Міграція та Латинська Америка: на шляху до досконалості

У той час, коли понад 65 мільйонів чоловік по всьому світу змушені покидати свої домівки через війни, природні катаклізми, політичні кризи тощо, Латинська Америка та Кариби пропонують зовсім інший приклад вирішення проблем міграції населення і зменшення збитків, нанесених цією міграцією.

Переміщення населення у Латинській Америці та Карибському басейні може нагадувати регіон з відносною безпекою та спокоєм, захищений від масових переміщень, викликаних переслідуваннями, конфліктами та насильством. На жаль, це не так. У Північній Центральній Америці (ПЦА) транснаціональні організовані злочинні банди тероризують місцеве населення; у Венесуелі населення зазнає соціальних і політичних обмежень щодо основних послуг та соціальних благ; а в деяких районах Колумбії збройні групи продовжують безкарно вбивати та захоплювати у полон велику кількість людей, незважаючи на мирну угоду, підписану між урядом і збройними формуваннями. Ці обставини змушують людей переїжджати з одного місця на інше або здійснювати небезпечні подорожі до сусідніх країн, часто вдаючись до послуг недобросовісних контрабандистів, які обдурюють цих людей, забираючи в них останні гроші. Особи, які намагаються покинути Гаїті та Кубу, і все більша кількість біженців, які прибувають з-за меж регіону, в тому числі з країн Азії та Африки, завершують цю картину.

Кількість заяв про надання притулку, поданих у регіоні Латинської Америки та Карибського басейну, збільшується, і майже 100 000 людей зараз чекають рішення щодо надання їм притулку. Ця тенденція стала послідовною в останні роки, і це призвело до навантаження на систему захисту мігрантів та додає нагальності пошуку відповідних засобів захисту. Крім особистих трагедій, які пережили багато людей, вони стикаються з низкою інших проблем. Вони стосуються насамперед адекватного визначення потреб у захисті; доступу до інформації про безпечні альтернативи переїзду та процедури надання притулку; доступу до належного фізичного захисту у притулках; ефективного доступу до притулку чи інших форм додаткового захисту; доступу до реєстрації; користування свободою пересування та питань, пов'язаних з документацією.

Продовжуючи традицію захисту

Докладання зусилля для посилення засобів захисту, вдосконалення систем притулку в усьому регіоні шляхом посилення механізмів захисту дітей, держави Латинської Америки та Карибського басейну також взяли на себе зобов’язання викорінити безгромадянство до 2024 р. Шляхом встановлення справедливих та ефективних процедур визначення статусу безгромадянства, прийняття внутрішніх правил для гарантування прав осіб без громадянства та надання адекватних рішень для тих, хто не має громадянства. Регіон також був лабораторією інноваційних рішень, таких як гуманітарні візи, надані сирійським біженцям, прийняття альтернативних схем захисту через угоди про регіональне співробітництво (такі як візи МЕРКОСУР та УНАСУР) та розгляд можливості переселення біженців із використанням чутливих законодавчих процедур.

Також регіон домігся безпрецедентних кроків щодо механізмів розподілу відповідальності та співпраці, спираючись на свою міцну традицію солідарності. Майже всі держави регіону взяли на себе комплексний підхід до змішаних міграційних рухів та вимушеного переміщення шляхом прийняття Бразильської декларації та Плану дій у 2014 році. Цей амбітний план має на меті сприяти доступу до правосуддя та захисту, посилювати та розробляти рішення для полегшення важкого становища переміщених осіб. Це важлива модель чесного, прозорого та відданого регіонального співробітництва для світу.

Але концепція «багатої Півночі» та «бідного Півдня» і тут дала про себе знати. Розвиненні держави не бажають втручатися у процеси, які можуть нашкодити економіці, тому просто закривають очі та кордони для всіх мігрантів, які намагаються в’їхати до країни. Звідси здавалося б дивна ідея Трампа збудувати стіну на кордоні з Мексикою. Глобальна північ, як правило, розглядає глобальний південь як джерело біженців, і вона проводить політику, спрямовану на запобігання приїзду цих біженців на північ.

Нещодавно Бразилія зробила сміливий крок щодо прийняття мігрантів, який повинен змусити решту держав Америки слідувати цьому прикладу. Її політика щодо венесуельських біженців, на відміну від заможніших сусідів, є прагматичною, гуманною та розумною.

Політичний, економічний та соціальний колапс Венесуели призвів до кровопролиття серед населення: понад 4,5 мільйона або кожен сьомий венесуелець виїхав. Колумбія прийняла близько 1,5 мільйона мігрантів. Близько 260 000 в'їхали до Бразилії через її північний кордон з Венесуелою, зі швидкістю близько 500 осіб на день.

Виділяються три напрямки бразильської допомоги. По-перше, Бразилія надала притулок та забезпечила всі необхідні послуги для задоволення нагальних потреб людей, що прибувають через венесуельський кордон у провінцію Рорайма. Бразилія співпрацює з установами Організації Об'єднаних Націй, а також міжнародними, регіональними та внутрішніми агенціями, які сприяють фінансовій та матеріально-технічній допомозі. Бразильський уряд також ініціював політику щодо перерозподілу біженців до внутрішніх частин Бразилії, щоб зменшити навантаження на Рорайму.

Далі Бразилія надала статусу біженця юридичної ваги. Картахенська декларація 1984 року прийняла регіональний підхід до захисту біженців, враховуючи історію країн Латинської Америки як ініціаторів, так і тих, хто приймає потоки біженців.

Міжнародне визначення біженців, що міститься в Конвенції ООН про біженців 1951 року, є індивідуалістичним і вимагає доказів того, що заявники справді піддаються переслідуванню. Але визначення Картахенської декларації доповнює цей вузький підхід, називаючи біженцями людей, які покинули свої країни, оскільки їх життю, безпеці чи свободі загрожували загальне насильство, зовнішня агресія, внутрішні конфлікти, масове порушення прав людини чи інші обставини, що серйозно порушили громадський порядок.

У червні 2019 року Національний комітет у справах біженців Бразилії опублікував детальний звіт, в якому дійшов висновку, що криза у Венесуелі підпадає під дію Картахенської декларації. Люди, які не були включенні до Конвенції ООН як біженці, оскільки Конвенція мала доволі широко сформульовані поняття визначення біженців, за декларацією у Картахені отримали легальний статус біженців.

Сміливий крок

У грудні 2019 року Бразилія зробила ще сміливіший крок: вона не вимагала індивідуального визначення статусу біженця для кожного венесуельського прохача притулку. Заявники в Бразилії, які мають документальне підтвердження особи та без судимості, отримають статус біженця без співбесіди. Цей статус у свою чергу дає їм право на постійний статус резидента, доступ до працевлаштування, охорону здоров'я, освіту та інші соціальні послуги, доступні бразильцям.

Через чотири роки вони можуть подати заявку на отримання громадянства. Протягом першого місяця проведення цієї політики в рамках нової системи було зареєстровано близько 21 000 венесуельців. Поставте це в порівняльній перспективі: на відміну від Сполучених Штатів та Австралії, Бразилія не створила центри ув'язнення, розділення сімей та затримання дітей, щоб покарати венесуельців за те, що вони тікали від нестерпних умов життя.

Це означає, що Бразилія не витрачала дефіцитних ресурсів на марні стратегії стримування. Бразилія також застосовує визначення біженців, яке відповідає сучасним моделям вимушеної міграції. І на відміну від інших держав зі складними процедурами визначення статусу біженців, групове визнання венесуельців у Бразилії дозволяє уникнути створення величезних черг із венесуельських заяв про надання притулку.

Не всі венесуельці, які прибули до Бразилії, шукають притулку. Багато хто проїжджає через Бразилію, щоб знову приєднатися до сім’ї чи друзів у сусідніх країнах, такі як Аргентина чи Чилі. Інші їздять між Бразилією та Венесуелою, щоб доставляти їжу, ліки та інші речі для людей, які залишаються там. А деякі не хочуть вважати себе біженцями і тому не претендують на такий статус.

Бразилія дозволяє венесуельцям отримати дворічні дозволи на тимчасове проживання, які надають їм доступ до зайнятості та до таких державних послуг, як охорона здоров'я та освіта. Є вагомі підстави вважати, що незалежно від того, чи приймають їх за тимчасовим дозволом або назавжди як біженців, більшість венесуельців піде додому добровільно, коли обставини, які змусили їх тікати, покращаться. Це ще одна перевага програм регіональної інтеграції, які дозволяють людям жити, працювати та продовжувати своє життя в безпосередній близькості від країни їх походження.

Регіональна солідарність відіграє парадоксальну роль в ініціативі Бразилії. Картахенська декларація, а також регіональна ініціатива вільного руху в рамках торгового блоку МЕРКОСУР показують появу співпраці Південної Америки в міграції. З іншого боку, президент Жаїр Болсонару не відзначився в минулому як активний прихильник допомоги біженцям та переміщеним особам.

Система, безумовно, недосконала. Бразилія – країна із середнім рівнем доходу, тому якість та доступність державних послуг нерівномірна. Бюрократична неефективність та відсутність координації між різними гілками держави викликають затримку та розгубленість. Венесуела – не єдине джерело шукачів притулку; Бразилія також приймає мігрантів з Гаїті, Африки та Близького Сходу.

Відсутність житлового та доступного житла також є важливою та критичною проблемою в Бразилії. Біженцям немає альтернативи, крім як жити в надзвичайно небезпечних та жорстоких місцях. Мовна підготовка є слабкою, хоча португальську мову вивчити відносно легко. Незважаючи на те, що біженці можуть законно шукати роботу, деякі роботодавці все ще не квапляться брати на роботу нових працівників.

Це проблеми. Але це краще, ніж мати тисячі травмованих дітей, тисячі смертей від утоплення в Середземномор’ї та жорстокого поводження, тортур, звалтування та вбивства людей, які шукають притулку в ізоляторах Лівії чи на острові Манус.

Але Бразилія не єдина має проблеми з біженцями, хоча доволі якісно їх вирішує. Інший приклад Мексика. Оскільки Мексика є основною країною призначення та транзиту для людей, уряду Мексики необхідно терміново вдосконалити свої системи та процедури надання притулку, якщо вони хочуть досягнути рівня Бразилії.

Міграційний шлях Центральна Америка – Мексика – США є одним з найбільших у світі. За даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН), щороку через Мексику проходить близько 500 000 людей. Принаймні протягом десятиліття відбулися чіткі зміни у складі та характеристиках нерегулярних міграційних потоків до Мексики, особливо стосовно причин переміщення з Гондурасу, Сальвадору та меншою мірою Гватемали.

У 1980-ті роки громадянська війна та репресії в таких країнах як Гватемала та Сальвадор викликали переміщення населення як всередині країн, так і за кордоном. Деякі втекли до сусідніх країн, але сотні тисяч поїхали до США. Із закінченням внутрішніх конфліктів у регіоні у 90-х роках потік біженців з Центральної Америки закінчився, але на його місце прийшла велика кількість економічних мігрантів, рятуючись від бідності, якою продовжували страждати країни Центральної Америки, особливо країн Північноамериканського трикутника – Сальвадор, Гватемала, Гондурас. Масштабні природні катастрофи, такі як ураган «Мітч» у 1998 році та землетрус у Сальвадорі в 2001 році, призвели до подальшої міграції до США.

У відповідь Мексика створила Комісію з питань допомоги біженцям (COMAR) у 1980 році, УВКБ ООН відкрило офіс у Мексиці в 1982 році, а в 1990 році Мексика створила Національну комісію з прав людини. Статус біженців був включений у законодавство Мексики у 1990 році, а через десять років Мексика ратифікувала Конвенцію 1951 р. про статус біженців. У 2011 році Мексика прийняла Закон про міграцію та Закон про біженців і додатковий захист (модифікована версія якої стала у 2014 році Законом про біженців, додатковий захист та політичний притулок).

Нові профілі міграції

Останнім часом кількість людей, які покидають Гондурас та Сальвадор із суто економічних причин, зменшується, а кількість людей, які рятуються від насильства, організованої злочинності та переслідувань, зростає. Починаючи з 2006 року в Сальвадорі загинуло 150 000 людей, що в середньому перевищує 50 вбивств на 100 000 жителів на рік, що перевищує показник Мексики втричі і в десять разів більше, ніж у США. У 2015 році Сальвадор зафіксував 103 випадки вбивств на 100 000 жителів, Гондурас – 57, а Гватемала – 30. Відсоток дітей до 20 років серед жертв вбивств в Сальвадорі та Гватемалі вищий, ніж де-небудь у світі, і у 2015 році мексиканська імміграційна влада затримала майже 35 000 підлітків, майже половина з яких не супроводжувалась старшими.

Мексика зафіксувала значне збільшення кількості мігрантів з 1296 у 2013 році до 8 788 у 2016 році, з яких 2872 отримали статус біженця або притулок. Однак ця кількість мізерна порівняно з кількістю людей, які втікають з країн ПЦА, яких перехоплюють та затримують у Мексиці. Із 2013 по 2016 рік було заарештовано понад 520 000 осіб з країн ПЦА, більшість з яких (517 249) згодом були депортовані владою (під егідою Національного інституту міграції, НІМ).

Згідно зі статистикою, 51 тис. дітей та підлітків без супроводу з Центральної Америки, які перебувають у Мексиці між 2013 та 2016 роками, лише 1,1% звернулися з проханням про надання притулку, а 230 (0,4%) отримали статус біженця або додатковий захист. Незважаючи на нещодавні покращення рівня визнання та зобов'язання, взяті країнами на саміті управління ООН у справах біженців та мігрантів у 2016 році, щоб запровадити сім конкретних дій з метою забезпечення «гідного та гуманного поводження з мігрантами та біженцями», все ще залишається багато проблем із забезпеченням захисту для біженців у Мексиці. Існує необхідність вжити заходи для виявлення осіб, які потребують захисту, та забезпечення своєчасного та ефективного доступу до процедур визначення статусу біженця, включаючи доступ до правосуддя та, зокрема, до правової оборони. Мексиці також необхідно розробити державну політику, яка буде ефективною для забезпечення місцевої інтеграції та повної гарантії прав біженців.

Заходи щодо ідентифікації біженців

Фундаментальне врахування при формуванні публічної політики – це соціодемографічний профіль тих, хто шукає захисту. Поки що цей елемент мало впливає або не впливає на дії, здійснені COMAR або НІМ щодо покращення надання інформації про права на притулок, його обсяги та механізми доступу.

Ті, хто втікає до Мексики з Сальвадору, Гватемали та Гондурасу зазвичай мають низький рівень навчання в школі та / або є соціально-економічно незахищеними, проте інформація про притулок та спосіб подання заявки на нього все ще не користується попитом або надається лише в зухвалому вигляді. Для цього можуть бути причини, але, зберігаючи цю інформацію, ігнорується той факт, що люди, які потребують захисту, як правило, не знають свого права бути визнаними біженцями. Їх відносно низький соціально-економічний статус збільшує їхню вразливість та їх страждання. Відсутність інформації про їх ситуацію є перешкодою для виявлення – та вирішення – їх потреб у захисті.

Доступ до процедур надання притулку

Міграційна політика та практика, що впроваджуються в даний час Мексикою, є однією з основних перешкод для доступу до процедур надання притулку. Такі заходи, як примусове та систематичне затримання осіб у дорозі та адміністративна швидкість, з якою здійснюється примусова репатріація, а також відсутність ресурсів для осіб, які бажають отримати захист від повернення, все це заважає звернутися за заявою про статус біженця. У зв'язку з цим важливо вжити заходів, які переважають офіційний дискурс про те, що люди просто «проїжджають» через Мексику. Цей аргумент стає все більш сумнівним і нестійким. Держава також повинна забезпечити, щоб повернення не порушували принцип невідшкодування. Мексиці необхідно розпочати відповідну підготовку, включаючи вказівки та посібники з імплементації, щоб забезпечити відповідність міграції та притулку в Мексиці міжнародним стандартам, наприклад, розробці та впровадженню альтернативних варіантів затримання для шукачів притулку.

Доступ до правосуддя та належний процес

Закон про біженців, додатковий захист та політичний притулок встановлює чіткі та адекватні стандарти захисту та процедури. На практиці, однак, існують адміністративні та оперативні бар'єри, які підривають гарантований законом захист та реалізацію права на справедливе та ефективне провадження – як, наприклад, через обмеження доступу до правової допомоги для тих осіб, яких утримують в імміграційних центрах. Такі бар'єри перешкоджають і обмежують право на захист біженця, що, в свою чергу, може поставити під сумнів зобов'язання держави забезпечити ефективний захист біженців.

Окрім усунення недоліків, які нині перешкоджають визнанню статусу біженця, Мексика також повинна запровадити ефективні механізми міжвідомчої координації з Національним інститутом міграції для полегшення процесу регуляризації після визнання людей біженцями. І, нарешті, Мексиці потрібно буде створити комплексні програми для забезпечення доступу всіх біженців до таких прав, як здоров'я та освіта, та сприяння їх соціальній та економічній інтеграції.

Початки цього вже закладені. Притулки на міграційних маршрутах в Мексиці забезпечують вкрай необхідний перепочинок та підтримку. В умовах насильства, жорсткішої міграційної політики та щоденних перешкод, працівники притулку La 72 поважають честь та гідність людей, дбаючи про їхню безпеку.

Тут проживає багато мігрантів, які чекають на притулок у Мексиці чи просто намагаються відпочити і далі йдуть на багату Північ. Хоча Мексика давно відома як країна, через яку емігрують, вона останнім часом стала надзвичайно важливою транзитною країною для людей, що виїжджають із Центральної Америки до США. Останніми роками на основних маршрутах, якими користуються мігранти та шукачі притулку, спостерігають збільшення насильства, ризиків та фінансових витрат для користувачів, як результат жорсткішої імміграційної політики, збільшення прикордонного контролю (як в Мексиці, так і в США) та зростання злочинної активності. Зростання злочинної активності частково пояснюється перекриттям міграційних маршрутів із тими, якими користуються наркоторговці та кримінальні банди.

Уздовж маршрутів з'явилася мережа організацій гуманітарної допомоги, якими керують місцеві неурядові організації (багато з яких засновані на вірі), щоб допомогти та підтримати мігрантів. На кінець 2016 року було близько 85 організацій, які пропонують продукти харчування, притулок, першу допомогу та інструктажі як з прав людини, так і з практичних питань охорони здоров'я та безпеки. La 72 – одна з них.

Створення гуманітарного простору

La 72 розташована у маленькому містечку Теносіке в штаті Табаско в Мексиці, за 58 кілометрів від мексиканського кордону з Гватемалою. Мігранти та шукачі притулку приїжджають до цього міста, сподіваючись стрибнути на вантажний поїзд у спробі дістатися до США. Хоча не всі мігранти, які проїжджають через місто, користуються послугами La 72. Від 120 до 140 мігрантів щодня залишаються у притулку. Хоча більшість походить з Гондурасу, є також люди з Гватемали та Сальвадору, а іноді й деякі з південноамериканських чи африканських країн.

Люди часто приходять пішки, але якщо у них є гроші та вони можуть уникнути прикордонних патрулів, вони прибувають на громадському транспорті. Багатьох грабують злочинні банди, які діють на тих 58 кілометрів між кордоном і Теносіко. Часом насильство досягає рівнів надзвичайної жорстокості – жінки, згвалтовані бандами, тоді як чоловіки утримуються в заручниках під рушницею або їм погрожують мачете. Якщо державні прикордонні контрольно-пропускні пункти встановлені уздовж головних доріг, нелегальні мігранти змушені використовувати небезпечніші дороги.

Як і багато інших притулків у Мексиці, La 72 виникла через ініціативу місцевої громади, яка допомагала мігрантам у біді задовго до того, як вони створили офіційну неурядову організацію (НУО). На початку 1990-х брати францисканці надавали їжу та притулок у місцевій церкві. У 2010 році в Сан-Фернандо, штат Тамауліпас, на півночі Мексики було вбито 72 мігрантів. Після цієї події заговорили про переїзд до нового закладу, який міг би забезпечити кращі послуги для мігрантів, а назва нового закладу вшанувала пам'ять 72 вбитих. Спочатку притулок надав підтримку здебільшого економічним мігрантам, але в міру того, як змінилися цілі тих, хто проходив через притулок, підтримка поширювалася на всіх шукачів кращого життя.

Метою було створити «гуманітарний простір», який міг би забезпечити не тільки притулок та святилище (закон про міграцію Мексики забороняє владі та поліції проводити рейди чи інспекції в місцях надання гуманітарної допомоги), а також місце, де мігранти можуть почувати себе гідними та бути у безпеці. Перш за все, мігранти – це люди, які заслуговують на повагу та підтримку в умовах несправедливої ​​та насильницької системи, яка змушує їх покинути свої країни.

Спочатку у притулку був невеликий персонал, а приміщення були основними. На початок 2016 року у притулку працювали вісім працівників та безліч добровольців з місцевих районів, а також з інших частин Мексики, Європи та інших розвинених країн. «Медики без кордонів», Червоний Хрест, Агентство ООН у справах біженців та різні мексиканські громадські організації надають притулку цільові послуги як для економічних мігрантів, так і для шукачів притулку. Наразі La 72 також має проект для неповнолітніх без супроводу та програму для ЛГБТ осіб, а також надає юридичну консультацію та представництво для тих, хто шукає притулку. Також розширилися можливості притулку, що забезпечує окремі приміщення для неповнолітніх, жінок та ЛГБТ.

У притулку діє політика «відкритих дверей», оскільки він не хоче нагадувати ізолятор. У La 72 мігранти можуть приїжджати і їхати вільно. Деякі мігранти відпочивають у притулку, а інші їдуть у місто або шукати роботу, або жебракувати, щоб зібрати гроші для продовження своєї подорожі. Присутність мігрантів створює величезну напругу в місцевій громаді. Хоча деякі місцеві жителі щедро підтримують притулок, інші звинувачують його у соціальних проблемах, таких як пограбування, домагання та сексуальне насильство. Справлятись із напругою як громадою, так і місцевими, федеральними та міграційними органами ніколи не було просто. Завжди виникають нові виклики. Одне з таких викликів – продовжувати виступати за мігрантів та біженців, одночасно висловлюючи свої потреби та обставини. Інше –продовжувати співпрацювати з місцевою громадою та органами влади для сприяння гостинності та повазі до прав людини.

У La 72 щосуботи ввечері відбувається вечірка, але кожного дня вони борються за підтримку тих мігрантів та біженців, які шукають справедливості, безпеки та можливості для гідного життя.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook