Вся сучасна Західна цивілізація, яка так подобається українцям, ґрунтується на вірі в аналітичні здібності розуму та здатність людини мислити критично. У цьому типі світопізнання найбільше важать логіка та факти. Аби не обтяжувати вас нудними філософськими дефініціями критичного розуму, наведу блискучий опис наукового мислення Антонія Блума, сучасного святого і учня Фредеріка Жоліо-Кюрі, Нобелівського лауреата з хімії 1935 року.
В одній зі своїх проповідей Владика Антоній згадує: "До мого священства я вчився наукам та потім медицині. І я згадую професора Кюрі, який у своїх лекціях говорив нам, що ми маємо здійснювати наші дослідження дуже старанно, з усією чесністю, не намагаючись передбачити наперед відповідь, яку ми лише маємо отримати. Але коли ми склали повний образ того, що ми шукали, нам насамперед слід сказати: "Це вірно на рівні, якого я досягнув сьогодні; відтепер нехай це буде під питанням".
Аби почати, ми збираємо усі факти та все наше розуміння в цілісну картинку, і тоді на часі зосередити свій погляд на тому, що є неповним і недосконалим у цій картинці, на її недоліки. І якщо потрібно, рознести вщент створений нами гармонійний образ, бо тільки після цього він може нам відкритись для ширшого і глибшого пізнання.
Це те що робить справжній вчений. Коли він отримав ясний образ на певному етапі, він питає себе: а що хибне у моїх умовиводах? Чи був я гранично чесним у побудові цього образу? І потім він скаже: "Так, але тепер пошукаємо ті факти, що підривають мої висновки, бо образ, який я створим, замалий для відбиття та пояснення реальності"...
Фундаментальний сумнів у довершеності власного світогляду та усвідомлення неповноти нашого пізнання відрізняє критичний розум від міфологічного, людину просвітництва від людини міфу, homo rationalis від homo fidelis. Бестселер філософії науки "Структура наукових революцій", що побачив світ 1962 року і відтоді розійшовся світом накладом більш як у мільйон примірників, чудово ілюструє саме цю динаміку наукового пізнання, про яку говорить Владика Антоній, пригадуючи уроки Кюрі. Постійна готовність створювати і переглядати картинку світу, створену нашим розумом, і є засадничою ознакою раціонального розуму та наукового світогляду.
На жаль, в Україні наразі домінує зовсім інша "методологія пізнання". Умовно патріотична спільнота нашого суспільства до болю нагадує "підпільну людину" Достоєвського з усіма її комплексами та ресентиментом. Тільки в українському перекладі це звучить як "людина з криївки". Культ та героїзація українського підпілля призвів до психологічної деформації українства. Наче останній повстанець, еталонний український патріот досі ладен бачити потенційного ворога в кожному, хто наближається до його схрону. Окрім маленького перевіреного кола своїх.
Всі, хто не відповідає жорсткому культурно-етичному канону, що дозволяє виживати у підпіллі, – зрадники і вороги. У такій свідомості культивується не те, що об'єднує політичну націю, а те, що виокремлює та вивищує особливу касту непримиренних борців за національні ідеали. Ідеологічні опоненти в очах адептів української криївки, автоматично перетворюються зі співгромадян у "п'яту колону" Кремля; важливість текстів визначає не їхній зміст, а прізвище автора та сайт, на якому вони оприлюднені. Політик, навколо якого гуртуються ідеологічні зелоти, з тимчасового найманого менеджера, якому притаманні усі людські гріхи та недоліки, перетворюється на символічного національного месію, критика якого – це смертельний гріх.
Така ірраціональна свідомість притаманна не тільки українцям – радше це глобальна хвороба сучасних західних демократій. Американський феномен трампізму, для адептів якого факти не важать і логіка не працює, – яскравий аналог певних проявів українського патріотизму. Емоції мобілізують електорат набагато краще за критичний розум.
Холмс та Крастєв чудово описали цей феномен: "Готовність приносити ретельність в жертву лояльності до партійних інтересів приводить нас до найбільш драматичної трансформації, яка привніс Трамп в американське суспільне життя. Він перетворив Республіку Громадян на суспільство фанатів. Екзальтовані фанати з відключеними критичними здібностями, є центральними для трампівського розуміння політики, яка фокусується не так на виробленні стратегій, як на перманентних галасливих ралі у стилі виборчої кампанії.
Громадяни, навпаки, віддані своїй країні, але їхня лояльність умовна та критична. Їхня готовність вказувати на помилки та виправляти їх – ознака їхнього патріотичного лібералізму. Вони воліють опонувати власному уряду, якщо вірять, що влада зраджує цінності, які лежать у підвалинах держави. Лояльність фанатів, навпаки, непримиренна, бездумна та непохитна. Їхня підтримка ґрунтується на відчутті приналежності до певної спільноти. Довіряй, але перевіряй заступає галасливе поклоніння. Всіх, хто відмовляється аплодувати, оголошують ворогами."
Психологічна криївка – це ірраціональний феномен. Це остання екзистенційна барикада. Це абсолютно алогічна готовність вмирати за те, що важливіше за життя та розум. І тому криївка допомагає не розчинитися в морі чужої державності. Не скласти зброю у безнадійній боротьбі. Вона створює міф, який плекає відчуття окремішності та живить виснажливу боротьбу за незалежність. Але щойно незалежність та власна державність перетворюються на доконаний фак, логіка та психологія криївки стають контрпродуктивними та шкідливими. Володар у власному домі ніколи не поводиться наче партизан у лісі. Підозрілість, замкненість, ексклюзивність та вміння нищити ворогів потрібно конвертувати на відкритість, гостинність, ґречність та талант множити коло друзів.
Принаймні якщо ми дійсно прагнемо до Європи, то це точно про критичне мислення, інклюзивність та раціоналізм, а не про сучасні прояви винятковості, ресентименту та ексклюзивного трайбалізму. Українці, давно на часі виходити із своєї психологічної криївки у широкий, розмаїтий та цікавий світ!