Російське самознищення як кінець постмодерну. Нові виклики для людства і України

Чимало вже написано про те, як війна Росії проти України поставила питання руба про подальшу долю західної цивілізації. Та коли мова про "західні цінності", часто вживається поняття "свобода". Термін, який відкриває безмежжя інтерпретацій.

Пропоную поглянути на цінності будь-якої цивілізації у протиставленні категорій: раціональне (транзакційне) — безумовне (трансцендентне).

Сучасний Захід — це тотальна транзакційність світосприйняття. Авжеж, попередні 500 років експансія Заходу ґрунтувалася на технологічному прогресі. І сьогодні Захід досяг рівня, коли прагматичному підрахунку піддається без перебільшення все.

Однак світ не пізнається і не може бути керованим стовідсотковою раціональністю. В основі екзистенційної кризи західної цивілізації є втрата християнської ж здатності віддавати безумовно. Не прораховуючи.

Раціональність, доведена до крайнощів, вироджується в дріб'язковість і втрату бачення перспективи. Далі виникають численні абсурди на кшталт трансатлантичних мандрів Ґрети Тунберг на фоні цинічних планів "зеленого переходу".

(У цьому контексті варто згадати неперевершений цикл про гностичне мислення, що його Павло Щєлін з Юрієм Романенком кілька місяців тому публікували на YouTube)

Росія при цьому за три десятиліття імітації західних демократій досягла самознищення через психоз. Я називатиму цей психоз "сурковщина" — за прізвищем людини, витвір якої має залишитися в підручниках. Цей витвір — нинішня історія про брехню, якою вся московська орда феєрично в результаті надурила саму себе. Історія космічного масштабу і краси (якби тільки не кривава баня в Україні).

Сурковщина у баченні медійних технологій спиралася на постмодерну множинність істин, виводячи маніпулювання на п'єдестал. Таким чином, сурковщина взяла від Заходу постмодерні концепції, якими Європа загоювала рани Другої світової, для збочення в антилюдських цілях. Сурковщина — це колективний психоз, який використовує інтелектуальні надбання цивілізації як ширму для помсти всьому світові. Причина для бажання помсти мені видається досить банальною — це глибинна ненависть російських еліт до самих себе.

Вони просто хочуть помститися. Всьому світові. Так, шановний читачу.

Саме тому особисто я скептично ставлюся до перемовин України та російських "представників" від самого початку. Яка життєздатність може бути в будь-яких домовленостей за відсутності базової волі домовлятися у реальних десижн-мейкерів тієї сторони? Перемовини — це завжди, як абсолютний мінімум, про раціональність. Однак ми маємо справу з хунтою психозів, які просто знищують живе. Ну, вони хочуть помститися. Всьому світові. Перемовини — чергова ширма.

Як домовлятися з тими, у кого вибудувано ідейну базу невиконання будь-яких домовленостей взагалі? Адже множинність істин, чого ж! Це вибудувано всередині власного психозу, передусім — через це вони вірять у власну брехню.

Тих, хто поважає нічого, крім сили, можна стримувати виключно завдаючи їм болю, який паралізує. Все інше — витрачання часу на метання бісеру. Скільки ще Буч та Маріуполів ми їм на поталу віддамо?

Постмодерне розуміння множинності істин — це знання. Це знання про недосконалість людської природи і недосконалість світу, зокрема й суспільних комунікацій. Це знання про те, що робить людей людьми. Будь-яке знання можна використовувати по-різному. Психоз сурковщини використовує його по-своєму. При цьому Захід, довівши власну раціональність до тотальності, що межує з виродженням, і втративши здатність відстоювати цінності безумовно — дозволяє сурковщині це.

І нинішній історичний момент чудово демонструє, як знання, наука, раціональність — не приносять людству добра, коли за ними немає етики. Одвічне діє в такому разі "хто примножує знання, той примножує смуток". І раціональність, піднесена на п'єдестал, відірвана від релігійного в людині — сіє лише анти-життя.

Сурковщина, як знання про постмодерну множинність істин, позбавлене етичних обмежень — це зло, яке приречене жерти самого себе. Що ми, власне, і спостерігаємо, та ціною кривавої бані в Україні.

Але також наївно вважати, що тоталітаризм минулого століття набув хрестоматійно звірячого обличчя і верховну поразку отримав саме у Німеччині лише тому, що це в принципі не могло статися деінде. Нагадаю, Гітлер особисто захоплювався Генрі Фордом. І коли просунута частина людства на початку XX століття вивчала новітні явища: конвеєр, маркетинг, мистецтво модерну і газова атака під Іпром — питання було часу і місця, як перейти до інших плодів раціональності, піднесеної на п’єдестал. Таких, як Аушвіц і Хіросіма.

Цинічна правда в тому, що людство не могло не пройти через уроки Аушвіца і Хіросіми, аби дещо осягнути зворотню сторону захоплення технологічним прогресом як таким. Найсуттєвішою передумовою фашизму є об'єктивація людини. Об'єктивація людини була логічним кроком від обожнення конвеєру. Гаразд, конвеєр облишимо минулому століттю. Згадаймо про тарґетовану рекламу і Cambridge Analytica?

Безперечно, в межах конкретних десятиліть, у фашизму Другої світової, і у рашизму сьогодення були та є конкретні передумови. Потвора, яка колись була недолюбленим хлопчиком Вовою, не змогла би сьогодні плямувати Достоєвського та Рахманінова для майбутнього людства, якби не боягузливе мугикання стомільйонної маси.

Та в масштабі століть і тисячоліть, від того нацизму до цього рашизму — лише пів-кроку болючого недоосмислення людством власної людяності. Ще раз згадаймо про тарґетовану рекламу і Cambridge Analytica?

Після перемоги над Росією Україна має шанс говорити зі світом як моральний лідер. Втім, таке лідерство неможливе без розуміння в Україні філософських проблем світу сьогодення. Етичних викликів, які ставлять технології від криптовалют до кіборґізації.

На фото — постер з експозиції музею нацизму в Берліні. "Ґеноссе, утримання інвалідів зі спадковими хворобами коштує твоїх особистих райхсмарок!" Тому, хто не в курсі, частиною гітлерівської політики “генетичної селекції” були масові вбивства німецьких же інвалідів. А хіба не раціонально?

Та за 80 років це практично без змін те, що варто розуміти також і про філософію сучасної перфекціоністичної технократії. У світі стовідсоткової раціональності є місце психозу досконалості. І немає місця живим людям.

І нам тут зараз — нам, тут, в Україні, сьогодні — вирішувати, чи буде місце живим людям у XXІ столітті.