Чому у Зеленського не буде ні впливу, ні контролю над правоохоронцями.

Ініцітиви депутатів щодо коригування підстав вивільнення керівника НАБУ, «настійливі рекомендацій» МВФ щодо необхідності відмови від таких кроків, як передумови отримання позики, мітинги та акцій під житлом Генпрокурора, будівлею Офісу Президента, усе це, на перший погляд непов’язані події, але водночас, якщо темпорально заглибитись у їх суть, виявиться, що вони не є новими для недорозвиненої демократії України. Вони лише прояви процесу гниття, який триває останніми роками та з якого ми маємо вкрай низькі шанси вирватись, з огляду на відсутність усвідомлення причин у тих, хто реалізовує державну політику.

Для наочності судження пропоную вже зупинитись на окремих фрагментах вже забутого відео-звіту з нагоди першої річниці перебування на посту Президента України В.О.Зеленський.

Знята стрічка багата та водночас вкрай убога на думки, які хочеться почути від тієї людини, яка взяла на себе відповідальність за візію майбутнього країни, яка має (мала), без перебільшення, безпрецедентні інструменти для того, щоб з теоретичного рівня, без зволікань, перейти, до прикладного.

Звісно, що у суспільстві, яке звикло до простих конструкцій, у яких перевага надається відповідям на питання «хто?», «що?», «коли?», можливо і не варто шукати вдячного попиту на відповідь на питання «як?».

Втім, замовчувати таку відповідь можна лише тоді, коли ти сам розумієш шлях до неї, а не тоді, коли мовчиш, у силу того, що гадки не маєш як це зробити, покладаючись виключно на «добрі помисли та чисті наміри».

Той, історичний етап, який переживає планета, а разом із нею і Україна, змушують, поруч із локальними проблемами у сферах медичного забезпечення, соціального захисту, фінансового добробуту, шукати відповіді і на більш глобальні питання: переваг однієї чи іншої форми державного правління, режиму над іншою; перегляду функцій, ролі, значення інституцій глобального світу (СОТ, ВООЗ); пошуку компромісів у питаннях відкритих ринків та протекціонізму; ролі державних структур із забезпечення виконная їх функцій в умовах новітніх викликів. Та й узагалі відповіді на питання, а чи є вірним постійне прагнення до зростання ВВП, якщо це зростання не відображає покращення якості надання державою тих сервісних, обслуговуючих загальних послуг, для яких, століттями тому люди об’єднувались та відмовлялись від частки власної безмежної свободи, обмежуючи її на користь вдадних інституцій, заради суспільного інтересу.

Звісно, у цих питаннях нам, Україні, традиційно, доведеться лише імплементувати, те, що напрацюють інші. І загалом, у цьому б не було нічого поганого, якщо б за час пандемії не стало суспільним надбанням нутро країн, які нас оточують та, наче, вербально підтримують.

Закриті кордони, обмежена логістика, перехоплення, у незаконний спосіб, медичних вантажів, які прямують до, ще учора твоїх союзників, це все реальність, яку потрібно сприймати не як випадковість, а як закономірність, яку ми звикли непомічати. За аналогією з тим, як не звертаємо уваги на те, що кінцеві споживачі нашої деревини, бурштину знають, що ці природні ресурси здобуті незаконно, але приймають їх, бо це приносить користь їх національним інтересам. Закономірності меркантильні та егоцентричні, але принципово вірні з точки зору національних інтересів. За таких умов, варто, мабуть, дозволити собі зробити припущення, яке покласти в основу вироблення державної політики, сильний завжди вирішуватиме свої проблеми за рахунок слабшого, а благодійність завершується там, де вона протирічить інтересам благодійника, епоха романтизму у державотворенні, якщо й існувала, то давно відійшла у минуле.

На прикладі вартості фінансового ресурсу це зараз більш очевидно. Для власних економік, країни емітенти резервних валют пропонують ліквідність фактично безлімітно та безкоштовно, а для інших країн («союзників»), які у тій самій кризі, спричиненій тією ж проблемою, — за певною вартістю, в обмеженому обсязі та з умовами. Проецюйте цю ситуацію на конкуренцію, рентабельність виробництва, споживчий попит і зрозумієте, де починається, вірніше продовжує поглиблюється домінування/відставання (для кожного своє). Де, за умови вільних ринків відбудеться приріст виробництва та зростання еспорту, а де навпаки, стагнація внутрішнього виробництва та зростання імпорту. Нічого не нагадує?

Президент, з певною долею гордості, у власному відео зазначає (цитата наводиться практично дослівно): «всі світові лідери знають одне, і бачать, і знають, точно, і вони дуже мене підтримують вони зрозуміли, чого я хочу, чого я прагну, у них у всіх працює розвідка, прекрасно працює розвідка, вони знають, що я жодної копійки не вкрав, нікому нічого не повинен….».

Які почуття повинні викликати ці слова? У обивателя, — почуття такої ж гордості за те, що у нього чесний, незаплямований Президент, а знаком якості присвоїли — іноземні розвідки. Почесно чи ні?

Чи може Президент дозволити собі бути обивателем та публічно визнавати, що іноземні розвідслужби здійснюють збір інформації щодо нього і володіють нею у повній мірі? Чомусь завжди думав, що таким не хизуються, адже СБУ повинна вживати заходи не лише протидії щодо розвідників країни агресора, але, у тому числі, і представникам розвідок країн ЄС, Північної, Південної Америк, Азії. Гадаю, що їх «знаки якості» на президентах України, нас не повинні особливо цікавити. Володіння відомостями про Першу особу, змушує з сумом припускати, що інформація про державні підприємства, установи, організації, банківську систему, реєстри, вже давно читається ними як відкрита книга. Перераховані елементи є частиною тієї системи, яку повинна захищати структура очолювана паном Бакановим, з використанням «проактивного та ризикорієнтованого підходу до організації роботи, базуючись на аналізі, виявленні та попередженні, а не на рефлексії постфактом». Декілька років тому поняття «гібридна війна» стало частиною нашого буття, воно прийшло на зміну, своєрідним етапом еволюцією розуміння «традиційної війни», адже методи знищення противника у сучасному світі не обмежуються лише його фізичним захопленням. Можна заволодіти інформаційним простором, економікою, зайняти ключові посади в системі органів державного управління, тобто повністю управляти, але зберегти форму та найменування суб’єкта, при цьому не обмежуючи себе у можливостях вилучення його корисних властивостей, як локальних природних, так міждержавних (суб’єкта міжнародних відносин) і для цього землю вивозити вагонами не потрібно, так само, як і захоплювати поклади корисних копалин. Як методи ведення війни, так само повинні еволюціонувати і засоби протидії їм. Поки ж, про такі трансформації нашої СБУ, як про мрії, зазначає у своїх публікаціях заступник її керівника з питань реформ. Адже, попри наявність усіх політичних інструментів, ініційований Гарантом проект Закону щонайменше тричі допрацьовувася та піддавався ревізії з подачі іноземних суб’єктів, з посиланням на те, що економічними ризиками та організованою злочинністю відомство займатись не повинне, думаю у власних країнах вони застосовують інший підхід, можна згадати про Huawei до прикладу, тут економіка і безпека злились у одне ціле. Щоб зупинити технологічний розвиток, а з ним зростання добробуту громадян, з подальшим наслідком дестабілізації ситуації всередині країни, достатнього купити підприємства (не захопити), призначити власні органи правління, а далі поступово звести діяльність до збиткової, завершивши усе банкрутством. Можливо, так могла завершитись історія «Мотор Січі», а зараз, без, зовнішнього придбання, такою виглядає кінцева історія ДП «Антонова» (тут питання управлінського менеджменту на рівні власника, яким є Держава), які б «мрії» щодо національної авіакомпанії, яка здійснюватиме рейси літаками АН, не озвучував Зеленський. Для початку міг би дізнатись про міжнародну сертифікацію суден для здійснення пасажирських авіаперевезень, її тривалість, вартість та конкуренцію на ринку виробників.

Втім, можливо Володимир Олександрович, як і всі «має право на помилку», звертаючись до нації і це була одна з них. Саме одна, але не єдина: «Впливу президента на правоохоронні органи, з тієї точки зору, що цю людину треба посадити, а цю не треба чіпати. Цього впливу немає. Але щотижня викликати їх казати — де результат. Я впевнений, що такий вплив повинен бути. Я впевнений, що такий контроль від Президента хочуть бачити люди… Я досі не розумію навіщо нам стільки правоохоронних органів, це означає, що зроблено це було для розмиття відповідальності…(це) правоохоронний хаос.

Тому, коли ми перезавантажемо усі правоохоронні органи я впевнений, що держава дійде до того… щоб ти знав, що перед тобою сидять три людини і щоб ти знав, що вони несуть повну відповідальність за криміногенну ситуацію».

З огляду на приторність та дискредитованість поняття «перезавантаження», появу класу «перезавантажувальників», на ряду із поняттям «аудит» та «аудитори», аналізувати який із правоохоронних органів буде за задумом (якщо такий існує, звісно) ліквідовано особливого сенсу не бачу. Перезавантаження, після аудиту перетворилось на постійний процес кадрових чисток, успішність яких не доведена практикою, а методика проведення, справедливо, на судовому рівні, визнається такою, що протирічить міжнародним конвенціям та основоположним правам. Так само як поки не продемонструвала своєї ефективності впливу на перезавантаження методика призначення «політиків без освіти», «своїх», «благословенних послами» на керівні посади у цих структурах.

Пропоную зупинитись на неодноразово використаному Гарантом понятті «вплив». За освітою Зеленський юрист, тому повинен розуміти, що «те що хочуть бачити люди», в частині виконання ним функцій контролю та впливу на систему органів правопорядку, може здійснюватись лише в межах повноваженнями Президента визначеними Конституцією. Тому, якщо «люди хочуть», а Гарант готовий цей запит задовольнити, то потрібно переводити демагогію у площину правового регулювання, через правові засоби, вносячи зміни, як до Основного, так і до інших законів України. Доки цього не зроблено, можна говорити лише про категорію «правового впливу», з яким юристів знайомлять у курсі теорії держави і права. Це дещо ширше за обсягом поняття, ніж правове регулювання, адже включає в себе, на ряду з правовими нормами, ще й інші складові, зокрема цінності, тобто, коли норма права, будучи інформаційно донесеною до членів суспільства, з часом, стає спадковим правилом життя, традицією, поступово формуючи правосвідомість.

Чи можна говорити про ціннісно-орієнтаційний вплив Глави держави на правоохоронні органи, коли суспільством системно, протягом декількох років засвоється не цінність самої норми закону, як правил поведінки обов’язкових для дотримання, а засвоється те, що норма права в Україні на практиці є вторинною по відношенню до зовнішніх факторів. Кейси звільненого Генпрокурора за побажаннями віце-президента іноземної держави, свіжий приклад з листом МВФ на адресу ОП, у якому пропонують відмовитись від виключного права суверенної країни встановлювати норми регулювання, через вибраний народом Парламент, в ім’я збереження незалежності керівника органу, створеного, багато у чому, не у відповідності до суспільної потреби, а у відповідності до бачення іноземцями того, що повинно бути в Україні та що повинні контролювати вони. Чи поодинокі такі факти? Ні, просто немає необхідності їх перераховувати. Основне це те, що системність і послідовність спрацьовування таких випадків у частині регулювання суспільних відносин, з часом формує у наступних поколінь українців правосвідомість за якої національне законодавство не має ваги, у конкуренції з рекомендаціями та побажання.

За таких умов, чи може бути практично реалізована теза В.О. Зеленського про контроль та вплив який від нього хоче бачити населення? Очевидно, що ні. Як в силу того, що маловірогідними вже зараз є політична спроможність Президента скоротити кількість органів до трьох через механізми правового регулювання, так і в силу того, що хоч вони і будуть відповідати за криміногенну обстановку в країні, але перед ким? Перед суспільством, народом України, чи перед тими від кого за фактом залежить їх функціонування? Відповідаючи собі на це питання Володимиру Олександровичу потрібно чесно визнати, що законослухняність громадян є наслідком системної роботи, її не можна насадити «благословіннями» чи «знаками якості». Неможливо проникнутись духом права, якого можна не дотримуватись.

Звісно, живучи в епоху тотального споживання контенту можна дозволити собі будь-якої простоти думки. Вони, як фільм Президента, існуватимуть у часі не більше дня. Водночас, рівень розуміння Лідером відповідей на питання «як?», продемонстрований у тахих інформаційних івентах, може, з часом, переважну частину соціуму схилити до байдужості в прослуховуванні відповідей на питання «хто?», «що?», «коли?», адже вони не вартуватимуть нічого з уст суб’єкта, який не знає як цього досягти.