Нещодавно президент В.Зеленський пообіцяв, що Україна буде у НАТО по закінченню російсько-української війни, а у ЄС – за два роки. З НАТО мабуть так і вийде, а от щодо повноправного членства у ЄС є значні сумніви. Туреччина подала заявку на вступ до ЄС ще 1987 року. У 2016 році переговори були зупинені начебто з-за порушення прав людини і верховенства права. У листопаді 2016 року Європарламент проголосував за необов’язкову резолюцію з вимогою до Європейської комісії тимчасово призупинити переговори про членство через «непропорційні репресивні заходи» уряду щодо державного перевороту. «Непропорційні репресивні заходи» це як корупція в Україні: що не роби, а воно все одно не достатньо для вступу до ЄС.

З іншого боку, «порушення прав людини і верховенства права» несумісне і з членством у НАТО. Але у НАТО першу скрипку грають США, а не європейські країни. Тому ось такий юридичний релятивізм. Тобто справа тут не у юридичних тонкощах, а в інтересах Німеччини і Франції, інакше «старої Європи».

Згідно Лісабонської угоди (2007) розподіл крісел між країнами у Європарламенті відбувається за т.з. дегресивно-пропорційним принципом: малі за населенням країни отримують місць більше, а великі країни - менше в порівнянні з розподілом пропорційно населенню. Оскільки будинок Європарламенту не гумовий, то максимальне число євродепутатів обмежене числом 750 (зараз 705, решта зарезервована під майбутніх членів ЄС). Мінімальна квота на країну складає 6 депутатів, максимальна – 96. В сучасному скликанні Європарламенту Німеччина має саме 96 місць, Франція – 79, Італія – 76. А от Кіпр, Естонія, Люксембург і Мальта мають по 6 місць.

Станом на 2020 рік населення Німеччини складало 83,8 млн. людей, а Туреччини – 84,3 млн. Це значить, що у випадку гіпотетичного вступу Туреччини до ЄС, країни мали б однакові квоти, не кажучи про те, що максимальну квоту в 96 місць довелося б понизити, а мінімальна - лишилася б на нинішньому рівні. Квоти Франції та Італії теж повинні були скоротитися. Аналог – розмивання контрольного пакету акцій в акціонерному товаристві. А якби ще і Україна додалася з 42-ох мільйонним населенням? Стара Європа зовсім не заінтересована в такому розширенні ЄС. І єврочиновники десятиліттями говорили б українцям, що «двері ЄС для України завжди відкриті», але ж у вас корупція… Та всі плани європейців порушила російсько-українська війна.

Дві світових війни починалися з Європи. Крім суперечок економічних, між імперіалістами були ще й чисто територіальні російсько-німецькі суперечки – приналежність України і суміжних територій. Кордони Східної Європи не відформатовані. Так, між Францією і Німеччиною теж була територіальна проблема – Ельзас/Лотарингія, але Британію чи США завоювання на континенті не цікавили. Перед ПСВ Росія і Німеччина мали суміжний кордон. Перед ДСВ імперії розділяли т.з. країни-лімітрофи: Естонія, Латвія, Литва і Польща. Після розпаду СРСР такими ж лімітрофами слід вважати Україну і Білорусь.

Закони геополітики універсальні в розумінні повторюваності ходів на світовій шахівниці. Після 1991 року Німеччина і Росія знову почали рухатися назустріч одна-одній, захоплюючи, поки що економічно, суміжний простір. На відміну від першої половини ХХ сторіччя вони мали спільного суперника – США. Тому потенційна конфронтація не відбулася. Навпаки, виник ситуаційний союз. В економіці це традиційний російсько-німецький обмін сировини на продукцію. В політиці це бажання Путіна відновити СРСР, а німці хотіли свободи рук у Європі, тобто повної незалежності від США.

Як англо-сакси керують Європою? Найкраще принцип такого керування можна зрозуміти на прикладі… електротехніки. До винаходу транзистора людство використовувало т.з. електровакуумну лампу, що складалася з анода, катода та металевої решітки між ними. Електрони перетікають з аноду на катод, якщо на решітку подано відповідний потенціал. Лампа «Європа», має свій анод і катод у вигляді Росії і Німеччини і решітку – у вигляді лімітрофів.

Сучасні Україна і Польща повністю відділяють «півострів» Західна Європа від решти Євразії. Перед ДСВ цю роль виконували Польща і Румунія. Гітлеру, щоб почати війну, довелося перетягнути на свій бік Румунію, що входила до Малої Антанти, і поділити зі Сталіним Польщу.

Путінська ідея «ліберальної імперії», декларована А.Чубайсом (2003), означала обхід «решітки» з моря, шляхом будівництва Північного і Південного потоків по дну Балтійського і Чорного морів. Але англо-саксонське домінування у Європі базується на спільності інтересів, тому Туреччина стала азійським продовженням «решітки». Південний потік росіяни збудували, але зовсім не у тих масштабах, як їм хотілося: турки російський газ збалансували власним та азербайджанським. А з ідеї збудувати газопровід з Північного Кавказу на Болгарію, обійшовши не тільки Україну, а й Туреччину, нічого не вийшло: «братушки» в черговий раз зрадили… Обидва Північні потоки були підірвані (2022). Росіяни кивають на американців і норвежців, хоча це могли бути і британці. Гіпотетично лишалася можливість обійти Україну і Польщу через Фінляндію і Швецію. Але і ці країни оголосили про свій вступ до НАТО (2022).

Ну і не можна не згадати Сирійський конфлікт, як засіб впливу на Європу. Як і Україна, Сирія стала ареною конфлікту через своє геополітичне розташування. В евентуальній війні Ірану з Саудівською Аравією на долю країн Перської затоки чекає крах їхнього експорту енергоносіїв через блокування Іраном Ормузської протоки. Вирішення цієї проблеми вбачається у будівництві нафто- і газопроводів від Перської затоки до портів Середземного моря, конкретно сирійських, бо з Ізраїлем араби періодично воюють. Путін використовував сирійських біженців як інструмент тиску не тільки на Туреччину, а й на Європу (Німеччину).

Наслідки російсько-української війни. Одним з головних наслідків російсько-української війни стане неможливість утворення російсько-німецького альянсу і, взагалі, - послаблення позицій країн «старої Європи». Це робить можливим вступ України до ЄС. Про перспективи Туреччини говорити складно. Частина європейсько-турецьких і американо-турецьких протиріч замикається на нинішньому президенті Р.Т.Ердогані, але інша частина торкається національних інтересів Туреччини. Тому теоретично можливий як вступ Туреччини до оновленого ЄС так і розкол ЄС на «стару» Західну Європу і нову – Східну. В останньому випадку східноєвропейська ЄС, куди ввійдуть Україна з Туреччиною, стане економічним базисом осі Лондон-Варшава-Київ-Анкара.

Все ж на думку автора єдина реформована Європейська спільнота є більш вірогіднішою за розкол. Розкол мало що дає німецькій і французьким елітам. Синергетичний ефект стає меншим. Розширятися Західній Європі нікуди, хіба що у Північну Африку. Але то вже арабо-мусульманський світ. Нації вже сформувалися. «Плавильний котел» більше не працює. То ж можна просто отримати проблему національних меншин без усяких шансів на її вирішення.

Задля справедливості треба зауважити, що і просування Європи на Схід обмежиться Білоруссю та країнами Південного Кавказу. Європи до Уралу, чи до Тихого океану, не буде. Росія, якщо вона лишиться єдиною, чи принаймні її європейська частина, ніколи не стане частиною ЄС. Україна і Польща у цьому не будуть заінтересовані з тих же причин, що і Німеччина з Францією зараз, щодо України. Якщо ж єдиної Росії не буде, то якісь постросійські країни, наприклад Інгрія (Ленінградська область) або Кубань, якщо вона не ввійде до складу України, зможуть вступити у ЄС.

Популярні новини зараз

МВФ спрогнозував, коли закінчиться війна в Україні

Нова пенсійна формула: як зміняться виплати для 10 мільйонів українців

Українцям доведеться реєструвати домашніх тварин: що зміниться з нового року

"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні

Показати ще

З іншого боку, експансія Європи на схід - у Північну Євразію де-факто буде обмежена зустрічною експансією США і Китаю, частково Японії і Південної Кореї. Екс-Росія стане зоною вільної конкуренції. Інша справа – Середня Азія. Тут колективний Захід (США, Європа, Японія, Південна Корея) будуть єдині щодо встановлення природного буферу між Китаєм та Європою у вигляді тюркомовних країн. На практиці першу скрипку в цьому процесі будуть грати Туреччина і Україна. Перша, зрозуміло, через мовну, культурну і релігійну близькість. Друга – через близькість географічну. Нинішні російські території: Північний Кавказ, Поволжя і Центрально-Чорноземний район неминуче ввійдуть в орбіту українських інтересів хоча б внаслідок згаданої географічної близькості. В майбутньому можливе навіть їх пряме включення до складу України. Це означає вихід України на кордон із Казахстаном. З огляду на китайську загрозу допускаємо навіть конфедеративні відносини України і Казахстану. Для тих, хто в темі – Ак-орда і Кок-орда.

Ну і трішки про Балто-Чорноморський союз (БЧС). Це польський проект, який передбачає відновлення Речі Посполитої у складі Польщі, України, Білорусі та країн Балтії, при польському, звісно, домінуванні. Необхідна умова його створення – спільний ворог на сході. Коли східний ворог щезне, щезне і БЧС. Ще одна додаткова умова існування БЧС – слабка Україна. Тому БЧС не буде зреалізований з тієї ж причини, що і Гадяцькі статті (1658) гетьмана Івана Виговського – українцям і полякам затісно жити в одній Речі Посполитій.

Кордони держав формуються за результатами воєн. Напавши на Україну путінська Росія делегітимізувала східні кордони України. І тепер Україні є куди розширятися… Натомість Польща може розширитися лише за рахунок Білорусі з перспективою виходу на Смоленщину. Нинішня білоруська опозиція, що резидує у Варшаві, толерантна до ідеї БЧС. Чого навряд чи варто сподіватися від постлукашенківської еліти Білорусі. Та й для нас, українців, близькість Києва до білоруського кордону вельми чутлива штука. Росіянам, що продиралися через ліси і болота Полісся, захопити Київ не вдалося. А от річковий флот князя Януша Радзівілла Київ успішно взяв (1648).

Про майбутнє блоку НАТО. Російсько-українська війна привела до ренесансу НАТО. Бо як із БЧС, сенс існування блоку полягає в протистоянні ворогу на сході. Нема ворога – і НАТО починає гнити. Евентуальна дезінтеграція Росії саме такий випадок. Але ж можлива глобалізація НАТО, як інструменту боротьби західної цивілізації з Китаєм? Так, можлива. Як можливі і чайнаферштейнери. І їх мотиві будуть ті ж самі, що і в путінферштейнерів: Китай далеко і не є безпосередньою загрозою, а ніштяки від співпраці з ним - дуже суттєві. Тому від НАТО у Європі можуть лишитися два огризки: Британія зі Скандинавією на заході і Польща, Україна і Туреччина на сході. А на території між ними будуть процвітати Інститути Конфуція і прокитайська «п’ята колона».

«Боротьба з монголами» завжди була прерогативою Східної Європи. Протистояння США і КНР зосередиться передовсім у тихоокеанському регіоні. Європа, крім її східної частини, що межуватиме з фронтиром, стане глибоким тилом євроатлантичної цивілізації. Сунь Цзи навчав: «Ось чому найкраща війна – розбити замисли супротивника; затим – розбити його союзи; потім – розбити його війська.». Тому китайці вже зараз намагаються «розбити союз» між Європою і США. "Позиція Китаю щодо політичного врегулювання кризи в Україні" розрахована саме на європейських путінферштейнерів.

Європа і український націоналізм. Фактичний кордон Європи з Азією проходить по річці Дон, як вважали ще давні греки. Кордон Європи по Уральським горам і річці Урал – нереалізоване побажання Катерини ІІ. Націоналізм, як ідеологія, існує від часів Великої французької революції (1789-93). Накладання ідей націоналізму на територію Європи створило національні держави (state). Створення національних держав – процес, що рухається із заходу на схід. Початок процесу – Вестфальський мир (1648). Націоналізм – комунікаційне поле в межах даного етносу, що пропагує спільність інтересів (національну ідею). Традиційно появу націоналізму пов’язують з появою капіталізму, а точніше з появою друкарського верстату. Саме маркери капіталізму – поширення освіти, книгодрукування і поява газет, роблять можливим появу комунікаційного поля.

Однак для отримання політичної влади націоналістам потрібна оргструктура – політична партія. За феодалізму такою оргструктурою могла бути церква. Звідси такі феномени, як Хрестові походи і українська Коліївщина (1768). Якщо в економіці країни вже з’явився капіталізм, а суспільство залишається переважно феодальним і несекуляризованим, церква сама може перетворитися на політичну партію, як це сталося під час Ісламської революції в Ірані (1979). Власне економічним підґрунтям що Коліївщини, що Хмельниччини, був експорт зерна у Європу польськими шляхтичами-латифундистами.

Європа закінчується на Дону саме тому, що націоналісти європейських країн бачать свою мету у створенні і захисті національної держави. Натомість націоналісти російські за влучним виразом В.Портникова «хочуть жити серед інородців», тобто створювати і розширяти Російську імперію. Історія Росії від постординських часів до сучасності – історія домінування «азійського способу виробництва». Тому друкарський верстат у Росії є, політичні партії також є, але буржуазії, як суб’єкта економічних відносин, нема! Економікою країни управляють державні чиновники. Винятки тільки підтверджують правило. У російській мові нема синоніму до українського слова «хутір», бо хуторів у Росії до Столипінської реформи не було. Російський імперський націоналізм – ідеологія російського держапарату.

Формування національних держав – процес болісний, але невідворотний. Європа, навіть на своєму заході, поліетнічна. Шотландці хочуть вийти зі складу Великобританії, баски і каталонці – з Іспанії, корсиканці – із Франції. Ще драматичніше було у Східній Європі. Мирний розділ Чехословаччини – виняток. Правило – криваві війни і обмін населенням між Грецією і Туреччиною (1922), депортація німецького населення зі Східної Європи (1945), обмін населенням між Польщею і Україною з Акцією «Вісла» включно (1947), етнічні чистки в колишній Югославії.

Чи є Україна поліетнічною? Населення України в кордонах 1991 року на ¾ складалося з етнічних українців, частина з яких була зрусифікована. Решта – етнічні росіяни, більшість з яких вже народилася в Україні, та зрусифіковані народи колишнього СРСР, що в більшості своїй втратили ідентичність. Український публіцист Микола Рябчук об’єднав росіян України та поросійщених українців в одну категорію, яку за аналогією з Латинської Америки назвав креолами. В Україні відбувалася не тільки русифікація українців, що виражалася у втраті ними мови, але і українізація тамтешніх росіян, що виражалася в побуті, кухні, перебиранні звичаїв і, зрештою, частково української ідентичності. Тому на Референдумі 1991 року навіть у Криму, де етнічні росіяни складали більшість населення, кримчани проголосували за незалежність України.

Чи будуть в післявоєнній Україні етнічні чистки? Вважаємо, що ні. З 2014 року у Крим «понаїхало» понад мільйон громадян РФ. Посвідок на проживання в Україні їм ніхто не надавав, а отже всі «понаїхи» будуть депортовані, як небажані мігранти. Колаборанти самі втечуть поперед відступаючої російської армії. Якась невелика частина «ідейних росіян» емігрує, не обов’язково до Росії. А решті доведеться згадувати свої знання української мови. Ніякої «федералізації», «автономій» чи преференцій у вигляді другою державної мови чи інших, для російськомовних не буде. «Ніякої окремої політики, ніяких лайт-варіантів. Для всіх українських громадян правила мають бути однакові. Ми ж не маємо бажання робити країну по правилам "1984"[i], що всі рівні, а хтось ще рівніший.» - сказав у інтерв’ю Голова РНБО О.Данілов.

За підсумками російсько-української війни завершується формування політичного простору Європи, формування української держави і української нації.

Проблеми вступу України до ЄС. Не можна одномоментно вступити до ЄС. Навіть асоційоване членство – велика проблема. Тому за політичним рішенням очевидно наступить якийсь перехідний період років на 10, а може і більше. Якщо сучасний стан справ в ЄС вважати ідеалом, до якого прагнемо, то ми не можемо просто скопіювати європейські інституції і законодавство. Нам треба прискорено розвиватися, щоб наздогнати Європу. А це значить, що законодавство і інституції повинні бути дещо інші і функціонувати по-іншому. Принаймні хоча б інвестиційне і податкове законодавство.

Мільйони українців, яких війна закинула до Європи, зіткнулися з тамтешніми порядками і місцевою бюрократією. І виявилося, що не все у нас таке погане. Наприклад, українська банківська система виявилася однозначно краща за європейську. То чи варто в усьому наздоганяти Європу?

Туреччину не беруть до ЄС, але Туреччина має з ЄС митну угоду. Очевидно, що з митної угоди треба починати і Україні. Митна угода повинна усунути митні бар’єри для української продукції. З іншого боку, європейські ТНК не повинні знищити українського виробника. Значить на перехідний період повинен існувати певний протекціонізм, допоки наш виробник не досягне європейських стандартів якості і організації виробництва.

Знаєте, що свинина з українського базару не тільки не кошерна і не халяльна? Вона ще й не відповідає стандартам ЄС! Європейські лобісти проштовхнули через Верховну раду закон, згідно з яким свинку можна різати виключно на спеціально обладнаній скотобійні. Звісно, що в наших селах таких скотобоєн нема і ніколи не буде. Тому і господар свинки, і колій, і перекупник – злочинці. Поки що де-факто діє російське правило: «Строгость законов компенсируется необязательностью их исполнения!». Але ж ми прагнемо правової держави? Один латвійський політик так охарактеризував місцевих комуністів: вони російську дурість поєднували з німецькою пунктуальністю! Щоб нам не стати латвійськими комуністами, треба подібні питання якось відрегулювати. Ну, хай торгівці на базарі тримають табличку англійською мовою з написом: «Продукція не відповідає стандартам ЄС».

Теорія Самуеля Гантінґтона про зіткнення цивілізацій в Україні посоромлена. Зіткнення є, але Україна не розкололася по лінії цивілізаційного розлому. Однак це не значить, що ніяких гуманітарних суперечностей з європейцями у нас нема. Сите, безтурботне без воєн і конфліктів життя призвело до поширення у Європі відповідної ідеології. Крім гендерної рівності і одностатевих шлюбів у них і проблем нема... Але троцькістська і, ширше, лівацька ідеології суперечать традиційним цінностям християнства і ісламу. Таке добро нам не треба!

Але є і подібні проблеми. Європа прихистила українських біженців і після закінчення війни принаймні половина із них там і лишиться. Після ДСВ Німеччина свої демографічні проблеми вирішувала за рахунок приїжджих турків, а Франція – арабів зі своїх колишніх колоній. Подібну політику доведеться проводити і нам. Гіпотетично життєвий рівень України у майбутньому повинен бути вищим, ніж у задавленій репараціями і санкціями Росії. Тому одне із джерел еміграції – українці і росіяни з РФ. Інше – громадяни країн Середньої Азії.

Цінності ісламу і християнства загалом ідентичні, за винятком вживання свинини і алкоголю. Але в секуляризованій Україні і це не стане великою проблемою. Українці, як етнос, виникли від змішання слов’ян з тюркомовними народами степу. Кримські татари без проблем інтегрувалися в українську націю. Українці – нація толерантна і ми зможемо інтегрувати народи колишнього СРСР. А от зі створенням афроукраїнців не варто експериментувати. Расова проблема – глибока. От США вважалися «плавильним котлом», де всі ставали американцями. А от з власними неграми щось не вийшло. На папері так, а в житті не дуже.

Головними засадами нашої міграційної політики мають бути українська мова і українська освіта. А також - рівномірне розселення іммігрантів по території країни, щоб не утворювалися гетто і компактні діаспори з етнічною злочинністю. Соціальні виплати іммігрантам не повинні плодити дармоїдів, як це сталося у Європі, вони повинні пов’язуватися з успішним вивченням української мови і інтеграцією в українське суспільство.

Висновки:

  • вступати до ЄС треба поступово і зі збереженням відносної самостійності України в економічних та ідеологічних питаннях;
  • східний кордон Європи не визначений і ще довго не буде визначений, але Росії в Європі не буде;
  • за результатами російсько-української війни цивілізаційний вибір Україна робить на користь євроатлантичної цивілізації, але шлях наш пролягає в Азію;
  • у випадку розколу євроатлантичної цивілізації національні інтереси України диктують союз з англо-саксами;
  • пріоритет союзу з Великою Британією над союзом із США у рамках осі Лондон-Варшава-Київ-Анкара;
  • пріоритет союзу з Туреччиною над союзом з Польщею у рамках східної політики України, безперспективність БЧС;
  • підтримка білоруської незалежності;
  • гранична межа української експансії – кордон з Казахстаном, з можливістю утворення українсько-казахстанської конфедерації у майбутньому.

[i] Помилка. Це Д.Орвелл, але «Колгосп тварин», а не «1984». В оригіналі: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших.» (Прим. автора).