лісів… Це має бути нашою власною важкою, але справедливою правдою.
До того ж всі добре усвідомлюють, що світ найближчим часом лише посилить стратегічне групування навколо центрів демократії і справедливості і навколо удаваної сили та зневаги до усього людського. Навряд чи будь-який із народів залишиться осторонь такої вимушеної структуризації. І навряд чи український народ має створювати будь-які стимули для подальшого status quo для удаваного нейтралітету, навіть ціною відмови від певної допомоги.
Перебіг часу не закінчиться із закінченням війни. Багато чого позитивного і значущого лише почне розгортатися. Багато чого має забутися, багато чого має бути переосмислено, як на світоглядному рівні, так і на рівні стратегічного вибору країн. В першу чергу переосмислення самими українцями… Вважаю, що також багато чого із того, що наведено вище, теж має бути забутим, попередні вибори переосмислені, бо попереду багато нових викликів і важкої спільної роботи. І ще нам, людям варто разом зберегти нашу планету…