Безвідповідальність українських виборців: витоки та наслідки

В Україні сталася своєрідна «електоральна революція», яка особливо яскраво проявилася після виборів парламенту. Суть її полягає в тому, що в результаті волевиявлення народу майже повністю було змінено склад української політичної еліти. Більше того, «електоральна революція» сталася не в перший раз. Вона відбувається майже після кожних чергових або позачергових виборів і постає вже в якості повторюваного явища, своєрідної української політичної традиції.

Як «електоральні революції» стають «традицією»

Дійсно, простежується цікава історична закономірність: коли українське суспільство потрапляє в умови такої політичної системи, яка дає можливість виявити свою волю шляхом чесного голосування, воно демонструє схильність на кожних чергових виборах обирати до влади кардинально інших за політичними орієнтирами представників. Така традиція склалася не в останні десятиліття. Якщо проаналізувати політичні процеси далекого минулого, зокрема, доби Руїни 1657-1687 рр., побачимо таку саме картину. Козацька громада, маючи можливість обирати гетьмана, в більшості випадків голосувала за нового, піддаючи попереднього засудженню, а в деяких випадках – навіть насильницькій розправі. За 30 років Руїни на Ліво- та Правобережжі загалом при владі побували 7 гетьманів. Лише двом з них, Петру Дорошенку на Правобережжі та Івану Самойловичу в об’єднаній Гетьманщині вдалося перебувати при владі більше 5 років поспіль. Інші ж набагато швидше залишали свою посаду внаслідок розчарування з боку суспільства. А Іван Брюховецький навіть був вбитий козаками через невідповідність його політики очікуванням народу.

Пізніше, за часів колоніального стану українських земель у XVIII – XIX  ст. та в період панування радянської системи протягом більшої частини XX ст., традиція кардинально змінювати владу в Україні перервалася. Адже соціально-політичні умови не були демократичними, як не було і можливостей обирати владу. Але протестні настрої проти існуючих режимів серед українського населення все ж залишалися, проявляючись  у формі культурно-визвольної боротьби, зокрема, у діяльності української інтелігенції. А коли соціально-політичні умови в кінці ХХ ст. змінилися, Україна здобула незалежність, а її народ – право демократичного вибору влади, знову ожила та сама традиція Гетьманщини – майже на кожних виборах голосувати за когось іншого, аби не за «попередника».

В чому причина такої схильності українців кожного разу обирати іншу владу, чому ця схильність не зникає, а в історичному процесі постає вже у якості традиції? На нашу думку, справа у своєрідному переплетенні в свідомості українських громадян елементів демократичної політичної культури з культурою підданською, що стало наслідком історичного досвіду перебування народу як в демократичних, так і в монархічних, колоніальних та авторитарних соціально-політичних системах в минулому. Прагнення обирати владу, висловлювати їй довіру або протестувати проти неї, зацікавленість у політичних процесах – це, звичайно, елементи демократичної політичної культури українців. А проявом підданської культури є відсутність почуття відповідальності за зроблений в ході голосування вибір, повне її перекладання на новообраних представників влади – Президента та депутатів. В цій відмові від відповідальності криється одна з ключових проблем українського електорального процесу, і голосування на виборах, як його кульмінації.

Наслідки безвідповідального голосування: розчарування та протести

Українці жваво обговорюють вибори і більш-менш активно виявляють свою політичну волю. Але про наслідки свого вибору та його вплив на розвиток суспільства майже не думають. Голосують, керуючись протестними настроями щодо діючої влади, почуттям розчарування, невиправданими надіями, страхами, тобто емоційними та ірраціональними, а не розумними мотивами. Фактично має місце випадковий вибір політичної еліти внаслідок неосмисленого, а отже і безвідповідального, голосування більшості громадян. Результат – закріплення означеної вище традиції постійного голосування за опозиційних діючій владі кандидатів, перманентні протестні настрої суспільства по відношенню до влади, швидке зростання недовіри до нещодавніх обранців, незадоволеність політичною ситуацією в країні, песимістичні очікування щодо майбутнього. Так, кожен виборчий цикл соціологи констатують, що очільники держави, як правило, користуються довірою народу лише у перший рік свого президенства, а надалі довіра до них різко падає.

Більшість українців очікують від новообраної влади вирішення усіх соціально-економічних проблем одразу. При голосуванні обирають за емоційними критеріями: тих, хто на їхню думку, є некорумпованим, чесним, відкритим, демонструє наміри захищати «простих людей», обіцяє покращити їх життя. При цьому, на професіоналізм та компетентність кандидатів звертають увагу лише 16 % виборців. Розчаровуються у своїх обранцях та їх невиконаних обіцянках, але не бачать в цьому своєї відповідальності. На наступних виборах голосують вже за інших, але не проводять аналіз та осмислення свого попереднього вибору, не роблять висновки. А результат – країна надалі залишається у кризі, а до влади в черговий раз приходить багато випадкових людей із сумнівною компетентністю.

Однією із причин такої ситуації є безвідповідальне ставлення до процесу голосування з боку самих виборців. Рівень електоральної відповідальності в українському суспільстві є вкрай низьким. Але що означає поняття «відповідальність» в цьому випадку? В чому суть відповідального голосування?

Політична відповідальність громадянина: зміст та виміри

В широкому значенні відповідальність – це особлива морально-етична якість людини. Вона полягає в тому, що людина здатна усвідомлено діяти, приймати та аналізувати наслідки своїх дій, визначати їх вплив на інших людей, суспільство та навколишнє середовище, керуючись цінностями особистісної культури та знань про об’єкт своїх дій. За сферами реалізації відповідальність буває різних видів: юридична, соціальна, екологічна, політична. Саме складовою політичної відповідальності є відповідальне голосування за кандидатів до влади на виборах в демократичних країнах.

Відповідальне голосування – це осмислене волевиявлення громадян в процесі політичних виборів, передбачення наслідків свого вибору, а також усвідомлення свого внеску зробленим політичним вибором у результати діяльності обраної політичної еліти та їх вплив на розвиток суспільства. Відповідальне голосування включає, таким чином, не лише сам акт голосування на виборах, а й відтерміновану складову – здатність приймати результати діяльності свого обранця в якості, в тому числі, і власних, розділяти з ним наслідки та робити раціональні висновки щодо свого вибору в майбутньому. Відповідальне голосування — це складова політичної відповідальності громадянина.

Політичну відповідальність громадянина не можна вважати монолітним утворенням, визначеним раз і назавжди, на все життя. Рівень її вираженості постійно змінюється в часі. Вона може розвиватися в бік ускладення та масштабів охоплення політичної реальності, а може деградувати, а сфера її застосування звужуватись. На нашу думку, це повязано з тим, що політична відповідальність громадянина включає три основні складові, які піддаються змінам на протязі життя:

• культурну (засвоєні громадянином загальнокультурні та політичні цінності, ідентичність, менталітет, тобто, його політично-культурний бекграунд),
• раціональну (засвоєні знання про політичну реальність та виборчий процес, а також здатність до аналізу, критики, висновків та прогнозування в цій сфері),
• діяльнісну (компетентні дії в рамках своєї політичної суб’єктності: участь у виборах та процедурах контролю за діяльністю обраної влади, дії в сфері захисту своїх прав та свобод).

Наявність у виборця усіх складових в комплексі є необхідною умовою реалізації особистісної політичної відповідальності. Адже, якщо відсутня хоча б одна з них, то проголосувати відповідально громадянин не зможе. Наприклад, за відсутності діяльнісної складової, тобто, якщо людина не йде на вибори і не голосує, сам вчинок вибору здійснити неможливо. Бездіяльний громадянин не може вважатися відповідальним, навіть якщо на словах декларує наявність в себе такої якості. В той же час, його дія може бути і безвідповідальною, якщо заснована не на знаннях, аналізі ситуації та її наслідків, а на емоціях або рефлексах. Тому без раціональної складової, принаймні без знання змісту програм кандидатів та їх біографій, не кажучі вже про аналіз та оцінку їх попередньої політичної діяльності, громадянин зробить свій вибір безвідповідально. А культурна складова політичної відповідальності передбачає засвоєння певних суспільно-значущих політичних цінностей та узгодження своїх дій із ними. Тобто, вибір буде відповідальним, якщо він буде корисним для розвитку суспільства, і виборець повинен мати впорядковані уявлення, в чому ця користь полягає.

Важливим є питання про те, хто може оцінювати, чи відповідально проголосував громадянин. Ця оцінка лежить в морально-етичній площині і не регламентується законодавством. Адміністративних або карних санкцій за голосування на виборах, як і за його негативні наслідки для суспільства, не може бути за визначенням. Отже, оцінити рівень відповідальності голосування може, перш за все, сам виборець. А суспільна оцінка тут є вторинною і може виражатися у формі схвалення або засудження зробленого вибору, та й то у випадку, якщо громадянин його оголосить публічно за своїм бажанням. Адже голосування є таємним, і ніхто не зобов’язаний повідомляти іншим, як він голосував. Отже, рівень власної політичної відповідальності може оцінити та в подальшому вдосконалити лише сам громадянин, керуючись власною морально-етичною системою цінностей, якщо вона, звичайно, у нього є.

Здається, що це – замкнене коло, і громадянин, який не має високого рівня культурної та раціональної складової відповідальності, хоча і зробить дію – проголосує на виборах, але цей вибір ніколи не буде відповідальним.

Насправді жодного замкненого кола немає. Формування усіх складових політичної відповідальності громадянина відбувається в процесі виховання та навчання, і піддається трансформації протягом усього життя. Його політична відповідальність є гнучким явищем. В її формування важливі як зусилля самої людини, так і зовнішні впливи. Особлива роль тут відводиться громадянській освіті, яка, в разі її системного застосування, здатна перевести процес отримання політичних знань та компетентностей з площини хаотичного та стихійного в упорядкований та цілеспрямований. Таким чином, громадянська освіта може ефективно допомогти підвищенню рівня політичної відповідальності громадян, а отже, сприяти підвищенню якості електорального процесу в Україні.

Трансгресії демократії та відповідальне голосування 

Звичайно, низький рівень політичної відповідальності українців обумовлений не лише певними історико-культурними обставинами та сформованими під їх впливом традиціями. Сама модель демократії, яка діє в Україні, є тим зовнішнім середовищем та вагомим фактором, який робить безвідповідальне голосування можливим. Це – так звана транзитна модель демократії, яка являє собою своєрідну розмиту кальку з представницької демократії, характерної для західних країн. Транзитна модель представницької демократії притаманна країнам, які здійснюють перехід від авторитарного режиму до реальної демократії. Вона характеризується формалізмом втілення демократичних ідей, недосконалістю та розбалансованістю демократичних механізмів та процедур, слабкістю громадянського суспільства, вкрай низким рівнем впливу громадян на владну еліту.

Справа також і в певній недосконалості вихідної моделі представницької демократії, яка в більшості західноєвропейських країн реалізована в повній мірі і яку намагається копіювати Україна. Вона заснована на ідеї делегування владних повноважень певній групі політичної еліти, обраній в процесі голосування. Це тягне за собою і делегування частки відповідальності за прийняті рішення. А в країнах із нерозвиненим громадянським суспільством та відсутністю дієвих процедур контролю влади з боку громадськості, до яких належить Україна, делегування відповідальності від громадян до політичної еліти відбувається у повному обсязі.

Окрім того, представницька демократія має й інші вади, які знижують ефективність політичних процесів та рівень політичної відповідальності громадян:

• взаємне відчуження політичних еліт та більшості громадян від інтересів один одного,
• обмеження громадян в сфері політичної діяльності та контролю (воля народу впливає лише на вибір політичної еліти, але не на її подальшу діяльність),
• неповноцінність політичної комунікації (обмеження доступу громадян до об’єктивної політичної інформації та маніпуляції громадською думкою за допомогою ЗМІ)

Отже, масштабною задачею на перспективу в контексті цілей підвищення якості електорального процесу та рівня політичної відповідальності громадян є подолання означених недоліків. Воно можливе шляхом постійного вдосконалення практик, механізмів та процедур представницької демократії, поступового виведення її на якісно новий рівень, який у теоретичних розробках дослідників позначається терміном «деліберативна модель демократії».

ЇЇ головна ідея – в залученні громадян до прийняття політичних рішень шляхом постійного дискурсу з владою. Тобто, замість повного делегування повноважень політичній еліті пропонується перманентний процес масштабних суспільних обговорень щодо політичних рішень та їх результатів, за участі та відповідальності усіх зацікавлених суб’єктів. Саме така модель здатна в результаті сприяти утворенню раціональної суспільної думки та формуванню дієвих механізмів взаємної політичної відповідальності громадян та політичної еліти. В той же час, перехід до такої форми демократії, у якій усі суб’єкти мають демонструвати політичну діяльність та відповідальність, потребує підвищення громадянської компетентності та активності. А це можливо лише за умови широкого впровадження громадянської освіти

І якщо в західних країнах деліберативні практики вже стають реальністю політичного процесу, то в Україні задача їх впровадження ускладнюється незавершеністю подолання наслідків авторитаризму. В таких умовах демократичні перетворення повинні розгортатися паралельно у двох напрямках: повноцінної реалізації представницької демократії західного типу та трансформації політичної системи у деліберативному напрямку. Такий курс більш перспективний з огляду на можливість подолання розривів у розвитку політичної сфери між Україною та Заходом, аніж послідовне наслідування усіх етапів трансформації, які пройшли західні демократії.

Висновки

В черговий раз результатом політичних виборів в Україні став феномен «електоральної революції». Цей феномен постає в якості своєрідної традиції українського політичного процесу і має історичне підґрунтя. Суть «електоральної революції» в тому, що коли українське суспільство потрапляє в демократичні політичні умови, воно схильне кардинально змінювати свої електоральні вподобання на кожних наступних виборах і не відчувати відповідальності за дії попередньої влади, яку само ж і вибрало.

Президентські та парламентські вибори показали суттєву ваду електорального процесу – низький рівень політичної відповідальності громадян в процесі голосування. Суть цієї проблеми в тому, що більшість не усвідомлює зв’язку власного волевиявлення на виборах з його наслідками – рішеннями та діями обраної політичної еліти, і повністю від них відсторонюється. Причина в тому, що більшість керується при виборі ірраціональними мотивами (надією, розчаруванням у попередній владі, страхами, симпатіями тощо), а не знаннями, аналізом наслідків свого вибору та суспільно-значущими політичними цінностями. Низька відповідальність виборців знижує якість електорального процесу в країні, провокуючи кандидатів на застосування маніпулятивних технологій, популізму та впливу на емоційні мотиви електорату. Результатом є часто прихід до влади випадкових людей з низьким рівнем політичної та професійної компетентності.

Невідкладною задачею в контексті покращення якості електорального процесу є підвищення рівня відповідальності громадян під час голосування. «Відповідальне голосування» – складова політичної відповідальності громадянина. Цей вид відповідальності не регламентується юридичними нормами, а є специфічною морально-етичною властивістю. Структуру політичної відповідальності громадянина та її окремого випадку – відповідального голосування – складають три взаємопов’язані компоненти: культурний, раціональний та діяльнісний. Перші два з них формуються в процесі життєдіяльності людини і піддаються зовнішньому впливу шляхом навчання та виховання. Діяльнісний компонент проявляється безпосередньо в акті волевиявлення на виборах, а також в участі громадян у процедурах контролю за діяльністю влади, залученні до прийняття політичних рішень, захисту своїх прав і свобод.

Вплинути на культурний та раціональний компоненти особистісної політичної відповідальності можливо за допомогою громадянської освіти. Засвоєні в процесі громадянської освіти суспільно-значущі цінності та знання про політичний та електоральний процес дадуть суттєвий результат у вигляді підвищення рівня політичної відповідальності громадян і відповідального голосування. А кінцевим результатом буде покращення якості електорального процесу в країні.

Як діюча в західних країнах модель представницької демократії, так і її формальна калька, діюча в Україні і позначена терміном «транзитна демократія», мають суттєві недоліки, які в більшій або меншій мірі негативно впливають на рівень політичної відповідальності громадян. Вдосконалити представницьку демократію покликана модель деліберативної  (дорадчої) демократії. Перехід до такої моделі може підвищити рівень політичної відповідальності громадян через причетність до прийняття суспільно-значущих рішень. А для України задача ускладнюється ще й необхідністю подолання наслідків авторитаризму та формального підходу у втіленні демократичних практик.

Рекомендації

Для обґрунтованої відповіді на питання, чому українці демонструють схильність до «електоральних революцій», недостатньо традиційних соціологічних опитувань про мотиви голосування. Для виявлення глибинних історико-культурних та психологічних передумов та причин цієї своєрідної традиції потрібні комплексні міждисциплінарні дослідження. Вони повинні об’єднувати методологію та дослідницький інструментарій соціології, психології, культурології, історії, соціальної філософії. А результати цих досліджень необхідно широко оприлюднювати у доступній для громадськості формі. Це сприятиме усвідомленню українськими громадянами причин, мотивів та наслідків власного політичного вибору, зробить процес вибору більш раціональним.

Підвищити рівень політичної відповідальності громадян, а отже, якість електорального процесу, можливо за допомогою громадянської освіти. Охоплення просвітницькими заходами широких верств суспільства повинно стати актуальною задачею як для державних освітніх інституцій, так і для громадських організацій. Найкращі результати дасть розробка та впровадження державних програм громадянської електоральної освіти за умови належного фінансування та тісного співробітництва з громадським сектором.  Особливу увагу слід приділяти просвіті дорослих громадян. Їх рівень політичної відповідальності також піддається корегуванню через вплив на її культурницький та раціональний компоненти. Саме електоральну освіту дорослих можуть взяти на себе громадські організації. А освіта майбутніх виборців може бути ефективною через канали офіційних освітніх інституцій.

В плані створення сприятливого політичного середовища для відповідального голосування та підвищення якості електорального процесу перед Україною стоїть подвійна задача: по-перше – налагодити роботу демократичних механізмів та інститутів, повноцінно втілити представницьку демократію західного зразка, а по-друге – перейти до впровадження «деліберативної» моделі з метою подолання вад уже самої представницької демократії. Ці дві задачі потрібно виконувати паралельно, що дасть можливість не тільки підвищити рівень політичної відповідальності громадян, а й подолати розрив між Україною та Заходом у розвитку політичної сфери. «Деліберативна» модель демократії у теоретичних конструкціях її розробників виглядає досить впорядкованою та перспективною в контексті завдань подолання відчуження між електоратом та політичною елітою, а також підвищення рівня політичної відповідальності громадян. Отже, доцільно вже в найближчий час перейти до її втілення у практику соціально-політичного процесу. Початково це можливо робити у формі експериментальних проектів на рівні місцевих громад. Запровадження «деліберативних» практик потребує не лише декларування широкого діалогу влади та громадськості з політично важливих питань, а й розробки конкретних дискурсивних процедур та механізмів узгодження різноспрямованих інтересів учасників дискурсу з метою  винесення загальноприйнятних рішень. Адже без спроб практичного втілення неможливо переконатися, чи життєздатна ця модель демократії і наскільки суттєвим буде її вплив на рівень політичної відповідальності громадян.

Матеріал підготовлений в рамках проекту «Promoting Democratic Elections in Eastern Ukraine», що реалізується за фінансової підтримки Національного фонду на підтримку демократії (NED). Зміст публікації не обов’язково відображає точку зору NED і є предметом виключної відповідальності Аналітичного центру «Обсерваторія демократії».

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» вYoutube, страницу «Хвилі» в Facebook